Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

7.02.1903 р. До матері

Сан-Ремо 7/II 1903

Люба мамочко!

Прости, що я не прислала одкритки, як ти хотіла, та я знаю, що ти, властиво, не любиш одкриток, і думала вчора ж таки (зараз) відповісти листом на листа. Тим часом перешкодила деяка робота і візита молодого Беренштама (Владимира) з жінкою. Молодий пан, їздячи по Європі, познайомився в Мюнхені з моїми кузенами, дістав від них мою адресу і пораду познайомитись, а тут жінка його вже й так була знайома, то він, не гаючись, другого дня по приїзді і прийшов. Симпатичний панок і по своїй діяльності інтересний, інтересніший від жінки (хоч і вона нічого собі пані, але нічого визначного нема). Обіцяв Беренштам нап’ясти за мене редакцію «Мира божьего», що вона воловодить мене і не каже, чи буде друкувати послану їй (замовлену від неї) статтю, чи ні, запевняє, що на його запит мусять зараз відповісти, навіть, якби потребував, то й телеграмою. Ну, та нехай хоч і листом, аби відповіли. Не люблю воловодіння! Сьогодні я збираюсь піти до Беренштама, то там разом і листа того напишемо.

Чого тьотя Єля і Оксана так уже іменно німецьким карнавалом інтересуються, адже італьянський більшу славу має з своїми getti dei fiori. Зрештою, може, вони ще й італьянський захоплять, як звинуться хутенько, – тут карнавал триватиме від 18 по 24 февраля (нового стилю), а в марті будуть régate (гонки яхт).

Я не бачу ні біди, ні небезпечності, «непевності» в тім, що Оксанина «жизнерадость» стала «надто вже велика» – в 20 літ то ніколи не може бути надто, а тільки нормально, треба тільки, правда, щоб Оксана впорядковано їла і спала, а радість не завадить, їсти ж і спати буде Оксана тут сама собою правильно, бо інакше тут ніхто не може: їсти інакше, як «правильно», не дають ні у Садовських, ні в отелях, а сидіти пізно не буде з ким і при чому, бо ми всі лягаємо рано і гасимо електричне світло. «По Ніццах» не наїздиться багато: як поїде раз, то й слава богу, бо от я то й ні разу за 1½ зими не була. Але варто б таки раз поїхати, «для познания». Я буду Оксану глядіти, скільки мога, бо я ж не менше інтересуюся її здоров’ям, ніж ви всі, – і я ж таки їй «не совсем чужая», а до того ж досить близько бачила її хворобу, щоб на весь вік «опаски» набратись. Скоріш є небезпечність, що я обридатиму їй з тим глядінням. Ну, та вже якось погодимось.

Аж мені шкода, що мандрівниці так ще нехутко до Сан-Ремо доб’ються: тут така «олімпійська» погода, як ще, здається, не було сеї зими, відколи я тут. Ото в январі побув холод тижнів 1½, потім трошки дощу перепало, а се з початку февраля вже й весна настала, з фіалками та анемонами, як годиться. Якось ми їздили човном російський військовий крейсер оглядати (нам всі крейсери потрібні!), то навіть Путя не боялась, таке було тихе море, – Путя навіть пожалувала, «чого так мало» прийшлось їхати! А торік das war etwas при такій візиті на броненосець «Dandolo»! Сей російський крейсер «Баян» збудований був у Тулоні, а тепер його ведуть в Чорне море […].

