Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

19.02.1905 р. До матері

19 лютого 1905 р. Тбілісі 6/II 1905

Люба мамочко!

Після одкритки я все збиралась написати листа і все отак час проходив. Вечорами знов чогось люди до нас розходились або нас закликали так, що не випадало не піти (між іншим, була у Читадзе, де нас вітали гречно і приємно), а вдень я возилася з шиттям: шила собі плаття на щодень, бо моє чорне фланелеве зволочилось і зовсім погане стало, а нового мені на щодень шкода. Шию я взагалі нехутко, от і провозилась.

Спокуса чиста була теж з погодою. Після снігу і морозів, що тяглись незвичайно довго, тижнів три, почалась весна, вчора на самому сонці аж +33° R було, хоча в тіні не більше +15°, сидіти вдома в таку пору трудно, а як проблукаєш кілька годин по горах, то потім уже не до роботи й не до писання, отак ляжеш та читаєш собі що-небудь. Сьогодні дощ тюжить зранку, і я вже благочестиво взялась до листів.

Думаю теж зайнятись реформою свого нового драматичного етюда – я його вже скінчила, але тепер не все в ньому одобряю, і хочеться дещо написати сильніше. Оповідання, почате восени для конкурсу (між іншим, я тепер рада, що не взяла участі в такому чудному конкурсі, де почерк, а не талан автора здобуває премію), все ще не скінчене, бо мислі зайняті не такими спокійними темами під впливом щоденних перемін «весни» й «зими». В Тифлісі був теж один такий «весняний» день, коли калюжі людської крові стояли на тротуарах до вечора. Не до спокійних тем при таких обставинах…

Але ти, мамочко, не думай, що се відноситься до моїх найближчих обставин, бо в хаті мене не обижають. Коли у Феоктисти Семенівни і проявляються часом нерівності характеру і дражливість, то се окошається виключно на Кльоні, а не на мені, бо я не в таких все-таки фамільярних відносинах з Феоктистою Семенівною, щоб бути її souffredouleur, і думаю, що так воно завжди буде. Звісно, мені не дуже приємно буває, коли Кльоня терпить прикрості, але я в їх відносини не мішаюсь, бо я тут ні при чому (все те буває ніяк не через мене). Зрештою, і то буває не часто, бо все-таки Феоктиста Семенівна «души не чает» в Кльоні, і вони вміють одно одному прощати так, як, може, я на їх місці не вміла б.

Чи ти, мамочко, отримуєш «Полтавщину»? Я б хотіла побачити хоч один її номер, щоб зложити собі поняття про тон сеї газети, тоді послала б в неї що-небудь. А як вона, між іншим, відноситься до гонорару, чи «гречностю» платить, чи як інакше? «Южные записки» мені 5 р. прислали самі, без нагадування, що ж, і то гроші. Я ще раз прошу вислати мені нові книжки Кримського, мені вони цікаві, та ще й боюсь, що «1001 ніч» піде «по людях», просто як інтересні казки, от як в свій час пішли казки дядька, Рудченка, Чубинського, і се мені буде велика шкода, а людям користь невелика.

Чом ти, мамочко, не пишеш, як твоє здоров’я? І як мається папа? Я часто думаю з турботою про вас. Коли Микось відкриє політехнікум (він же, певне, залив його водою)? І чому не відповідає на моє запрошення? Я ж його серйозно в гості закликаю.

Да, мало не забула написати новини, цікаві головно для Дори. Тут були бунти у всіх середніх школах, в тім числі і в жіночих, в інституті «благородных девиц» і (horribile dictu!) в «єпархіальному» училищі! В мужеських гімназіях робили сходки, били вікна, вигнали (добились одставки) кількох учителів і одного директора. В грузинській дворянській школі (де Читадзе) виробили новий устав з правом сходок в присутності учителів і з «ученическим советом», що має право робити свої заяви в педагогічній раді; се було здобуто без биття вікон і іншого безчинства, дякуючи такту директора, тільки 12 учеників вийшли було з школи, заявивши, що й найпорядніше начальство все-таки начальство, а вони не хотять над собою жадного; половина сих протестантів вернулась уже, однак, назад, з власної волі, і їх прийнято без жадних кар і пень.

