5.07.1893 р. До М. П. Драгоманова
Гадяч | 23/VI 93, Гадяч |
Любий дядьку!
Оце ми (я та Олеся) вже у Гадячі. Тепер тільки я зібралась «вирівняти залеглості» в своїй кореспонденції, а то за зборами та роз’їздами набралось їх чимало. Окрім того, я хотіла написати Вам тоді, коли скінчу шотландську легенду; тепер я її скінчила і пришлю Вам, як тільки виправлю її укупі з мамою.
Мама з дітьми і Миша збираються хутко сюди приїхати, але мамі збори довгі, а Миша поїхав перше до Шури та там і засів. Я не маю від Миші ні слуху ні вісті і не знаю, як він гадає зо своїм весіллям, оце вже, може, там врадить щось із Шурою та тоді вже й буде щось певного знати.
Бабушка здорова і все клопочеться по господарству, вона поправляє свої хати, і в дворі у неї чимала руйнація. Вона все журиться, що Ви до неї не пишете, і питає, чи Ваші листи гинуть, чи Ви справді не зберетесь написати до неї? Я думаю, що Ви, може, вибираєтесь куди на літо, то й ніколи Вам писати. Але Ви вже напишіть, будьте ласкаві, а то і бабушка, і я скучаємо без вісті про Вас.
Те, що Ви пишете про Кобр[инську] з її «Дрібною жіноч[ою] бібліот[екою]», для мене знов нове. Щось мені здається, що вона провалить свою справу отим підчеркуванням «жіночості» свого видання. Я щось не візьму в тямок, який характер буде мати її видання. Напишіть, коли знаєте, яка її адреса тепер, бо мені треба до неї написати, та я не знаю куди, – вона, либонь, на нас розсердилась і не пише до нас давненько.
Листів Вартового я читала всього два перших. Оце, їхавши сюди, дорогою питала по людях продовження їх та й не допиталась. Буду рада, коли Ви пришлете і сі листи, і Ваші відповіді. Іще б я рада мати ваші розправи на релігійно-фольклористичні теми, бо їх трудніше в нас добути, ніж інші (от, наприклад, я б хотіла бачити Ваші статті, що друкувались у «Сборнику». «Сборника» ми маєм тільки перший том), інші я маю або надіюся мати.
«Profession de foi молодих українців», кажуть, походить з Харкова. Не знаю, як прийнята вона у Харкові, а в Києві нею дуже незадоволені за «неповажання старших», виражене в ній. Мені здається, що я вже багато читала таких самих professions de foi в тій же самій «Правді», настільки мало нового я з неї вичитала. Тепер бачу, через що «Правда» притягає до себе все-таки чимало людей, – через те, що на світі, а надто на нашому українському, страх багато тих людей, що, мовляли Ви, ні риба, ні м’ясо, а треба ж і їм десь подітись, то вони і йдуть під той «національний стяг», що розпустила «Правда». Я не розумію тільки, як то людина може одважитись лізти в публіцистику та виголошувати різні professions de foi тоді, як їй по-настоящому треба ще багато учитись та придивлятись для того, щоб стати на людину похожою.
Про тих, що, працюють ізольовано, трудно так написати; деякі працюють на господарці, деякі на педагогії, єсть навіть такі, що і на релігії (таких найменше), мало єсть таких, що провадять культурну роботу в народі безпосередньо, а не через книжку, та все ж єсть і такі. Усе те – крапля в морі, та все ж, може, і ся крапля камінь точить. Більшість молодих інтелігентних людей сидить по великих містах, учиться і «виробляє собі світогляд» у безконечних спорах на російський лад (до білого світу, з криком до сліз), може, вони коли вивчаться, може, вироблять, врешті, той світогляд, та тільки се довга справа, надто при таких методах самоосвіти, і шкода, що багато сили іде, власне, на метод, а не на самоосвіту саму. Другі люди беруться краще до сієї справи, менше споряться, а більше учаться, а де не тямлять самі, там просять кого тямущого, щоб навчив, та чогось сей спосіб самоосвіти більше тримається на півночі, а не в нас на полудні, а наші полудневі люди навчаються його по більшості тоді, коли доля їх закине на північ.
