Логотип сайта «Леся Українка»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Прозові твори / Жаль

Жаль

Леся Українка

(Оповідання)

«Ой жалю мій, жалю!..»

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 39 – 101.

Вперше надруковано у журн. «Зоря», 1894, № 9, стор. 193 – 199; № 10, стор. 217 – 222; № 11, стор. 241 – 245; № 12, стор. 265 – 270.

В архіві письменниці зберігається автограф (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 826), за яким оповідання друкувалось у журн. «Зоря». На останній сторінці рукопису вгорі авторкою зроблена помітка: «До оповідання «Жаль», на цьому ж аркуші стоїть підпис Лесі Українки, а невідомою рукою синім олівцем позначена дата: «21/10 93». В автографі немає початку до слів: «А я б на твоєму місці уже б мовчала, – обізвалась Надя…», а також уривку від слів: «До чого-то дівчині в тринадцять…» до слів: «…бавити гостей: повагом собі походжає по салону або сяде й поведе якусь поважну розмову з одним гостем, а за інших забуде»; є закреслення і виправлення. Особливо багато закреслень у І і II розділах. Правки авторські і редакторські.

Редакція журн. «Зоря» одержала вже правлений Лесею Українкою рукопис. У виданні 1976 р. наведено кілька прикладів авторських скорочень у тексті 1 розділу (щоб їх побачити, клацніть кнопку «Автограф»)..

Подібні авторські скорочення і виправлення є й далі у тексті автографа. У рукописі редактор журн. «Зоря» зробив свої поправки мовно-правописного і частково лексичного характеру. Так, слово «посаг» замінено словом «віно», «кредитори» – на «вірителі», «вокзал» – на «двірець».

При публікації в тексті оповідання пропущені окремі слова і речення.

Крім закінченої редакції оповідання, в архіві зберігаються автографи VI і VII розділів іншої редакції твору з написом «До по[вісті] «Жаль» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 827), а також план IV – XII розділів (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 828).

Датується 1890 р. на підставі листів Лесі Українки до М. Драгоманова від 3.03.1892 р. та до О. Маковея від 25.09.1893 р.

«Жаль» – перший великий прозовий твір Лесі Українки. Поштовхом до його створення став конкурс, що проводився у родині Косачів на тему «канапка» чи «кушетка». Про оповідання М. Косача «Кушетка» (пізніша назва «На огнище прогресу» («Зоря», 1891, № 11, стор. 205 – 206; № 12, стор. 227 – 230) Леся Українка писала братові у вересні 1889 р.: «От тобі, Миша, що раджу: пиши-но ти улити, бо твоя «Кушетка» проймає навіть серце, ревізмом пойняте». Оповідання під назвою «Кушетка» є і серед недрукованих творів Олени Пчілки (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 28, № 71).

Як видно з листів Лесі Українки, оповідання «Жаль» опрацьовувалось досить довго. «Я було думала тут зайнятись добре і скінчить нарешті той нещасливий «Жаль», аж вийшло так, що він і досі лежить не скінчений…» (лист до М. Косача, вересень 1889 р., Колодяжне). «Треба переписати одну свою повість до тих пір, поки поїду в Київ…» (лист до М. Драгоманова, 24.12.1889, Колодяжне). «Моя бідна la grande Oulita тепер, може, і на миші переведеться непереписана, бо не хутко дочекається вона честі мого власноручного переписування…» (лист до М. Косача, 18.05.1890 р., Колодяжне). Проте в січні 1891 р., по дорозі на лікування до Відня, Леся Українка, зупинившись у Львові, залишає у О. Франко в цілому уже завершений «Жаль». Оповідання було прочитане М. Павликом, І. Франком, а пізніше і О. Маковеєм. М. Павлик, напевне, запропонував передати твір до журн. «Зоря», бо 3.03.1891 р. Леся Українка відповідала йому з Відня:

«Що ж до моєї повісті, то, далебі, не знаю, як з нею буде, бо не розумію, як маю думати про відносини «Зорі» до мене; «Зоря» має чимало моїх віршів і дещо з прози, але нічого не друкує, хоч і назад не завертає і не каже, що їй моє писання непридатне, отже, не знаю, як з нею бути».

