5.11.1893 р. До матері

Люба мамочко!

Ми вже отримали обидва твої листи, а ти вже, певне, отримала наші. Прости, що я написала тобі другого листа не так хутко, як би слід було, але ж поки не поприходили Пуцові учителі і не набралось ніяких фактів, я не могла писати, бо знаю, що ти терпіть не можеш «ліричних» листів, безфактовних. Ну, приходять уже всі Пуцові професори, і Пуц вчиться дуже ретельно, не забуваючи при тім і моїх уроків: історії та німецької мови. Старається таки! Так він настроїв себе на учений лад, що навіть намагається йти зо мною сьогодні на публічну лекцію хімії в університет. Ну, що ж, нехай іде, нехай привчається до лекцій університетських. Намагався він двічі, щоб іти в театр, але я не пішла – рано ще, нехай колись потім, та й не за тим ми сюди приїхали, щоб гроші на театри розпускати. По гостях не ходимо, були тільки ото в початку тижня у Лисенків та у Борецьких, а більш нігде удвох не були.

На «Літ[ературу]», як я вже писала, ходила я сама. Там було багато людей (до 20-ти), обсуждали modus діяльності на сей рік, визначили роботу для популярної літерат[ури] тощо, врешті я тобі розкажу, як приїдеш. Читав Кононенко довгу повість, шкода тільки, що вона скучна і тенденційна до останньої крайності (à la Чайченко!) і до збірника йти не може. Старицький читав вірші Стешенка (посвята Люді!), вони дуже ліричні, але мені здаються надто риторичними, хоч і красивими, – деякі образи неясні і нелогічні, як то у нього часто. Читано теж Стеш[енкові] переклади з Беранже, гладко і гарненько написані, але не знаю, наскільки близько, бо з французьким оригіналом їх не звіряли. Стеш[енко] нікого не хоче приймати до себе у спільники при перекладі, і се велика його помилка, бо йому, більш ніж кому, потрібна щира і детальна критика і поміч, а сього ціла громада не може дати так, як одна заінтересована в ділі людина. Приходив до мене Слав[инський] і приніс «Атта Троля» – оце почну переписувати. Думаю, що до Нового року виготовимо книжку. Думаю припосудити Спілліотті до Мюссе і Гюго – він уже взяв у мене Мюссе, казав, що спробує що-небудь перекласти, – побачимо!

Ну, однак я все про возвишенні речі, а ти, певне, вже сердишся, що я не одмовляю на твої питання. З пальтом я ще пожду, може, ще до твого приїзду, бо мені в моєму не холодно тепер, та й не ходжу я багато по дворі. Хусточку виправлю від Стар[ицьких]; я думала, що Людя і Стеш[енко] мені її принесуть, – вони мали вчора увечері бути у мене, та чомусь не були, може, завтра прийдуть, то принесуть. До «голоти» й до Науменка, може, піду завтра, а, може, й ні, скоріше, що ні, бо я не знаю, від чого се залежить, тільки мене тепер ніяк не бере охота бігати по Києву, і я стараюсь не ходити нікуди, хоч все-таки приходиться ходити то на Хрещатик, то в бібліотеку тощо мало не щодня.

Ми[кола] Вас[ильович] обіцяв мені помогти владнати справу, – як саме, розкажу тобі, коли побачимось. Репутація учащихся так встановилась за нами, що коли прийшов Слав[инський] з «Атта Тр[олем]», то Варвара прийняла його за мого учителя і досі в сьому певна.

Учителям я гроші поплатила, і вони, здається, з того довольні. «Варвара калужская» з нами дуже добре управляється, варить добре, і на вечерю завжди зоставляє, не робить нам жодних прикростів і шорсткостів, як то часто роблять міські служниці з дуже молодими господинями. Варвара була днів три слаба, але тепер вже зовсім одужала, була у неї якась нестравність, усилена ще якимись торішніми холерними каплями, що їй дала з ласки своєї пані Барська, ті каплі так застромили Варварі живіт, що прийшлось лікаря кликати, бо у неї був жар великий і рвоти раз-по-раз. Ну, та тепер вона вже знов ходить на базар (а то ходила її сестра) і знов сміється своїм оптимістичним сміхом. Дивлячись на неї, я ще більше приходжу до переконання, що оптимізм і песимізм залежать найбільш від темпераменту, бо, напр[иклад], Варварі (коли знати її біографію) зовсім нічого так постоянно сміятись…

