Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

19.06.1903 р. До М. В. Кривинюка

19 червня 1903 р. Чернівці

Дорогий Михалю!

Посилаю Вам «Трушіяду», прочитайте її (все таки, може, Вам варто і деталі знати, на всякий случай) і сховайте. Тр[ушеві] листи я скопіювала для Ради літерально, поминувши тільки імена і все антиконспіративне. Свого листа не копіювала, бо вже раз прийшлось те зробити (для адресата), лист довгий, а я не маю часу. Може Ви те зробите, поминувши теж імена і мої проекти громадської діяльности, та й пришлете просто на Сирець. Я, власне, тільки оглядаючись на Р[аду], удостоїла Вп. артиста таким просторим і докладним документом, щоб вона не думала, ніби я віднеслася злегка до того, що може завдати їй біль.

Але мене саму тепер се вже зовсім не іритує, я навіть думаю, що Тр[ушева] безтактність піде на користь і вужчій і ширшій справі, бо я таки надіюсь витягти за язик його, а, як боги поможуть, то і всю кліку, до якої він признається, і нарешті визволю чисте і велике ім’я Др[агоманова] з тих брудних закутків, куди його затягли тепер всякі «патріоти». Маю виразний план кампанії: перше поставлю ряд рішучих питань перед нашою родинною радою, осягну, що Л. М. виразно виложить П[авликові] все, чого вона жадає або не жадає від нього (я вмовлю його, що він мусить особисто бачитись для того з Л. М.); виясню матеріальні перспективи для видання і для видавця, а коли П[авлик] отримає votum недовір’я від родини, на основі інсинуацій Т[руша], то я доб’юсь громадського суда. А Ви, як будете у Львові, попросіть П[авлика] зібрати все, що він друкував проти Груш[евського М. С.] і його кліки, проти Барв[інського] (окрім статті в «Руслані», котру він вже мені дав) і проти чи з поводу всього, що має хоч далеке відношення до справи Д[рагоманова], а коли можливо, і статті противників в тій справі. Принаймні за остатній рік. Я поможу Л. М. Драгомановій (і «кому о том ведать надлежит») основно перестудіювати документальні, а не пльоткарські дані. Годі нарешті і з П[авлика] витягати жили, нехай йому дадуть гроші і детально-умовлену повномочність, або скажуть виразно раз на завжди: ти нам непотрібен, ми тобі не віримо, залиши свою роботу.

Може, votum недовір’я його уб’є, та принаймні не смажитиме на малім вогні, бо мені «вчуже» стало не до витримання вже!…

Ваша відповідь Тр[ушеві] дуже добра, не треба нічого ні поправляти, ні зміняти. Kurz und gut. Скопіруйте її для Р[ади].

Тепер інше. Назву («Яке наше життя під моск[овськими] царями») подано вже 1.5 тижня тому в Ж. [Женеву?], а звідти відповіді на виразні питання не отримано. К[узьма] дуже добрий чоловік, але провадити з ним ділові справи я вже не можу, се не по моїх нервах, — пиши не пиши, все йде, як у прірву, ні отвіта, ні привіта… Буду, здається, друкувати тут, коли приятелі згодяться: дешевше трохи (121 р. за аркуш в 10 тис[ячах] екземплярів), porto менше і до складу все ж можна буде доступитись якось. — Книжок з С.-Ремо так і не було, і я не могла писати, та може б все одно не вспіла. Маса роботи. Сьогодні їду додому. Ліля пише, що їде завтра в Зел[ений] Гай.

Чи Ви будете в Празі до 20 VI нового чи старого ст.? Напишіть про се зараз мені в К[иїв].

Будьте здорові, страшно спішуся. Стискаю руку і цілую Вас.

Лист В. [Волховського?] додаю тут, сховайте його, прочитавши, десь в добрім місці.

