Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

21.12.1905 р. До сестри Ольги та М. В. Кривинюка

21 грудня 1905 р. Київ

Дорогі мої Лілеєнько і Михалю!

Поздоровляю вас з маленьким «громадянином» (citoyen), що, певне, житиме при ліпших обставинах, ніж ми тепер. Ну, та й швидке хлоп’я! Поки ми радились, кому й коли їхати його стрічати, а воно поспішилося поперед усіх. Та се й добре, менше нервової втоми і всякого страху. Мама збиралась було їхати до вас от у сю неділю (11 XII ст. ст.) вкупі з Оксаною, та тепер уже не поїде, бо опізнилась, — її головна мета була помогти під час слабости (хоча я скептично відношусь до маминої здатности помагати — занадто вона нервова і розсіяна та й одвикла вже від такої роботи відколи ми повиростали). Ми не дуже й підбиваємо її їхати все таки тепер (була й така думка), бо думаємо, що помочі було б мало, а приємність від гостювання була б отруєна маминими вимогами — ви знаєте, як їх трудно загодити. Я дуже хотіла б одвідати вас, та боюся тепер їздити по далеких дорогах зимою, бо таки часто простуджуюсь, а як ще де в страйк попаду, то зовсім мені кепсько буде. Нехай вже на весну приїду, — так і скажіть племінникові, як буде питати про старшу тітку. Якось я видихала той бронхіт (два тижні возилась), то тепер уже шануюся.

У нас тепер противний, напружений стан, як перед бурею. З пресою укр[аїнською] погано, бо губернатор хоче примінити до неї «двухмесячный срок», себто до февраля не будемо знати, чи будуть у нас газети, чи ні. Тим часом редактор «Праці» вже в тюрму попався (не за «Працю», а так якось), і се дуже шкодить справі, — проте якось воно мусить уладнатись. Ждемо з нетерплячкою, коли вже здіймуть сей військовий стан — страху з нього ніякого, а завади в громадських справах таки багато.

Спілка літераторів «не состоялась» головно через І. М., що схотів показати свою велику партійну (с.-д.) сталість — він розуміє або спілку «літераторів-марксистів», або ніякої, а позаяк для такої «пуританської» спілки контингенту бракує, то й зостається вона pium desiderium. Радикали повели себе зрадливо, бо, поручивши мені реферувати справу (вони були ніби й ініціаторами її) і написати проект уставу, на прилюдних зборах не підтримали ні одним словом і тим поставили мене в зовсім неможливе становище. Замість спілки літер[аторів], збір постановив заснувати «культурно-освітнє безпартійне товариство» (найбільше настоювали на сьому радикали) і вибрав комісію для складання проекта уставу; в комісії більшість — радикали (з інших тільки я та ще один). Я вже писання того проекту на себе не взяла (j’en ai assez!), але постаралась, що взявся інший (не радикал), і на се решта комісії виразно згодилась, — здавалось, діло почало наладжуватись «честь честью».

Коли се раптом з’являється в «К[иевских] откл[иках]» відозва радикальних членів нашої комісії, де вони закликають людей давати їм гроші, а вони вже самі збираються організувати всяку освіту і культуру. Про відозву сю вони не радились ні зо мною, ні з тим іншим, що має бути референтом уставу, і ні з ким взагалі з безпартійних чи іншопартійних українців. Ви, мовляв, тільки гроші давайте, а там ми й без вас управимось! Се щось таке грубе, нетовариське й недисципліноване, що навіть їх недавній оборонець Кльоня обурився і не знайшов ні слова в їх оправдання і заявив, що се вже переходить границю простимості. Подібних до сього поступків за ними чимало можна налічити за остатній час, але не буду вас томити такою «невідрадною темою». Скажу тільки, що хоч як я «всепрощаючо» настроєна була до їх ради, їх працьовитості й енергії (прощала навіть те, що трудно простити, — літературну бездарність), але, як так далі піде, то я мусітиму «перервати дипломатичні зносини» з ними, бо вони можуть підвести під скандал.

І. М. теж немало мене дратує своїм недоречним пуританством (не кажучи про те, що він незносний чоловік своїм характером). Чи ви читали його статтю в «К[иевских] откл[иках]» «Первая ласточка укр[аинского] шовинизма» і як вона вам подобається? Тут вона не подобається нікому, не виключаючи й найближчих приятелів автора.

Однак, що я собі думаю? Адже моїй Лілії, певне, зовсім не до речі довгі листи та ще й на такі неподобні теми. Як маєшся, Лілієнько? Михалю, пишіть, на Бога, частіше, хоч коротенько, що там з нею? Як поводиться племінник? Чи він гідний «своей старшей сестры Бетси»? Цілую міцно вас — трьох.

Ваша Леся


Примітки

Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 764 – 766, з архіву М. В. Кривинюка.

редактор «Праці»П.Я. Дятлов.

«своей старшей сестры Бетси» – персонаж з «Давида Коперфільда» Чарлза Діккенса. Прим. О.Косач-Кривинюк.