Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

22.01.1893 р. До Л. М. Драгоманової

22 січня 1893 р. Колодяжне 10/I 1893

Дядино моя дорога!

Спасибі Вам за Ваш прихильний лист. Я знов показала мимо волі негречність, не одписавши Вам так хутко, як би слід. Папи й мами на святах не було вдома, лист Ваш прийшов без них, і я не знала який час, що є лист і до мене. З Нового року, на мою біду, як заболіли у мене зуби, то перестали тільки позавчора, а мені як зуби болять, то я вже ні до чого. Тепер я вже направилася, відновила свою роботу і настрій та й до листів беруся.

На свята якось чудно час зіходив – не то щоб було мені весело, а шпорталась і метушилась чимало, то ялинку дітям убирала, то живі картини вряджала, і так воно здавалось, що роботи багато було. Мама і Миша святами були в Полтавщині у Анни Івановни і Шури. Я була рада, що наші їх одвідали, – там на тих степових хуторах мусить бути страх сумно зимою та ще й в холодній хаті (наші казали, що по всіх полтавських домівках панує холод страшенний). У нас, правда, було вдома невесело без Миші і мами, та зате ми собі тепер удруге свята завернули. Проте все-таки воно не зовсім-то свята завернули, бо дітям учитися треба, але то не заважає повторно картини представляти.

Хотіла я було їхати по святах до Одеси, та якось-то розійшлось і вже я, певне, нікуди до весни не рипатимусь, та воно, може, так і краще буде, бо зима у нас сей рік лиха і вже двічі далась мені взнаки. Думаю з неділі почати учитись малювання, трапляється спосіб до того, а я вже давно хотіла вивчитись хоч трохи малювати. Як бачите, з мене настоящий дилетант, хотіла б краще бути артистом, та що ж, коли не вдається.

Чи справді я живу робочим життям? Часом мені здається, що я роблю скільки можу, а часом думаю, що і половини того не роблю, скільки б могла і повинна робити; та, певне, остатня ся думка вірніша. Якось так вийшло, що я мусила статись кабінетною людиною, а кабінетна робота загоджує мене тільки наполовину. Та вже нічого робити – хто живе половинчастим життям, то така його і робота мусить бути. Однак лишу сю тему, вона якась водяна, і скільки її не товчи, то нічого нового не вийде.

От краще щось ближчого поговорити. Я не знаю, чого се і Ви, і дядько журитесь за Радине вчення? Коли б так наші малі могли вчитись з таким учителем, як дядько, то я не знаю, чого б я ще хотіла. Що холод в хатах заважає в роботі, то се ж не довго буде, я таки сподіваюсь, що сього року врешті скінчиться зима. От тільки один жаль, що ваші плани на дальше такі непевні. Та в кого ж вони певні?.. Я таки думаю, що я вас як не в Софії, то деінде знайду.

Та я не знаю, чому б то Міка не міг приїхати коли до своєї «тітки Дори»; у Дори приїзд Маусика стався якоюсь idée fixe, і вона по сто раз на день вертається до сії теми. Дора тепер вивчилась писати скілька слів і зважила, що писання – річ зовсім не тяжка: «Хіба я не можу написати і або о? Хіба я така дурна?» Вона у нас настояща «паніматка» і дуже любить просторікувати. Вона теж любить співати, але, певне, гарно співати ніколи не буде, бо від того часу, як у неї був дифтерит, голос її став досить грубим, і вона співа, мов хлопець. Та у нас якось ні в кого нема доброго голосу, проте, може, якби Оксаночку вчити, то, може би, трошки співала, хоч і не дуже голосно, бо має голосок тоненький, але вірний. Я б хотіла вчити її сольфеджіо, та коли ж сама їх не вмію. Оце я недавно взялася до теорії музики, та воно досить тяжко без чужої помочі обходитись, хоч я і привикла учитись сама.

Я просила б дядька, щоб він порадив які учебники з географії для Олесі, а то щось я не знаю жадного доброго. «Lectures historiques» ми отримали, я дуже дякую дядькові за сю книгу, вона прийшлась нам тепер якраз до ладу. Коли б він мені ще порадив яку книгу по історії християнства за візантійських часів, а я б її собі спровадила, мені се дуже потрібно.

Нехай дядько не сердиться, що я йому тепер окремо не лишу, а коли пишу листа до кого одного з вашої родини, то завжди маю на думці усіх вас. Іншим разом напишу йому, а тепер треба вже кінчати. Пишіте про всіх вас і про малого parisien Зорю, як там його французи пісочать та мучать. Ліда, певне, не зібралась святами написати до нас, а може, і писала, та лист її міг пропасти. Бувайте здорові! Цілую Вас, дядька і всю родину.

Ваша Леся

P. S. Нехай би Міка написав, чи намалював що Дорі, вона була б дуже рада з того.


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 145 – 147.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 154 – 156.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1548). Автограф не відомий.

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 191 – 192. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Думаю з неділі почати учитись малювання – Леся Українка брала уроки малювання у художника Зозулі, який приїздив з Ковеля.

«Lectures historiques» – мабуть, книжка французького політичного діяча і історика Франсуа-П’єра-Гійома Гізо (1787 – 1874) «Les études historiques» («Історичні етюди»).