P.S. Франко сам прийшов до мене в гості в хату Павл[ика], пив з ним чай і балакав зовсім приязно, — іритуючих тем ми уникали. Дощ перешкодив мені вернути візиту Фр[анкові] і зайти до Груш[евського]. (Сам Фр[анко] відрадив мені йти, зсилаючись на дійсно собачу погоду, але, може, він просто оберігав мене від якоїсь несподіванки, — то було ще перед остатнім листом Тр[уша], і мені не спадало на думку, що Фр[анко] може щось знати в сій справі, а то б допиталась). Гнат[юк] був ні се, ні те, — до себе не закликав і вся фігура говорила: моя хата з краю. Зате «панна Стефця» (креатура Гр[ушевського]) ігнорувала мене демонстративно, ледве поклонившись через плече. Думаю, що дощ дійсно врятував мене від якого сюрпризу або унижения. Es lebe der Regen!


Примітки

Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 691 – 700, з архіву М. В. Кривинюка.

Примітки О.Косач-Кривинюк:

До цього листа додано три листи Івана Труша до Лесі Українки і Лесин лист-відповідь до Труша (чорнетка). Трушеві листи без дат і понумеровані Лесиною рукою:

Лист 1-й.

Високоповажана Пані!

Посилаю Вам фотографії [думаю фотографії С. К. Мержинського, з яких Труш мав намалювати портрета на Лесину просьбу. ОКК.] без результату. Пробував, но не міг нічо ліпшого зробити як фотографія — тож і не тягнув роботи дальше.

Відповідно до гадок ваших, висловлених перед півроком в канцелярії Наук[ового] тов[ариства] ім. Ш[евченка], Ваш портрет верне незадовго від намісника на своє давніше місце. Підкінчений дуплікат тепер у мене, буде спалений.

З поважанєм

Іван Труш

Лист 2-й.

Не можу видітися з Вами. У мене від год. 5 до 7 будуть п. Грушевські, малюю портрет малої.

З поважанєм

Іван Труш

[До цього листа Леся приписала]: (Увесь той день була така негода, що ніхто не припускав ідеї, аби можна було дитину на сеанс вести!)

Лист 3-й.

Перед хвилею прочитав я ваше письмо. Передівсім ставлю поправку до того місця, де Ви пишете, що тоді в канцелярії не говорили нічого такого, чого не сказали мені в очі. Отже: в очі мені говорили тільки се, що я взяв замалу суму за портрет, більше нічого; в канцелярії Ви заявили велике незадоволення з сего факту і на сю тему мали говорити «довго проти мене, що аж вже неприємно і встидно було слухати». Сам сей факт, властиво, дрібниця, а набирає він трохи більшого значення в полученні з другими, де виходить наверх Ваша, п. Лілі (єї ще більша) і Кривинюка безвзглядність супроти мене. Ви собі, може, пригадуєте, що Рада не мала найменшого наміру їхати до Павлика, а се єсть ділом п. Кривинюка, п. Лілі, а може й Ваше. «Може» не є натурально провиною, а провиною Вашою є Ваш висказ у Людм. Мих. при столі по повороті Ради. Між іншим она сказала що відвідала і Грушевських. На се відповіли Ви єї: пощо? Не треба там ходити.

З сего і дечого іншого [остатні два слова підкреслено олівцем і на кресах поставлено знак питання] я бачив, що Ви, як людина заприязнена зі мною і Павликом, не хотіли іти посередині, а стали в партійних зглядах по його боці проти мене. Се ж уже навіть неприлично ганити і заборонювати Раді вступити і до моїх приятелів і то в моїй присутності. Се мене тим більше вразило, що я знав, що Ви були поінформовані, що я до Павлика відношусь ворожо, як до слуги всякої свині в Наук[овому] тов[аристві] ім. Шевченка. Уважаю за відповідне пригадати Вам і Ваше покровительство Павлика у Києві, де Ви на засіданні ради, де представили його як чоловіка над котрим ми збиткуємося, і ніхто не хоче друкувати листів ним приготовлених до друку.

