Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

«Ні, ти не вмреш…»

Леся Українка

Варіанти тексту

Ні, ти не вмреш, ти щастя поховаєш

під білим покривом несправджених надій,

кришталі сліз над ним порозсипаєш,

убрані в іскри любих, марних мрій.

І буде спати щастя, мов царівна,

що на скляній горі знайшла труну,

життя ж твоє, мов нитка, довга, рівна,

протягнеться кудись удалину.

І часто ти безсонними ночами

до любої труни шукатимеш стежок

і сльози литимеш старечими очами, –

від них сріблом горітиме сніжок.

Коли ж, утомлена блуканням одиноким,

на сніговій постелі ляжеш ти,

щоб більш не встати, перед сном глибоким

останню мрію вгледиш:

Ось іти

зібрався лицар молодий в дорогу,

на гору ту скляну, де щастя спить,

в душі несе і віру, і тривогу,

пустеля перед ним, як жар, горить.

Холодні іскри – то роса для нього,

біленький сніг – то пелюстки лілей,

палкий мороз – пал сонця весняного,

неясний винокол – принада для очей.

Він без дороги йде все цілиною,

з усмішкою твої стежки мина,

і бачиш ти, що він вже під горою,

де спить твоя царівна чарівна.

Він на горі єдиним поцілунком

розбив труну і щастя оживив,

отим єдиним, легким подарунком

навік царівну горду покорив,

І взяв її на руки, мов дитину,

і весело у замок свій поніс,

за ними йшла весна, і всю долину

покрив квіток весняних цілий ліс.

Квітки цвітуть, і золотом багряним,

немов огнем, долина пойнялась,

співає щастя над своїм коханим,

і ні одна сльоза не пролилась.

А ти лежиш, і тіло одиноке

смертельний сон і холод обійма,

і мрія та про щастя яснооке

іде в туман, мов загадка німа…

27.06.[1902]


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 282 – 283.

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопубліковані твори, с. 28.

Автограф – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 748. Тут викреслена шоста строфа (щоб її побачити, клацніть кнопку «Автограф»).

Датується за автографом.

Подається за автографом.

Тріада образів з цієї поезії – царівна + скляна гора + лицар – використана також у драматичній поемі «Осіння казка».