Логотип сайта «Леся Українка»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Листи Лесі Українки / 1893 р. / 15.09.1893 р. До О. С. Маковея

До О. С. Маковея

3 (15) вересня 1893 р. Колодяжне

Високоповажаний пане!

Ми таки одно одному не наприкряємось листуванням! Не мало часу минуло, поки Ви мені написали, а я Вам аж за два місяці зібралась відповісти. Ваш лист, бачте, пролежав тут чимало, ждучи мене, бо я ціле літо не була вдома, а їздила по всій Україні, так що мене й з листом часом не легко було вловити. Оце днів три як я повернула додому та от взялась наладжувати свою кореспонденцію, що прийшла була влітку до розпачливого стану.

Отож, як бачте, літала я не так по країні фантазії крилатою думкою, як по степах та по водах паровозами та пароходами. Однак і комарів, і критик, і сперечок мала навколо себе багато. У нас на Україні аби хіть, а сперечатись завжди є з ким. Тим-то, може, тепер і не буду надто завзято сперечатися з Вами.

Та все ж таки скажу, що я стою при своїм у справі «виставляння особи автора на позорище». Тут, може, говорить більш почуття, ніж теоретичний розум, але ж тим міцніше переконання, чим більше воно залежить від почуття. Я все-таки думаю, що всяка людина має право боронити свою душу й серце, щоб не вривалися туди силоміць чужі люди, немов у свою хату, принаймні поки живе господар тієї хати. Може, кому й гарною здається та хата зверху, але ж то ще не дає права споглядачеві вриватись до хати в середину і цінувати та оглядати все, що в ній є, без дозволу господаря. Нехай уже, як господар умре і хата його піде на громадську власність, тоді нехай уже йдуть і цінують все, що від нього зосталось, бо мертвий не встане боронити скарбів своїх. Що ж до мене власне, то я ж не так знаменита, як Байрон та інші боги літератури, отже, для мене не приклад все те, що Ви говорите про них. Якби так кожного, хто напише книжечку гладких віршів та обійдеться там без брехні, зараз виставляти «на позорище», то вже хто його зна, чи не було б те чимсь на кшталт інквізиції літературної. Я певна, що тоді ніхто не писав би віршів по «щирості», бо прийшлось би пам’ятати щохвилини про суворий «аналіз психологічний» невблаганної критики. А вже з такою думкою писати то все одно, що з каменем на шиї через річку плисти.

Маю в бога надію, що я ще не зараз Байроном стану і ніхто не прийде видирати у мене силоміць біографічних матеріалів, отже, можу цілком заспокоїтись і не нудити Вас зайвою обороною своїх «прав людських». А як Ви думаєте, чи завжди можна на підставі біографії провірити, чи вірш написаний щиро, чи ні? Я от думаю, що не завжди. Бо часто вірш ліричний залежить від настрою, а чим же провірити, чи був у автора певний настрій, чи ні? Щодо песимізму, то се не від себе залежить, навмисне годі бути оптимістом.

Казала, що не сперечатимусь, та от не дотримала слова. А воно б і не слід сперечатись, бо ще розсерджу Вас, і буде то зовсім погано, тим що я якраз повинна просити Вас зробити мені ласку велику і помогти мені у моїх деяких справах. Я знаю, що не годиться так користуватись Вашою гречністю, що се виходить, «коли мед, то й ложкою», але я не маю до кого вдатись і сподіваюсь, що ви мені вибачите мою напасність.

Будьте ласкаві, довідайтесь у друкарні Товариства імені Шевченка, де мої книжки («На крилах пісень» і переклади з Гейне) і в яку книгарню можна їх помістити. Я писала об тім до п. Беднарського, але він послав свого листа чогось у Лубни, пішов той лист і два примірники «На крилах пісень» через Ромни, Рівне, Луцьк, книжки дорогою пропали, а лист прийшов дуже пізно. В листі стояло, що «Просвіта» моїх книжок не приймає на продаж, а що хутко одкриється нова книгарня, то туди треба з ними подаватись. Не знаю досі, чи одкрита тая книгарня, як не знаю, чому «Просвіта» не прийма книжок, адже вони не були признані за нікчемні народовськими органами? Може, треба кого просити, щоб їх прийняли у «Просвіту»? У нас то не вважається за гречність, коли книгарня бере книжки на комісію, але, може, у вас то інакше уважається. Я б запитала про сеє все Беднарського, та боюсь, що як він знов пошле відповідь у Ромни, то довга справа буде. Порадьте, на бога святого, що мені робити, аби не дати мишам на поталу своєї і чужої праці.

Коли вже Ви схочете «довершити меру человеколюбия» Вашого, то, може, Ви згодитесь вволити ще одну мою просьбу. Підіть, будьте ласкаві, до пані Франкової, і візьміть у неї моє оповідання під назвою «Жаль», та віддайте його до «Зорі», і запитайте, чи прийме вона його до друку, а коли прийме, то як хутко може воно бути надрукованим. Згляньтесь над долею сього нещасного оповідання, що вже третій рік світу сонця не бачить, лежачи у схові в господі пані Франкової, визвольте його з темниці. Я Вам за те вельми вдячна буду.

Кажіть мені за все оце зробити для Вас що-небудь тут, на Україні, а я з великою втіхою постараюся. З поводу сієї повісті «Жаль» розкажу Вам, яку вона критику викликала на себе, ще не бувши в друку. Павлик радив мені знищити сю повість, бо вона, мовляв він, не придасть нічого до моєї слави, а ще, може, й пошкодить; Франко ж казав, що се найкраща моя річ і що гріх було б не пустити її світ. Отут і слухай кого хоч!.. А кого б Ви послухали?

Простіть, коли завдала Вам заходу з своїми просьбами. Колись побачимось, – може, на той рік – то я Вас перепрошу й подякую. Бувайте здорові.

З поважанням Л. Косач


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 165 – 167.

Вперше надруковано у вид.: Сімович В. Листування Лесі Українки з Й. Маковеєм, с. 22 – 25.

Подається за автографом (ф. 2, № 955).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 209 – 211. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Датується на підставі напису, зробленого О. Маковеєм на листі: «Одержав 19/9 1893». Аналіз штемпелів на конвертах показує, що листи до Львова доходили за три – чотири дні.

я стою при своїм у справі «виставляння особи автора на позорище»тут Леся Українка продовжує свою розмову з О.Маковеєм, розпочату в листі від 9.06.1893 р.

Беднарський Кароль – довголітній управитель друкарні Наукового товариства імені Шевченка, де побачили світ перші збірки поезій Лесі Українки: переклади «Книги пісень Г. Гейне» (1892) та «На крилах пісень» (1893).

Послав свого листа чогось у Лубни – В автографі листа первісно стояло «Ромни», авторка тут виправила на Лубни, але в наступних рядках залишила: «Знов пошле відповідь у Ромни».

«Просвіта» – культурно-освітня громадська організація на Західній Україні (1868 – 1939). Заснована народовцями з метою поширення освіти серед народу.

Своєї і чужої праці – тобто праці М. Славинського, спільно з яким Леся Українка підготувала збірку перекладів поезій Г. Гейне «Книга пісень».

Попередній лист | Перелік листів | Наступний лист

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2006 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 4153

Модифіковано : 14.08.2011

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.