Тепер, коли Павлик називає в «Руслані» Барвінського «справдішним джентельменом нової ери», тримає уже другий рік нерозлучну кумпанію з Кокорудзом, який називав Драгоманова фальшивим пророком і деморалізатором молодих людей (з сего Павлик в «Народі» робив коректу) [далі закреслено слова: стоїть на услугах (від часу до часу)] іде разом з чоловіком, що уважав за профанацію співати українську пісню в присутності Драгоманова (Шухевич Вол[одимир]) дальше, стоїть на безвзглядних услугах Колесси, який для кар’єри іде сповідатися прилюдно до св. Юра, прилюдно убераєся в державний мундир з медалею за 15 центів, виходить на Виділі з гадкою, щоби молодіжі не давати читати Дрепера і Руданського з моральних взглядів і т. д. (тут я справді маю більше фактів) — оставляю Вас як його покровительку і приятельку в його товаристві.

Про все можете говорити з Радою. Про мої відносини до п. Крив[инюка] Вас і п. Лілі я єї писав перед місяцем; відносини сі змінилися трошки на гірше, настільки наскільки мене діткнули нові [закреслено: подлости] свинства Павлика.

З поважанєм

Іван Труш

Чорнетка Лесиного листа до Труша

До Труша від мене. 16 VI 1903, [3/VI ст. ст.] [Закреслено: Вп. П.]

Шкодую, що не мала змоги досі відповісти на Ваш остатній, до певної міри нарешті одвертий лист. А зрештою, може, і ліпше відповідати так, обдумавши на холодно. Я не тому пишу Вам, аби хотіла відновити зірвані відносини, а просто [закреслено: тому], щоб [б приписано, а закреслено: звикла] до кінця кінчати [закреслено: всі справи] та й аби Ви не думали, що я дійсно почуваюся до якоїсь вини перед Вами за всі ті «провини» і «факти», що Ви мені закидаєте. Можливо, що якби до сього всього не було приплутано Радине ім’я, то я і зовсім би не стала про такі «факти» говорити, але [закреслено: все ще] тепер мушу сказати Вам те, що може і її обходити, коли вже помимо Вас ніхто не має права ні радити, ні навіть просто вимовляти їй своїх думок. Коли вже Ви в опікуни назвались, так сповняйте Ваше завдання, хоч се, може, й не завжди так приємно, як Ви, очевидно, сподівались.

Хоча Ви самі признаєте, що той факт, який Ви взяли за casus belli проти мене, є дрібниця — і дійсно, між товаришами то було б зовсім незамітним «фактом», — але я таки почну ab ovo. Я не знаю, чому Вам не встид було слухати мого питання за скільки Ви продали мою личину (товариську власність) [закреслено: Jasnie oswieconemu] Ясновельможному, а чому Вашим приятелям було «неприємно і встидно» слухати того, що я здивувалась, не побачивши мого портрета в Тов[аристві] [закреслено: за 1.5 року ніяк не може дістатись, у Ясновельм. є, а в Тов. ні, хоч замовив його у Києві не Пін., а Тов.]

Я мала право з того дивуватись, бо Ви мені не сказали, що продали оригінал, а не копію, і я була певна, що я принаймні не тільки для самого Пін[інського] позувала, наражаючи своє здоров’я: Ви дуже зручно обминали те питання, чи в Тов[аристві] є мій портрет, чи його порожне місце, а тим часом трапилось якось в розмові, що моя родина обмовилась при декому з укр[аїнців] і галичан про той мій портрет в Тов[аристві], і коли на те гал[ичани] відповіли «ніякого портрета там нема», то повстала фальшива ситуація, ніби моя родина пускає блягу для якоїсь «славиці», хоча взагалі я зовсім не інтересуюсь публічним виставлянням моїх портретів, але як мають вони висіти у польських магнатів, то краще нехай висять в українській громадській хаті [закреслено: ми таки дійсне не знали, що нема ніякого портрета через 1.5 року після його намалювання].

