7.02.1903 р. До матері
Сан-Ремо | 7/II 1903 |
Люба мамочко!
Прости, що я не прислала одкритки, як ти хотіла, та я знаю, що ти, властиво, не любиш одкриток, і думала вчора ж таки (зараз) відповісти листом на листа. Тим часом перешкодила деяка робота і візита молодого Беренштама (Владимира) з жінкою. Молодий пан, їздячи по Європі, познайомився в Мюнхені з моїми кузенами, дістав від них мою адресу і пораду познайомитись, а тут жінка його вже й так була знайома, то він, не гаючись, другого дня по приїзді і прийшов. Симпатичний панок і по своїй діяльності інтересний, інтересніший від жінки (хоч і вона нічого собі пані, але нічого визначного нема). Обіцяв Беренштам нап’ясти за мене редакцію «Мира божьего», що вона воловодить мене і не каже, чи буде друкувати послану їй (замовлену від неї) статтю, чи ні, запевняє, що на його запит мусять зараз відповісти, навіть, якби потребував, то й телеграмою. Ну, та нехай хоч і листом, аби відповіли. Не люблю воловодіння! Сьогодні я збираюсь піти до Беренштама, то там разом і листа того напишемо.
Чого тьотя Єля і Оксана так уже іменно німецьким карнавалом інтересуються, адже італьянський більшу славу має з своїми getti dei fiori. Зрештою, може, вони ще й італьянський захоплять, як звинуться хутенько, – тут карнавал триватиме від 18 по 24 февраля (нового стилю), а в марті будуть régate (гонки яхт).
Я не бачу ні біди, ні небезпечності, «непевності» в тім, що Оксанина «жизнерадость» стала «надто вже велика» – в 20 літ то ніколи не може бути надто, а тільки нормально, треба тільки, правда, щоб Оксана впорядковано їла і спала, а радість не завадить, їсти ж і спати буде Оксана тут сама собою правильно, бо інакше тут ніхто не може: їсти інакше, як «правильно», не дають ні у Садовських, ні в отелях, а сидіти пізно не буде з ким і при чому, бо ми всі лягаємо рано і гасимо електричне світло. «По Ніццах» не наїздиться багато: як поїде раз, то й слава богу, бо от я то й ні разу за 1½ зими не була. Але варто б таки раз поїхати, «для познания». Я буду Оксану глядіти, скільки мога, бо я ж не менше інтересуюся її здоров’ям, ніж ви всі, – і я ж таки їй «не совсем чужая», а до того ж досить близько бачила її хворобу, щоб на весь вік «опаски» набратись. Скоріш є небезпечність, що я обридатиму їй з тим глядінням. Ну, та вже якось погодимось.
Аж мені шкода, що мандрівниці так ще нехутко до Сан-Ремо доб’ються: тут така «олімпійська» погода, як ще, здається, не було сеї зими, відколи я тут. Ото в январі побув холод тижнів 1½, потім трошки дощу перепало, а се з початку февраля вже й весна настала, з фіалками та анемонами, як годиться. Якось ми їздили човном російський військовий крейсер оглядати (нам всі крейсери потрібні!), то навіть Путя не боялась, таке було тихе море, – Путя навіть пожалувала, «чого так мало» прийшлось їхати! А торік das war etwas при такій візиті на броненосець «Dandolo»! Сей російський крейсер «Баян» збудований був у Тулоні, а тепер його ведуть в Чорне мореі хоч він новісінький, ледве збудований, а вже росіяне вспіли його «забезднити» страх! Та ще, ставши проти самісіньких «promenades» С[ан]-Ремо, розвісили від мачти до мачти на чотирьох канатах безліч онуч і штанів (нібито випраних! бо мокрих) так, що аж італьянців здивували, хоч тут і звикли до таких «bandiere internazionali», як казав один молоденький італьянчик, що їздив з нами. Трошки нам було сором перед тим італьянчиком за своїх concittadini (таки ne compatrioti, бо українців я щось там не бачила)…
Як же ти вважаєш мою відповідь Єфремову? Вона не зовсім так написана, як ти радиш. Занадто звертати увагу на ті «игривости» мені здалось не варт, і я збула їх кількома стрічками. Про символістів я таки, певне, напишу, коли буде сила й час, може, не в формі відповіді Єфремову, бо так, може, російські журнали не приймуть за плату, а безплатно я таки не хочу тратити стільки праці в російській мові, скільки її треба на добру одсіч – не тільки Єфремову, а всім взагалі антимодерністам, «духа не разумеющим»: для того треба потривожити тіні старих романтиків і Бодлера з Верленом, простудіювати Метерлінка, веристів і визначити роль Мопассана яко поворотного пункту від натуралізму до нових напрямів. Далі провести виразну антитезу німецького і французького новоромантизму і навіть порівняти берлінські літературні «кабачки» з такими ж «кабачками Латинського кварталу», посередині між Францією і Німеччиною поставити польську модерну (chef – Пшибишевський), а в пряму залежність від Пшибишевського – Крушельницького і С°, виразно одрізнивши од них Кобилянську і вказавши вплив на неї Якобсена і данців, про яких я ще сама не додумалась в моїй статті в «Жизни». Як бачиш, треба «викопати колодязь», та що ж, коли інакше не можна потопити супротивную силу. Що я могла дати відром, то дала тепер.