Я не конче ідеалізую Галичину, я тільки думаю, що там все-таки легше робити тому, хто охочий до роботи, і що там видніша всяка робота – чи то особиста, чи то партійна, чи то добра, чи то лиха, – і через те про неї легше судити людям і легше зважити, що до ладу робиться, а що ні. В нас же все робиться в герметично забитих скриньках – чуєш якийсь гук, а не знаєш, до чого він, та й хто сам попаде у таку скриньку, то не дуже добре йому там буде, бо все ж і тісно, і душно, хоч, може, і скринька добра, і люди в ній не згірші. У Галичині і правдянство не так шкодить, бо там його все ж зверху добре видно, а в нас так – одні точать, другі лають, треті підкопуються, і нікому тії роботи не видно зверху як слід, поки аж кротовини не повилазять, та й тії вилазять частіше уже в Галичині, а не тут…
Скажіть, будьте ласкаві, чи невже П[авлик] так зле мається? Я надіялась, що йому з виїздом зо Львова покращає, – отже, значить, ні? Се мене дуже смутить. Я давно нічого не чую про нього, так хіба, стороною.
Я не дивлюсь так безнадійно на росіян та українців, як більшість старого покоління, тільки жаль, що у нас чомусь усе мусить іти таким тихим слимаковим ходом. Запевне, колись щось путнього буде і у нас, – але коли?
Чи ви читали «Безвиглядність соціальної демократії» в «Правді»? Лихий переклад. А що, коли б хто випустив щось на сю тему, тільки не негативне, а позитивне, от на кшталт Erfurter Programm? Слід би поглянути на справу і з іншого боку.
Ну, я знов розписалась, як завжди! Краще б коротше та частіше – правда?
Бувайте здорові. Цілую Вас і всю родину. Бабушка і Олеся Вас вітають.
Ваша Леся
Як мається Зорка? Хто до кого їде, чи він до Вас, чи Ви до нього? Чи дуже розумний став Міка, «син господина Шишманова», як назива його один молодий болгарин.
Як там випав Лідин концерт, чи «світло»? Як вона «вив’язалась із свого завдання»?
Просила мене повітати Вас Галя, коли знаєте. Вона все розпитує мене про Вас. Коли б се не було пошлим словом, то можна б сказать, що вона «обожає» Вас!
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 158 – 161.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 93 – 95.
Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1211). Автограф не відомий.
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 203 – 205. Тут три уступи постскриптума чомусь подані у зворотньому порядку. Інших різночитань з виданням 1978 р. нема.
«Дрібна жіноча бібліотека» – видання книжок під загальною назвою «Жіноча бібліотека», організоване Н. Кобринською. Вийшло кілька книжок цієї серії.
Ваші відповіді – Полемічні виступи М. Драгоманова «» («Народ», 1893, № 15 – 22) є відповіддю на виступи Б. Грінченка (П. Вартового) у газеті «Буковина» (1892 – 1893) – «».
«Profession de foi молодих українців» – під таким заголовком у львівській «Правді» (1893, № 4) була надрукована програма так званого «Братства тарасівців», прихильників аполітичного культурництва, які закликала до просвітянської роботи «в межах, дозволених урядом». Цю програму різко критикував М. Драгоманов у статті «Слівце з поводу «Profession de foi молодих українців» («Народ», 1893, № 23 і 24).
Коли доля їх закине на північ – Леся Українка говорить про заслання революційної української інтелігенції у Сибір. Тяжкі умови, в яких царизм тримав засланців, не могли зламати справжніх борців, вони виростали ідейно, як П. Грабовський, про творчість і долю якого поетеса знала і якого глибоко шанувала.
«Безвиглядність соціальної демократії» – брошура А. Шеффле, переклад якої було надруковано у львівській «Правді» (1892, І – II, IV, X, XII).
Шеффле Альберт Еберхард Фрідріх (1831 – 1903) – німецький і австрійський економіст, соціолог і державний діяч. У своїй економічній теорії Шеффле підкреслював етико-вольову природу економічного життя і шукав для неї раціональну етико-антропологічну основу. Шеффле називав соціалізмом будь-яке втручання держави в економіку, закликав до співробітництва між пролетаріатом та буржуазією.
«Erfurter Programm» – Ерфуртська програма німецької соціал-демократичної партії, прийнята на з’їзді в місті Ерфурті в жовтні 1891 p., діяла до 1921 р.