Я, впевняючись більше на Вас, ніж на Ваших случайних земляків, думала, що вони просто не замітили портр[ета], бо я була тоді певна, що Ви б [закреслено: таки] не скрили від мене того факту безперечного, що проданий таки оригінал, а копія невідомо коли буде (бо от же через 2.5 p. вона тільки що «підкінчена»). Побачивши той факт несподівано на очі, я натурально здивувалась. Так само я здивувалась і вперше почувши в Києві про спродане портр[ета] Пін[інському], та побачивши Ваше замішання тоді (пригадайте!), пожалувала докоряти Вам, просто з особистого приятельства до Вас. Чого і за кого було тоді Вашим приятелям «неприємно і встид», допитайтесь їх самих. Я тільки знаю, що «довго» про те говорити я не мала тоді ні часу ні охоти, зрештою «довго — недовго», «встид — не встид», поняття релятивні, загальні, а в данім разі ще й суб’єктивні, і тому на основі їх можна вивести не факти, а хіба звичайні — пльотки.

Я повторяю, що не сказала нічого такого, чого не сказала Вам в очі, себто нічого грубішого або прикрішого, обидва рази я висказувала здивування, тільки з різних нагод. Не завидую Вам, що Ваші приятелі бавлять Вас такого роду фактами, котрі Ви повинні б були або ігнорувати, як взагалі ігноруються пльотки, або вже дійсно шукати їх фактичної основи, не в якихсь там «сполученнях» цілком довільних, а в безпосередніх обставинах (що власне, перед ким, з якого поводу і якими словами було сказано). Так Ви б робили, якби мали добру волю оберігати чистоту і щирість відносин до товаришів. Але Ви, по-прокурорськи, почали шукати «сполучень» і послали мені, враз з безладним актом обвинувачення, свій рішучий вирок. Забули тільки, що виконання вироку не Вам належить, [закреслено: а Раді і мені самій нарешті].

Мене дивує найбільше [закреслено: взагалі], що Ви трактуєте в Вашім листі Раду мов неповнолітню і кажете «я» там, де годилось би, що найменше, казати «ми», а подекуди й «вона». Адже Ви її ображаєте, складаючи відповідальність за її власні вчинки на третіх осіб. Хіба вона не має свого розуму, своєї волі? А коли говорити про «впливи», то хто ж винен, що Ваш вплив, як Ви, очевидно, признаєте, не найсильніший. Виховуйте її ліпше, коли думаєте, що її виховання ще не скінчене, а ми вважаємо її під всіма взглядами повнолітньою і тому не зрікаємось вимовляти при ній без педагогічних клявз, як належить між дорослими людьми, та й не вважаючи на «пльотки» і «партії», як належить між приятелями. Я їй, здається, (не пам’ятаю гаразд) не радила їхати до Павлика, бо в той час взагалі не писала до неї, але я була певна, що вона й сама не зігнорує, з сліпої покірности Вам, давнього приятеля свого батька і всеї родини. І я не помилилась. Я думаю, що «слухаючи» Лілі і Кр[ивинюка], вона слухала просто себе самої, — бо чим же, справді, могли вони її тероризувати або деморалізувати? А зрештою, я її саму про се спитаю.

Я абсолютно не пригадую собі, щоб я казала Раді про Гр[ушевських]: пощо? не треба там ходити. (Між іншим, я сих чисто галицьких зворотів не уживаю), і не можу в’явити, чому б я те казала, коли я сама буваю при нагоді у Гр[ушевських]. Може я в ту хвилину була під свіжим враженням якої зачіпки п. проф. [Грушевського] на адресу пам’яті Радиного батька, тепер уже не знаю. У всякім разі, то було post festum і впливу на Радині львівські візити не могло мати.

Та дивно теж, чому Ви не образились тоді, коли то було в Вашій присутності, навпаки, ані слова невдоволення Вашого я щось не пригадую, та й весь час до мого виїзду Ви поводились без жадних ознак знеохочення до мене. Правда, Ви тоді ще не знали якихсь там «свинств» Павлика (а я їх і тепер не знаю) проти Вас, тому мої слова не дражнили Вам нервів до втрати логіки, як тепер заднім числом. Чом Ви тоді не боронили Ваших приятелів хоч так, як тепер? Я б, на їх місці, не раділа з такої оборони!

