Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

«В небі ми жодного доброго батька не маєм…»

[Невстановлений німецький поет]

Переклад Лесі Українки

Чи є, сину, бог, чи нема, бог його знає,
а тільки ти нікого не займай,
то й тебе ніхто не зачіпатиме.

Народна мудрість

В небі ми жодного доброго батька не маєм;

Ну що ж такого!

Тут, в світовій заметні, проживемо, як знаєм,

Хоч і без нього.

З того ж усього,

Що я з побожних філософів міг прочитати,

Навіть собаці нічого не може принадою стати.

Був би хто-небудь отам в небесах,

Чи ж він стерпів би, щоб в нього в очах

Так без жалю, так пекельно-затято

Люди і звірі всі вкупі боролись,

Гризлись зубами, труїлись, кололись,

Мучили з розмислом, тонко, завзято?

Батьківське серце того б не стерпіло,

Бурею-гнівом воно б закипіло,

Тисячострілий перун би на землю злетів

І повбивав би усіх ненаситних катів.

Може, гадаєте: «він нам за теє

В іншому світі віддячить за злеє,

І за страшне на землі бідування

На небесах він нам дасть раювання?»

О, хоч би навіть могли на тім світі

Всі ті замучені люди ожити,

Певне б, сказали: «Спасибі за жарт!

Вдруге сього починати не варт!

Все вже минуло. Нема що журитись,

Краще заплющитись, щоб не дивитись.

Ще тута знову де візьмуться люде,

Знов обіймання нещиреє буде…

Ні, вже кладіть мене краще в труну,

Там я принаймні спокійно засну!»

Поки живеш ти, то треба, щоб знав,

Що, як життя своє прокалатав,

Досить тяжкої роботи!

Добре, коли ти упевнився в тім,

Але при тому не втратив зовсім

Духа величності й цноти.

Тільки в душі, що за ціле життя

Не заглушила в собі до людей співчуття,

Що вкупі з іншими, сміло

Робить великеє діло,

Сорому й страху не знає, –

В ній тільки бог пробуває.


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 2, с. 327 – 328.

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопубліковані твори. Львів, 1947, стор. 137 – 138.

Автограф зберігається в Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ (ф. 101, № 322 – архів М. Павлика).

Переклад вірша невідомого німецького автора призначався для журн. «Народ» і був надісланий М. Павлику з Софії разом з листом від 27 вересня 1894 р. Оскільки він не був завершений, то залишився неопублікованим.

Датується на підставі листа до М. Павлика.

Подається за автографом.