Як мені досадно, що тобі Борецький написав того листа! От уже непрошене усердіє! Він би подумав хоч те, ще живе його сім’я з ним цілий вік і досі ще вся жива. Ми з Пуцом жадних бацил не боїмося і були б дуже недовольні зміняти ради сього домівку, як радить Борецький. Одеколону і духів можна однак купити, «се не вадить», каже Пуцик. Пуц поводиться поважно і справно, – я починаю думати, що з нього вийде колись порядна студентка. Ах, мамочко, gdybym miała dwanaście córek! Але, слава богу, у мене не буде ні одної. Тим часом викеровую сама себе, коли не на професора, то на «світлого підпірника нашої літератури», читаю des bons auteurs, пишу «Одинака» і набрала на себе роботи стільки, що на всю зиму стане. Один мені жаль, що я не знаю, як буде з моїми англійськими уроками! Невже і тепер я не осягну сього давнього бажання? Тоді вже спущуся на саме дно песимізму… Подла та Бялковська!..

Заходила до нас Ольга Ант[онівна] з дітьми (на хвилинку) та Борецький сам. От і всі наші прийоми. Не думай, що ми закрутимося у «виру», я до сього не допущу, як тобі се обіцяла. Хто бачив нашу хату (Ольга Ант[онівна], Бор[ецький] і Бялковська), дуже її хвалять, видимо, вона всім подобається.

Ну, коли ж приїде до нас папа, коли ти приїдеш і з ким? Якби вже скоріше!..

Пуц завтра писатиме, сьогодні йому нема часу. Я напишу теж Уксусові і Кахоті, а тепер хай вибачать, хочу одправить скоріш листа. Цілую всіх міцно і прошу писати про все дрібно-дрібненько. Цілую тебе найбільше.

Твоя Леся

Пуц мене трошки слухається і не робить мені жадних прикрощів, як було часом дома. Видно, почуває, що «тепер же нас дві!»

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 176 – 178.

Лист вперше надруковано у книзі: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 216 – 218, з оригіналу в рукописному відділі Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, 2151/791. У цій публікації пропущено фрагменти, написані латинкою, натомість присутні дві фрази, виділені кольором. Перша фраза пропущена цілком, що спотворює зміст речення. В другій замість слова «сміятись» стояло «сіяти» – з них перший варіант відповідніший.

Друкується за автографом (ф. 2, № 151).

Ймовірно, що лист писано 24 жовтня 1893 р. (ст. ст.). Щоправда, 24 жовтня (ст. ст.) 1893 р. була неділя, а не субота. Леся Українка приїхала до Києва 16 (28) жовтня. Зміст листа пов’язаний з першими днями перебування її в Києві.

я написала тобі другого листа – перший лист не зберігся.

Борецькі – власники квартири в Києві, в якій взимку 1893 – 1894 рр. жила Леся Українка.

На «Літ[ературу]» – тобто на зібрання членів «Плеяди».

Кононенко Мусій Степанович (літературний псевдонім М. Школиченко, 1864 – 1922) – український письменник.

Спілліотті Микола Михайлович – домашній учитель Лесиної сестри Ольги, грек за походженням, вчився у Київському університеті.

До «голоти» й до Науменка – голотою Леся Українка жартома звала сім’ю Сікорських. Науменко Володимир Павлович (1852 – 1919) – український публіцист і літературознавець.

Варвара – куховарка власниці помешкання, яке наймала Леся Українка з сестрою Ольгою взимку 1893 – 1894 року.

Барська – Григорович-Барська Надія Василівна, учителька, власниця будинку на Стрілецькій вулиці, в якому жила Леся Українка.

Бялковська – студентка консерваторії, давала уроки музики сестрі Лесі Українки Ользі.

Ольга Антонівна – О. А. Липська (1863 – 1900), друга дружина М. В. Лисенка, з якою Леся Українка приятелювала.