Замітьте тільки собі раз на завжди, що хоч би як я «ганила» кого при Раді, то «заборонювати» їй що б там не було, ніколи не маю претенсії, бо я не маю і не хочу мати на те права, а дочка Др[агоманова] не повинна допускати нічиєї моральної тиранії над собою, якщо дійсно вона не «позбавлена спадку» дочка свого батька. Я не вживала грубих виразів в Вашій присутності про Ваших приятелів і се все, що Ви могли вимагати від мене, а хвалити їх і [закреслено: радити вчащати до них] я не обов’язана, тим більше, що самі Ви не стіснялись в моїй та й Радиній присутності показувати не раз нескрите легковаження, напр[иклад], до її матері, а з моїх приятелів жартували собі і критикували їх, скільки хотіли, мене саму назвали раз в очі «одержимою» «Месії» Мержинського і т. д. (не знаю, чи то було «прилично»!), але я приймала те за дрібні вади Вашої вдачі і не робила жадних «сполучень».

Я не знаю, чому Ви маєте право не то ганити, але просто грубо ганьбити при мені, напр[иклад], Павлика, а я не мала права сумніватись, чи випадає Раді робити візиту п. Гр[ушевським] незнайомим їй особисто (може, я тоді думала, що їй просто ніяково «показуватись, яка вона», — після того, як в Галичині роздзвонили по всіх усюдах, що вона Ваша наречена, і мені вже не одна дама казала, що їй цікаво пізнати, який «смак» п. Труша. Я не пам’ятаю, чи я так думала, але могла думати). Як людина, заприязнена з Вами і з Павл[иком], я власне хотіла іти посередині, себто, не мішаючи ніяких партійних взглядів до моїх особистих відносин до Вас обох.

Я, правду кажучи, не розумію Вашого вживання терміну «партійний» при сій нагоді. Я не належу ні до радикальної, ні до нац.-дем. партії, а якихсь окремих «партій» Павл[ика], Груш[евського], Труша і т. д. взагалі не узнаю. Коли ж Ви просто мали на думці (хотіли казати) [закреслено: про кружкові, сальонові] котерійні чи якісь інші, властиве, більш приватного, ніж громадського характеру взгляди, то я Вам скажу, що я їх не розумію і розуміти не хочу, бо досить з мене і київських злиднів, на що мені ще львівські? Якби люди у Львові самі з усіх боків не торочили мені про те все, то я б давно забула про ту «Грушівскіяду», бо позаторік я мала найліпшу волю зрозуміти, в чім тут об’єктивно річ, і мусіла зректися всякої надії. Тепер я вже ні з Павликом, ні з іншими просто не хотіла говорити про ті сварки, тільки, отримавши Вашого листа, мусіла заговорити.

Я вважаю за невідповідне мішати сюди справу запомоги для впорядкування паперів Др[агоманова], котру я реферувала прилюдно, цілком не думаючи про Вас, бо я вважала, що Ви особисто ніяк до тої справи не належите, та, власне, і тепер так думаю. Коли Ви маєте що речево сказати в тій справі, то, певне, будете говорити прилюдно, де належиться, так само, як і я. Я не зарікаюсь і далі дбати, скільки можу, про літературну спадщину мого дядька і учителя, бо він сам за життя дав мені на те право. Коли Ви знали, під час мого реферування, що я зле поінформована, то Ваш громадський обов’язок був тоді ж таки подати фактичне спростування, — і нехай би громада сама рішала. Чому Ви того не зробили, я не знаю [закреслено: я тоді говорила з переконання на основі тих фактів, які були мені тоді подані].

Статтю Павл[ика] в «Руслані» я читала сама і перешлю її Л. М., я в тій статті окрім іронії та гострої полеміки нічого не бачу. Я Павл[икові] просто сказала, що ні Вам, ні йому не вірю на слово, а повірю тільки літературним джерелам та виразним конкретним фактам. Його особисті знайомості нічого мене не обходять. Адже я і з Вас не вимагала справоздання, чому Ви знайомі, напр., з пр[офесором] Антон[овичем В. Б.] [закреслено: ворогом всеї Драгом[анівської] і Кос[ачівської] родини] та з іншими антидрагоманістами (бувшими і теперішніми) на Україні.

