Логотип сайта «Леся Українка»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Листи Лесі Українки / 1891 р. / 28.07.1891 р. До М. I. Павлика

До М. I. Павлика

16 (28) липня 1891 р. Євпаторія Євпаторія, 16 - 28/VII 1891

Шановний добродію!

Оце до 10 липня не знала, як і що Вам писати, бо вже було подумувала звідси на полуднє далі забиратися, отже, не знала, яку Вам адресу мала б подати, бо postes restantes не для мене видумані. Тепер же, роздумавшися, зостаюся тута до 10 ст. ст. серпня, тож прошу до того часу, аби-сьте пам’ятали мою тутешню адресу. Лист Ваш отримала тута через тиждень після його послання, як видно по штемпелях, – се ще для тутешніх азіатських шляхів не так-то багато часу.

Читали ми вашу літературу укупі з братом, що нагодився на той час до мене в гості, і надто нам сподобався рішучий тон, з яким тепер у вас обговорюються всі справи. Колись я була проти такого способу розмови і писання, бо тоді на мене ще мала деякий вплив хуторна філософія і я не зовсім ясно ще зрозуміла, що, мовляв, «на світі одна правда, а не дві». Тепер же мені так збридло усяке крутійство і замилювання очей своїм та чужим, що, здається, хутко вже в другу крайність вдамся. Надто ж мене тішить те, що зачали навертатись на «праву путь» деякі з товаришів, такі, що я вже думала, ніби про них вже можна було гадку закинути.

Може, подумаєте, що з того навертання невелике пуття, що се, як ви мені колись казали (правда, зовсім до іншої справи), тільки слова, а нам треба фактів, але ж мені тільки жаль, що не можу навести тут жадних фактів, та, врешті, се не дуже й потрібно. Мені дуже сподобалася ваша стаття про 3-го мая, ми за неї трохи позмагались з братом, бо він де в чому оправдує польських робітників, а я їх зовсім не оправдую і думаю, що, якби можна, то їх би ще й не так слід вилаяти. Правду сказати, не сподівалась я навіть, щоб молодіж справді так гостро вигукнула проти старих, але розумію, що інак не можна, та воно й краще, тепер хоч всякий знатиме, де «наші», де «ваші».

Обоє ми дивуємось Вашій енергії, бо виносити на собі такі номериська та ще й так редагувати (і корегувати, за се Вам осібна дяка від мене!) – то таки робота неабияка! Шкода, та й ще шкода, що справа все-таки зле стоїть, як кажете, але ж не думаю, щоб вона могла, хоч би навіть на який час, пропасти, то все була б велика неслава для всіх, кому про те відати належить. Та я скажу так, як ваш якийсь прихильний кореспондент, що без «Народу» світ якимсь порожнім видається або принаймні нецілим. Щодо моральної біди, то журитись не варт, бо при теперішніх обставинах я, наприклад, не хотіла б навіть, щоб мене ніхто не лаяв, бо то вже було б якось занадто мирно, а я не тримаюсь московської приказки: «Худой мир лучше доброй ссоры». Погано, коли й свої лають, але ж таки не всі лають, може хто-небудь зостався ще не з такими зоїльськими замірами.

Ваша справа ще молода, а вже мусила різні кризи перебувати, то звісно, що мусить тяжко приходитись. Може, думаєте, що се мені так добре говорити, як я собі, склавши руки, наоколо поглядаю, ніби як у тій приказці: «Добре чорту в дудку грати, в очереті сидя, – одну зламав, друга буде, а нам інше діло!..» Ба, та що робити – публіцистом не вдалася, а белетристика така химерна штука, як-от моя доля, наприклад, що то їде-їде, не треба краще, зате ж як пристане, то й волами не вивезеш. Однак помалу берусь я і за іншу роботу, окрім биття байдиків, – дещо скінчила, дещо починаю, а Ви тим часом готуйтесь та не жалуйте критики.