«Не стушовувати» різкості тону я не могла: я все стою на «рицарському» пункті, я можу в літературі або тримати призвоїто-бойовий тон, або мовчати, а лаятись не хочу з поваги до «духа святого», котрого лицарем хочу бути, so hilf mir, meine Göttin. Брехню різкістю не подолаєш, а тільки виказом правди. Найгірше я боялась, щоб моя розмова з Єфремовим не подобала на базарний діалог: «Ти дурна!» – «Ти сам дурень». А там, де зачеплена особа, не тільки школа, там се легко може трапитись і тим більше треба стерегтись. Нехай краще буде exagération в сторону «лицарства», ніж «пошлості», – коли вибирати з двох, то я вже волю бути Дон-Кіхотом, ніж Санчо Панса, бо так мені більше по натурі, та й навіть по фігурі.
По-моєму, діло взагалі не в ворогуванні з Єфремовим і С°, – чим менше буде особистого ворогування, тим краще, бо все ж, на свій лад і в своїй сфері, вони люди роботящі і корисні, а щодо «війни духу», то я згідна з тобою: pas de grâce, pas de quartier! І, здається, я так і поступаю, принаймні свідомо я так хочу поступати.
Ну, бувай здорова! Пора снідати та йти гулять. Я здорова і благополучна. Всі вам кланяються. Міцно цілую тебе, папу, Микуньку і Гусика. Und sei mir gegrüsst im Namen des heiligen Geistes!
Твоя Леся
P. S. Дуже прошу прислати колядки.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 38 – 40. Фрагмент «і хоч він новісінький… я щось там не бачила)» відновлено за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 14 тт. – Луцьк: 2021 р., т. 13, с. 206 – 207.
Вперше надруковано скорочено в перекладі російською мовою у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 280 – 281.
Подається за автографом (ф. 2, № 209).
Беренштам Володимир Вільямович – відомий адвокат у політичних справах, син Вільяма Людвіговича Беренштама (1839 – 1904), українського діяча і педагога, приятеля П. А. Косача. Докладніших відомостей немає.
Путя – дочка Наталії Іллівни Садовської. Докладніших відомостей немає.
Крейсер «Баян» будувався на французькій верфі в La Seyne-sur-Mer поблизу Тулона, був закінчений в лютому 1903 року. Після передачі російським морякам він відбув на Балтійське море, де був включений до складу Балтійського флоту, 26 липня 1903 р. вирушив на Далекий Схід і 30 листопада 1903 р. був зарахований до складу 1-ї Тихоокеанської ескадри Балтійського флоту.
До складу Чорноморського флоту «Баян» ніколи не входив, до Сан-Ремо не заходив і не наближався. Ніяких воєнних кораблів для Чорноморського флоту Російська імперія за кордоном не будувала, бо Туреччина не дозволяла їх проводити через протоки Дарданели та Босфор.
Слід думати, Леся Українка сплутала назву крейсера. Учбовий корабельний загін Балтійського флоту час від часу здійснював походи у Середземне море, також (менше імовірно) до Сан-Ремо міг зайти якийсь російський корабель, що йшов з Балтійського моря на Далекий схід або назад.
Звичай розвішувати випраний одяг добре відомий в російському флоті того часу (наприклад, в епізоді загибелі крейсера «Варяг» у Чемульпо).
відповідь Єфремову – Детальніше – у статті «Світла й тіні нової краси».
Веристи – послідовники веризму, творчого напряму італійської літератури та мистецтва, що виник у 70 – 90-х роках XIX ст. та відзначався реалізмом, соціальною спрямованістю, увагою до життя простих людей, особливо селян, відображенням їхнього тяжкого життя.
Пшибишевський Станіслав (1868 – 1927) – польський письменник-декадент, поборник «чистого мистецтва». Суперечливу творчість С. Пшибишевського Леся Українка схарактеризувала у статті «Заметки о новейшей польской литературе» («Жизнь», 1901, кн. 1, с. 103 – 123).
Крушельницький Антін Владиславович (1878 – 1941) – український письменник, критик, публіцист.
Якобсен Єнс Петер (1847 – 1885) – видатний датський письменник, один із попередників імпресіонізму.
В моїй статті в «Жизни» – Йдеться про статтю «Малорусские писатели на Буковине» («Жизнь», 1900, № 9).
Дуже прошу прислати колядки – Леся Українка має на увазі статтю Олени Пчілки «Украинские колядки» («Киевская старина», 1903, кн. 1).