[Закреслено: До Шухевича і ми з мамою ходили, і його родину у себе приймали (його виступи проти Др[агоманова] загально невідомі), Колессу не виганяли з нашої хати, бо, правду кажучи, прийшлось би нам з таких самих причин силу людей та й, між іншим, і Вас вигнати після Вашого співробітництва в «Будучності», що остро «побивала» Драгом[анова], та після тих «партійних» пльоток про Вас, що мені видавали за правду у Львові.]

Ні інквізитором моїх приятелів, ні їх [закреслено: педагогом] ментором я ніколи не бажала бути, а приватні «чесноти» чужих, різних непотрібних мені уже людей зовсім мене не інтересують, і Ви даремне мені подаєте ціну медалі пр. Колесси, зміст його виділових промов, і т. д., можете мене увільнити від всіх сих фактів. В «Народі» статті Кокорудза я щось не читала, хоч за «Народом» мала нагоду слідити уважно. [Закреслено: Літературно-ідейних] Жадних об’єктивних доказів принципіальної спільности Павлика з Барв[інським], Кок[орудзом], Шух[евичем], Кол[ессою] e tutti quanti я нігде досі не стрічала, а як зостріну, то не побоюсь ніяких консеквенцій.

Все те, що Ви подасте: «тримає компанію», «іде разом», «робив коректу» (але чи видрукував?) все то загальники широкі, без реального змісту для мене. Ви не маєте що «оставляти» мене в чийому б не було товаристві, бо я сама вибираю собі товариство свідомо, так само, як свідомо зрікаюся його. Як не порвала я з Вами, не вважаючи на всі огидні пльотки Ваших земляків і землячок про Вас, аж поки Ви самі не дали мені Вашим власноручним листом фактичного доказу Вашої некультурности [закреслено: взагалі], товариської [закреслено: нетолерантної] грубості до мене, деспотичного [переправлено з деспотичної, закреслено: неповаги] відношення до Ради, котру морально піддержувати заповідав мені її батько, і головно, сама вона не раз просила, так не порву я і з Павликом, поки не допевнюся, об’єктивно, [закреслено: а не з гречності, «взглядів» на когось], що варто порвати, а як допевнюся, то стане одваги, будьте певні, як стало її, щоб порвати з Вами, близьким до Ради чоловіком і моїм недавнім приятелем.

Тим часом одно безперечно, що Павлик толерантніший від Вас: він ніколи не вимагав, щоб я зірвала з Вами, коли хочу бути в його товаристві, і він один з немногих, від кого я не чула [закреслено: особистого] повторяння тих чи інших пльоток про Ваші особисті справи, він не зрікся знайомості з Радою за те, що вона Ваша наречена, він не докоряв мені моїми візитами до Груш[евського], Франка, Гнатюка і моїм небуванням у його сестри в Чернівцях і моєю особистою антипатією проти деяких його приятелів як [закреслено: як взагалі не розписував мені, з ким він мене лишає], я маю проти нього, може, й більші «провини», та він умів толерувати їх дійсно по-товариськи. [закреслено: Тому] Мені ж у всякім разі легше і приємніше бути в такому товаристві, де признають мене вільною особисто людиною і приймають мене таку, як я є, ніж в тому, де хотять нахилити мої думки, симпатії та особисте поводіння під ярмо котерійних взглядів, мені абсолютно неінтересних.

З огляду на те, що відносини родини Драгом[анових] до Павлика можуть мати і ширші, громадські наслідки, я зроблю все, що від мене залежить, щоб помогти стати їм на дійсно фактичній, безсторонній основі, і попрошу до помочі всіх, хто може сказати речеве слово в сій справі.

[Закреслено: Я не зношу інтриг і шепотіння по кутках та по сальонах про поважні, а як для кого то й трагічні речі. Ваші напади на Павлика поселили драму в душі Л[юдмили] М[ихайлівни], час уже тій драмі дати такий чи інший фінал, і я про те постараюсь].