Як же ти вважаєш мою відповідь Єфремову? Вона не зовсім так написана, як ти радиш. Занадто звертати увагу на ті «игривости» мені здалось не варт, і я збула їх кількома стрічками. Про символістів я таки, певне, напишу, коли буде сила й час, може, не в формі відповіді Єфремову, бо так, може, російські журнали не приймуть за плату, а безплатно я таки не хочу тратити стільки праці в російській мові, скільки її треба на добру одсіч – не тільки Єфремову, а всім взагалі антимодерністам, «духа не разумеющим»: для того треба потривожити тіні старих романтиків і Бодлера з Верленом, простудіювати Метерлінка, веристів і визначити роль Мопассана яко поворотного пункту від натуралізму до нових напрямів. Далі провести виразну антитезу німецького і французького новоромантизму і навіть порівняти берлінські літературні «кабачки» з такими ж «кабачками Латинського кварталу», посередині між Францією і Німеччиною поставити польську модерну (chef – Пшибишевський), а в пряму залежність від Пшибишевського – Крушельницького і С°, виразно одрізнивши од них Кобилянську і вказавши вплив на неї Якобсена і данців, про яких я ще сама не додумалась в моїй статті в «Жизни». Як бачиш, треба «викопати колодязь», та що ж, коли інакше не можна потопити супротивную силу. Що я могла дати відром, то дала тепер.

«Не стушовувати» різкості тону я не могла: я все стою на «рицарському» пункті, я можу в літературі або тримати призвоїто-бойовий тон, або мовчати, а лаятись не хочу з поваги до «духа святого», котрого лицарем хочу бути, so hilf mir, meine Göttin. Брехню різкістю не подолаєш, а тільки виказом правди. Найгірше я боялась, щоб моя розмова з Єфремовим не подобала на базарний діалог: «Ти дурна!» – «Ти сам дурень». А там, де зачеплена особа, не тільки школа, там се легко може трапитись і тим більше треба стерегтись. Нехай краще буде exagération в сторону «лицарства», ніж «пошлості», – коли вибирати з двох, то я вже волю бути Дон-Кіхотом, ніж Санчо Панса, бо так мені більше по натурі, та й навіть по фігурі.

По-моєму, діло взагалі не в ворогуванні з Єфремовим і С°, – чим менше буде особистого ворогування, тим краще […], а щодо «війни духу», то я згідна з тобою: pas de grâce, pas de quartier! І, здається, я так і поступаю, принаймні свідомо я так хочу поступати.

Ну, бувай здорова! Пора снідати та йти гулять. Я здорова і благополучна. Всі вам кланяються. Міцно цілую тебе, папу, Микуньку і Гусика. Und sei mir gegrüsst im Namen des heiligen Geistes!

Твоя Леся

P. S. Дуже прошу прислати колядки.


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 38 – 40.

Вперше надруковано скорочено в перекладі російською мовою у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 280 – 281.

Подається за автографом (ф. 2, № 209).

Беренштам Володимир Вільямович – відомий адвокат у політичних справах, син Вільяма Людвіговича Беренштама (1839 – 1904), українського діяча і педагога, приятеля П. А. Косача. Докладніших відомостей немає.

Путя – дочка Наталії Іллівни Садовської. Докладніших відомостей немає.

відповідь ЄфремовуДетальніше – у статті «Світла й тіні нової краси».

Веристи – послідовники веризму, творчого напряму італійської літератури та мистецтва, що виник у 70 – 90-х роках XIX ст. та відзначався реалізмом, соціальною спрямованістю, увагою до життя простих людей, особливо селян, відображенням їхнього тяжкого життя.

Пшибишевський Станіслав (1868 – 1927) – польський письменник-декадент, поборник «чистого мистецтва». Суперечливу творчість С. Пшибишевського Леся Українка схарактеризувала у статті «Заметки о новейшей польской литературе» («Жизнь», 1901, кн. 1, с. 103 – 123).

Крушельницький Антін Владиславович (1878 – 1941) – український письменник, критик, публіцист.

Якобсен Єнс Петер (1847 – 1885) – видатний датський письменник, один із попередників імпресіонізму.

В моїй статті в «Жизни» – Йдеться про статтю «Малорусские писатели на Буковине» («Жизнь», 1900, № 9).

Дуже прошу прислати колядки – Леся Українка має на увазі статтю Олени Пчілки «Украинские колядки» («Киевская старина», 1903, кн. 1).