В інституті жіночому бунт був за те, що одну ученицю перевели з старшого класу в менший, щоб зробити вакансію для дочки начальника краю, а вчителя, що запротестував проти того, погнали в одставку. Панночки збили бучу за товаришку і вчителя, побили вікна в знак протесту, а начальницю, що прийшла їх втихомирювати, закидали туфлями, набили і вигнали геть. Вона подала в одставку, а інститут поки що причинено. Єпархіалки зробили антирелігійний бунт, і ходять чутки про якісь несамовиті «кощунства» і «безчинства» в тій школі; як би там не було, школа прикрита. От які-то діла!

Стачки тут уже кінчаються. Конки ходять, і все продається, хоч дещо по дорожчій ціні. Чула я, що має відбутись ще один банкет, але де, з ким і як, ще не знаю. Настрій громадський якийсь хаотичний тут, як, правда, і скрізь в Росії. Ми тут читаємо, крім тифліських, ще московські, петербурзькі і київські газети. Як се Проценко одважився послати таку символічну телеграму Святополку-Мирському? Він же, здається, досить спокійна голова. А що то за фігура, той гласний Ясногурський, що тепер так прославився? Розмотались кияни!

Ну, візьмусь я ще до свого етюда, мулить він мене. Цілую міцно тебе, моя мамочко, і папу, і всіх наших, знайомим кланяюсь. Кльоня, Феоктиста Семенівна і Маруся тобі кланяються. Маруся тепер дуже бистре і гладкеньке дівча, учиться не зле і каже, що вона «дуже щаслива на Кавказі» – дай їй боже! Ще раз цілую.

Твоя Леся


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 127 – 129.

Вперше надруковано скорочено в перекладі російського мовою у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 302 – 304.

Подається за автографом (ф. 2, № 214).

Читадзе Шіо Олексійович (1873 – 1906) – грузинський педагог, знайомий Лесі Українки.

Нового драматичного етюда – Мається на увазі драма «Осіння казка». «Осіння казка» ніколи не була закінчена. Можливо, Леся Українка мала на увазі «Кассандру».

Оповідання, почате восени – Йдеться про оповідання «Приязнь».

В такому чудному конкурсі – Іронія Лесі Українки стосується не змісту творів, відзначених на щорічному конкурсі «Киевской старины», а форми, в якій редакція журналу повідомляла про його наслідки (див. «Киевская старина», 1905, кн. 1). Відзначене премією 1904 р. оповідання М. Чернявського «Vae victis!» надруковане в четвертій книжці «Киевской старины» за 1905 рік, і судити про його вартість у той час Леся Українка ще не могла.

Під впливом щоденних перемін «весни» й «зими» – Вдаючись до символів, Леся Українка говорить про успіхи і поразки в революційних подіях 1905 р.

В Тифлісі був теж один такий «весняний» день – Йдеться про події 23 січня 1905 p., коли поліція жорстоко розправилася з учасниками революційної демонстрації в Тбілісі.

«Полтавщина» – газета, яка виходила в 1905 – 1906 рр. y Полтаві.

«Южные записки» мені 5 р. прислализа оповідання «Мгновение».

Рудченко Іван Якович (1845 – 1905) – український фольклорист, письменник, критик (літературний псевдонім – Іван Білик), брат Панаса Мирного і співавтор роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Леся Українка мала зібрані і опубліковані ним (1868 – 1870) «Народные южнорусские сказки».

Ще один банкет – Леся Українка має на увазі можливий новий страйк.

Проценко – київський міський голова.

Святополк-Мирський Петро Данилович (1857 – 1914) – російський державний діяч. З 1900 до 1905 р. займав посади товариша міністра внутрішніх справ, командуючого корпусом жандармів, генерал-губернатора, міністра внутрішніх справ царського уряду.

Ясногурський – гласний київської міської думи, чорносотенець.

Маруся – дочка Ф. С. Карпової, названої матері К. Квітки.