Збирайте фактичні дані і приїжджайте [закреслено, не можна розібрати, що] читати акт обвинувачення проти Павл[ика] прилюдно. Вашим розривом з нами трьома (К[ривинюком], Л[ілею] і мною) Ви, може, поселите трагедію в душі Ради. — не ми будем з того винні. Я не знала, що Ви ні слова не писали ні Лілі, ні Кр[ивинюкові] [закреслено: самому] про Ваше відношення до [закреслено: нього і Лілі] них («безвзглядність» і т. д.), і згадала про се в листі до [закреслено: нього] Кр[ивинюка], як про факт, йому звісний, аж несподівано бачу, що він тільки від мене довідався про се. Чому Ви, пишучи Раді «перед місяцем» до мого приїзду у Львів, не упередили также і нас, обжалуваних, про Ваш безповоротний вирок, того я ніколи не зрозумію, хіба, що Ви просто хтіли зробити мені скандал прилюдний перед нашими спільними знайомими, демонстративним [закреслено: ігноруючи] поводінням супроти мене [закреслено: в їх присутності]. Будьте певні, що якби Ви мене упередили (Ви ж знали мою адресу в Італії), я б ні записок Вам через люди не посилала, ні бачитись з Вами не домагалась би. А я думала, що річ іде про який каприз чи непорозуміння. Чи Ви хтіли й Крив[инюкові] ту саму «сюрпризу» зробити, чи се Ви тільки з слабшою половиною, а межи нею з слабшими фізично індивідуами роду людського так поводитесь? Ну, та се діло Вашої етики.

На останку я вважаю за відповідне повідомити Вас, як я думаю на далі урядити мої відносини з Радою і іншими Вашими приятелями. Застерігаючись проти Вашого котерійного світогляду (Ви звете його «партійним»), я не переношу мого теперішнього відношення до Вас на Ваших приятелів і буду знатися з ними настільки, наскільки то буде потрібно чи приємно для них і для мене, незалежно від Вашої особи, котру ich lasse aus dem Spiel. Так само, хоч би я посварилась з Вашими неприятелями, то се не помирить мене з Вами.

Пльоток львівських про Вас я не буду нікому розказувати [слово «нікому» приписано, а закреслено: Раді, не перекажу і Вам, і осіб не назову], і постараюсь забути що коли чула. Нашу остатню переписку зреферую Раді точно, а як можна буде, то покажу, Лілю также поінформую про Ваше відношення до неї і до всіх трьох нас. Лишу Раді повну волю витягати консеквенції з того, які вона сама схоче, не ставлячи їй ніяких дилем та ультиматумів.

Взагалі, мої приятелі абсолютно вільні в своїх відносинах до Вас. Обіцяю ніколи не переступати порога Вашої хати, хоч би вона стала коли і Радиною, але в хаті Драгоманових буватиму [закреслено: поки мені виразно того не заборонять її теперішні господині] і права veto в тій справі за Вами не признаю. Рада завжди буде милим гостем в моїй хаті, і я не впускатиму нагоди бачитись з нею поза Вашою хатою, хіба що Рада скаже: «я того не бажаю», і скаже те око в око мені самій. Застерігаю собі право переписки з Радою, в залежності єдино від її бажання.

[Закреслено: Пораджу і поможу їй, коли вона схоче, об’єктивно (безпартійно і безкотерійно) розібрати справу відношення різних людей до ідейної і літературної спадщини її батька, а може пізніше вона поможе мені в тому більше, ніж я їй.]

Інформуватиму сама і попрошу других, безсторонніх і навіть ворожих свідків інформувати її про мої прилюдні виступи в тій справі. Вам, певне, буде докладно відомо все, що я радитиму чи казатиму Раді, тому боротьба «впливів» буде рівна, а навіть, певне, для Вас легша, бо Ви частіше і більше бачите Раду, ніж я, а коли перемога буде не Ваша, то жалуйте на себе. З Вами ж я ще, може, [закреслено 2 слова: змагатимусь і зострінуся] говоритиму коли прилюдно в виразній, діловій справі, а приватні розмови між нами, сподіваюсь, покінчені на завжди.