Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

Маврський король

Генріх Гейне

Переклад Лесі Українки

Із збірки «Romanzero»

У вигнання з Альпухари

Молодий король подався;

Тихо, з серцем, повним туги,

Їхав він поперед гурту.

А за ним на виноходцях

Та в носилках позлотистих

Всі жінки його сиділи;

На ослах рабині чорні.

Сотня вірних слуг за ними

На арабських добрих конях,

Коні гордо виступають,

Верховці поникли в сідлах.

Ні цимбалів, ані бубнів,

Ні пісень – не чутно й гуку.

На ослах дзвіночки срібні

Смутно плачуть серед тиші.

На верхів’ї, звідки погляд

Досяга у діл Дуеро,

Де шпилі будов гранадських

Можна бачити востаннє, –

Там з коня король зіходив,

Щоб поглянути на місто,

Що в вечірнім світлі сяло,

Наче в злоті, в багряниці.

О аллах! що він побачив!

Там, де був коханий місяць,

Хрест і стяг стримить іспанський

На Альгамбрі скрізь на вежах.

Ох, як те король побачив,

Здійнялись зітхання в грудях,

Сльози раптом полилися,

Мов джерело, по обличчі.

На коні сиділа смутна

Королева-мати, хмуро

На журбу його дивилась

І картала гірко й гордо:

«Боабділ ель Хіко, сором!

Ти оплакуєш, як жінка,

Теє місто, що не тямив

Боронить, як чоловік!»

Тільки вчула гостру мову

Королева – краща, мила,

Миттю скочила з носилок,

Обняла свого владаря.

«Боабділ ель Хіко, – мовить, –

Заспокойсь, моє кохання,

Бо з сії безодні-туги

Лавр тобі зросте розкішний.

Тож не тільки тріумфатор

Перемогою вінчаний,

Щастя темного обранець,

Але й син кривавий лиха,

І борець величний духом,

Той, що долею лихою

Подоланий, буде жити

Вічно в пам’яті народній».

«Місцем сліз останніх Мавра»

Звуть до сього дня ту гору,

Де король колись востаннє

Подивився на Гранаду.

Отже, справдилася любо

Провість любої дружини, –

Ймення маврського владаря

Здобуло шанобу й славу.

Тая слава не загине,

Аж поки струна остання

Не порветься на останній

В Андалузії гітарі.


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 2, с. 261 – 263.

Вперше надруковано у журн. «Нова громада», 1906, № 2, с. 43 – 44.

У відділі рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР (X, 12) зберігається чистовий автограф. Чорновий, незакінчений автограф перекладу знаходиться в Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ (ф. 2, № 885). Обидва автографи без дати.

Датується орієнтовно 1893 роком.

Подається за першодруком, звіреним з автографами.