Знаєте, така критика, як Ваша, то найліпша річ для починаючих авторів – не дає людині заснути, а заставляє подумати добре над собою. Я оце, опинившись між двома критичними бігунами, думаю взяти якраз посередині, то, може, тоді якраз по правді буде. Посилати «Жаль» до дядька не варт, бо то дуже затяжна справа, – нехай вже тоді вилає, як у друку побачить! За «Бідних людей» він мене так захвалив, що я вже думаю, чи не стати мені присяжним українським перекладачем? Та почасти я вже й так ним сталася – моїми перекладами, що лежать десь по кутках, можна б уже починати гать гатити, тільки що багато між ними полови, то нехай собі пропадає. Остатніми часи почали з’являтися в «Зорі» деякі мої давно забуті вірші, не тямлюся з дива! Звідки се на мене знову така ласка?

Звертаючи на се мою увагу, мама в кожному листі наганяє мене, щоб я нічого не робила, але я – така вже натура! – не дуже її слухаю, так уже мене ті «слова» одолівають. Бачте, починаю, самій собі на диво, поправлятися з ногою, то вже й починає обридати панькатися самій з собою (та що казати! – мені вже се давним-давно обридло), і я починаю торгуватися за право сидіти години зо дві на день при столі. Невже я коли-небудь буду вільна? Після дев’ятилітньої неволі я досить навчилася скептицизму. А, хоч би один рік чи два визволитися з власного ярма! Дарма, що тая «весна» по-осінньому процвіла, може б, літом надолужила. Але то щороку такі марні надії, поки літо, а прийде зима наша поліська, та й знов я починаю гинути помаленьку. Чисте оце натягання шкурки на кисіль отаке життя! Ну, буду натягати, поки ще кисіль є та хоч трошечки шкурки, – все-таки се робота, хоч і не дуже-то цікава.

Я, бачте, ще не маю права і на те, щоб, як Ви кажете, «забыться и уснуть», перше мушу чимало натомитися! Та й Вам ще зарані вкладатися спати, ще сонце високо, а день довгий, а ніч буде ще довша. А я боюся, щоб мене ніч не захопила на середині дороги, і мені прикро, що ті дурні літа так хутко минають, як би що добре. Не жалуйте мене, що тута печуся (а що печуся, то правда, та ще й як!!), мені сього літа давно небувале щастя, адже не мушу гарячих купелів приймати, – тільки собі подумати! Та й взагалі мені, певне, ліпше тут у морі, як Вам у Львові, хіба тільки, що мені разів у сто нудніше, ніж Вам. Я тепер зовсім сама посеред караїмів, татар та різних інших «языцей». Але як подумати, що Ви мусите відпокутувати за моє життя нудне, бувши засуджені на такий довгий а мало цікавий лист! Бувайте здорові!

Л. К.


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 103 – 106.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 58 – 60.

Подається за автографом (ф. 101, № 310)

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 149 – 151. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Стаття про 3-го мая – Йдеться про статтю М. Павлика «На чужім празнику» («Народ», 1891, № 10 – 12), спрямовану проти галицьких угодовців і польських буржуазно-шляхетських кіл.

Зоїльські заміри – недоброзичливі, прискіпливі, уїдливі заміри. Вислів пов’язаний з іменем давньогрецького філософа і ритора IV ст. до н. е. Зоїла, відомого як розвінчувача авторитетів. Ім’я Зоїла стало називним.

Між двома критичними бігунами – Маються на увазі І. Франко та М. Павлик, які дали діаметрально протилежні оцінки оповіданню Лесі Українки «Жаль».

Остатніми часи почали з’являтися в «Зорі» деякі мої давно забуті віршіу 1 половині 1891 р. журнал «Зоря» вмістив 3 вірши Лесі Українки.

«забыться и уснуть» – цитата з М.Ю.Лермонтова: «Я б хотел свободы и покоя. // Я б хотел забыться и уснуть.»

Попередній лист | Перелік листів | Наступний лист

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2006 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2692

Модифіковано : 27.02.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.