Після (не раніше) 25.03.1891 р. До брата Михайла
Колодяжне |
Люба Кна-кна!
От я і дома! Дивно се якось перелетіти швидко з Відня на Волинь, аж навіть у голові якийсь хаос постав з тих враженнів, думок, порівняннів. Тепер удома мені все якимось іншим здається, все, здається, таке, як і перше було, однак на всьому немов якась інша барва лежить, – не вмію я тобі сього як слід розказати, та, врешті, й пощо розказувати?
У Львові ми затримались тільки один день, але все ж затриматись було конечне треба, ми там зіставили деякі свої уліти, дещо розпитали, дещо розказали. Я сиділа увесь час у Франків, а мама заходила до редакторів та в типографію. Як я сиділа у Франків, то приходили кна-кни (довідались, що ми там) – одна січова, що виїхала з Відня раніше від нас, і дві львівські академічні. Січова кна-кна зайнята страшенно зборами радикалів, що мають бути близько апріля, через те кна-кна в ажитації, немов перед виборами.
«Злоба дня» у лисів тепер се «раскол» в москвофільській партії; справа така: молоді москвофіли прилюдно (в печаті) одцуралися старих «твердих» і пристали (принаймні виразили бажання пристати) до радикалів. Вони кажуть, що тепер у відносинах з народом будуть триматись народної, нашої мови (для них се вже поступ чималий), будуть разом з радикалами дбати про добро та освіту народу, а вже народ, як осягне ту освіту, то нехай тоді сам зважить, що йому ближче й рідніше, чи Збруч, а чи Урал. Якщо ти можеш у Києві бачити «Народ», то дістань собі останні числа і прочитай сі статті «москалів». «Червона Русь» дуже люта, лає і «поучає» свою молодь, але вже, здається, нічого не врадить. Ти не можеш зрозуміти, чого «Народ» хоче перетягти до себе «кацапів», але він має рацію, бо кацапська партія досить велика, міцна, та й гроші має і вплив на попів, отже, якби від неї відлучились молоді розумніші люди, то вона дуже б ослабла, а се для Галичини було б велике щастя. Звісно, коли вони стануть радикалами, то перестануть бути кацапами, та то й слава богу.
Ти, певне, чув або читав, як «Правда» «собак вішає» на «Січ» і «січовиків»; скажу тобі при сій оказії, що такого подлого пройдисвітського, брехливого і донощицького журналу я не бачила – чиста польська запроданка, та й годі, всіх вона лає: і народовців, і радикалів, і кацапів, а тільки з поляками братається, та й то не з поступовцями, а з станьчиками. Ну, та до часу збан воду носить, колись їй ті поляки подякують.
Щодо «Січі», то її велика заслуга (по-моєму), що вона не боїться кацапів, а наставляє їх на путь правий, їй самій вже, певне, нічого боятись совращеній в кацапи, бо якби вона боялась, то не варта була б і «Січчю» зватись. От мало місця і часу (папа зараз їде), а то б я ще поговорила на сі теми, ну, нехай іншим часом. Ти не гнівайся, що я після «многотомного» листа не писала, але ти не написав мені, що його одержав (я з твого львівського листа знаю про се). Я думала, що він пропав, се мене дуже розсердило і «деконцертувало», так що більш не хотіла писати, як я думала, в пропащу дорогу. Ах, якби ти вже хутчій приїздив, а то що листи! «Письма пишут только аптекаря»…
До побачення за місяць, а може (дав би бог!) скоріш.
Цілую тебе щиро і міцно.
Твоя сестра і друг Леся
Не стало місця про себе писать, та, врешті, ніщо писати: нога не болить, апарат ношу четвертий тиждень благополучно, може-таки, й з мене будуть коли-небудь люди.
Як тобі прийшло на мисль причепити до мене «світло генія»? Якби не знала тебе ліпше, то подумала б, що на сміх кажеш. Мені сподобалось, що звеш мене жайворонком, маю симпатію велику до сії птиці! Мені вже по ночах сниться море. Не думай однак, що се я вже так розволочилась, ні, я дуже рада, що я вдома, і тепер мене зовсім не бере охота гнатись на штири вітри.
Кланяйся «Плеяді», як побачиш Славинського. Пробну картку віршів одержала, псевдонім новий добрий. По-моєму, зовсім не зле, але ж до перекладів нікого на ретязі не припнеш. Муситиму сама ціле «Harzreise» перекласти, не покину ж.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 87 – 89.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т, 5, с. 49 – 50.
Подається за автографом (ф. 2, № 78).
У попередньому виданні з посиланням на зміст лист датується кінцем березня 1891 р. Зміст дав змогу точніше визначити дату. Леся Українка зазначає: «…Апарат ношу четвертий тиждень». Як відомо, «апарат» Леся Українка наділа на хвору ногу 20 лютого (4 березня).
Я сиділа увесь час у Франків – родина І. Франка в той час мешкала в будинку по вул. (будинок не зберігся).
Дві львівські академічні – Тобто два львівських студенти. Академіками в Галичині називали студентів університету.
Статті «москалів» – Тобто статті москвофілів, які вирішили порвати зі своєю партією.
«Червона Русь» – москвофільська газета, що виходила у Львові в 1880 – 1891 рр.
Кацапи – тобто москвофіли.
«Правда» – літературно-науковий і політичний журнал. Виходив у Львові (з перервами) 1867 – 1897 рр. Орган народовців.
Поступовці – польські соціалісти.
Станьчики – польські консерватори.
«Письма пишут только аптекаря» – слова Поприщина з повісті М. Гоголя «» (1834 р.).