А через кілька місяців Леся Українка знову пише М. Павликові:

«Пригадала собі те, що Ви писали про повість «Жаль», добре що з Вас такий одвертий критик, бо з такими людьми тільки й можна як слід говорити. Але я не у всьому з Вами згоджуюсь: мені здається, що тема не єсть так далека для автора, як Ви думаєте, бо таких людей, як героїня повісті, він знає чимало і бачить дуже зблизька, а тілько, може, Ви не сподівались такої теми, і для Вас вона є досить далека або просто нецікава; що залежить до виконання, то, певне, що воно далеко не бездоганне, але ще там мусить чимало поправитися. На самих ліричних віршах вже не втриматись! – тісно робиться, хоч се не значить, ніби їх зовсім покинути маю, того, певне, ніколи не буде. Ще от що: рідну дитину, та ще й першу, не так-то легко забити, як здається, а надто ще й те, що автор не зовсім розчарувався в своїй нещасливій і дурній Софії».

Не погодилася Леся Українка і на пропозицію М. Павлика надіслати «Жаль» на перегляд М. Драгоманову: «Посилати «Жаль» до дядька не варт, бо то дуже затяжна справа, – нехай вже тоді вилає, як у друку побачить» (лист від 28.07.1891 р.). Тим часом вона пише два вставні розділи до «Жалю» (певне, це саме ті, що зберігаються в архіві під № 827) і обмірковує з М. Косачем і Оленою Пчілкою питання про можливість надрукування твору у жіночому збірнику, оскільки «він створений для нього» (лист до Олени Пчілки з Євпаторії, липень 1891 р.). А у вересні цього ж року Олені Пчілці:

«Друге діло, про котре я хотів поговорити з Вами, се новела Лесі Українки, котра находиться у мене. Що Ви думаєте з нею робити? Я чув, що Ви призначили її для другого тому альманаха. Та коли-то ще той альманах буде друкований, чи не можна би змінити сю постанову, щоби така гарна річ не лежала у рукопису. Я прочитав сю новелу, і вона мені дуже сподобалася, так що коли би була на те Ваша і Лариси Петрівни воля, то я радо опублікував би її в найближчій книжечці своєї «Літературно-наукової бібліотеки». Я готов розпочати друк, як тільки одержу Ваш дозвіл» [І.Франко. Твори в двадцяти томах. Т. 20. К., Держлітвидав України, 1956, стор. 431].

У відповідь на це Олена Пчілка писала:

«Повість Лесину щось-то не приходиться друкувати осібно в бібліотеці, краще зоставити її для того дамського видання, яке має вийти, – чи альманах, чи журнал, чи що воно там буде. Ця повість більше підходить до жіночого видання, аніж до друку осібно» [Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 3, № 1612, стор. 264].

У вересні 1893 р. Леся Українка звертається до О. Маковея з проханням:

«Підіть, будьте ласкаві, до пані Франкової і візьміть у неї моє оповідання під назвою «Жаль», та віддайте його до «Зорі», і запитайте, чи прийме вона його до друку, а коли прийме, то як хутко може воно бути надрукованим. Згляньтесь над долею сього нещасного оповідання, що вже третій рік світу-сонця не бачить, лежачи у схові в господі пані Франкової, – визвольте його з темниці».

О. Маковей виконав прохання письменниці, але виявилось, що твір не має закінчення. 25 вересня 1893 р. Леся Українка надсилає О. Маковею закінчення, надписавши на ньому: «До оповідання «Жаль», а в супровідному листі ще раз просить О. Маковея довідатись в редакції журн. «Зоря», коли оповідання буде надруковане. Далі в цьому ж листі Леся Українка писала:

«Я думаю, Ви повірите мені, коли скажу, що тепер – по трьох чи чотирьох роках – я інакше б написала свій «Жаль», але ж поправляти давню писанину і скінчену річ дуже трудно, бо вже ніяк не можна погодити тодішньої течії думки з теперішньою. Через те я викидаю геть ті речі, які здаються мені ні до чого, а які ще до чого-небудь судні, ті друкую, поправивши хіба стиль і мову. Я признаю, що в «Жалю» багато є недотепного й «зеленого», але поправити не можу, раз, через те, що не маю оповідання в руках, а друге – через вищенаведену причину. Мені дуже подобається вираз Вікт[ора] Гюго «Corriger un oeuvre par un autre», отже, може, колись напишу щось кращого, ніж «Жаль», і тим його поправлю. Я думаю, що то нічого не шкодить, коли галичани побачать в моєму оповіданні далекий для себе світ – чим більше світу побачити, тим краще».

Подається за першодруком.

«Літературно-наукова бібліотека» – серія започаткованих 1889 р. І. Франком видань, що виходила до кінця 1890-х років накладом І. Франка.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2006 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 18082

Модифіковано : 26.04.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.