Негода

Генріх Гейне

Переклад Лесі Українки

З циклу «Північне море» (Die Nordsee)

Лютує негода,

Сердито б’є хвилі,

Хвилі піняться люто, встають,

Вгору здіймаються, наче живії,

Білії гори з води,

І кораблик зліза на них

З поспіхом тяжким

І раптом падав знов

У чорну, широко роззявлену моря безодню.

О море!

Мати краси, що вродилася з піни!

Прамати кохання! згляньсь надо мною!

Вже в’ється, – трупа чує, –

Марою та білая чайка.

Наточує дзьоба на щоглі,

Пажерна чига на те серце,

Що дочці твоїй славу співа

І що онук твій, лукавець малий,

За іграшку взяв.

Даремне молю я, благаю!

Мій крик загубивсь у бурханні негоди,

В побоїщі вітрів.

Свище, гуде, гомонить і реве,

Мов гурт божевільних заводить!

І серед того я чую виразно

Арфи знадливії гуки,

Спів жаги навісний,

Він чарує і рве мою душу.

Я пізнаю отой голос.

Далеко на кручі шотландській,

Сірий замок високо стримить

Понад бушуючим морем,

Там, у високім вікні,

Хвора жінка вродлива стоїть,

Ніжно-прозора, камінно-бліда,

І грає на арфі, й співа,

Розвіває вітер їй кучері довгі

І темний спів несе

Геть у широке, бурхливеє море.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 2, с. 184 – 185.

Вперше надруковано у наукових записках Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР «Радянське літературознавство», 1948, № 9, стор. 123.

Датується орієнтовно 1888 – 1890 pp. Саме в цей час Леся Українка перекладала поезії Гейне.

Подається за автографом (ІЛІШ, ф. 2, № 886).

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття