26.07.1891 р. До матері
Євпаторія | 14.VII. Євпаторія |
Я вже, здається, без пуття зачинаю листи писати, а надто як подумати, як мало кругом мене є матеріалу для листів. Але таки, певне, за се ніхто з вас мене не лаятиме. Лист мій до Пуца і Уксуса ітиме цілий вік до вас, отже сей лист, може, дійде вас хутчій, бо думаю послати його з пароходом.
Твій лист із портретами одержала вчора. «Гетьманство» вийшло добре, тільки в Уксуска мордочка вийшла далеко кругліша, ніж вона є, а й в Микося губи якось чудно стулені і вираз такий, який бував у нього під час слухання казки. «Лис» просто як живий і настоящий «шпортсман». Тепер ще кна-кни мусять дати свої фізіономії. Мені Верзилов передав через Мишу свою карточку – дуже похожа, тільки вираз якийсь не такий, як, впрочім, завжди на фотографіях буває.
Оце думаю, як се так сталося, що я не маю ні одної твоєї карточки, щоб належала до мене і щоб я могла її возити по своїх нескінченних дорогах, коли мені приходиться так далеко від роду відбиватись. Сподіваюсь, що гетьманство дано мені в особисту власність? Миша карточек не бачив, бо ще 10-го звідси виїхав, – я тобі писала про се.
В листі від 10-го я описала в коротких словах стан своєї ноги, а раніш того описувала і в довших, але, певне, ти ще не одержала тих обох листів перед тим, як писала свій останній лист. Тепер я з ногою маюся добре, тільки мені неприятно, що мушу надівати апарат частіше, ніж досі було, бо тепер приходиться ходити самій до міста, як чого треба, та от іще теж цікаво мені, аби листи скоріше доходили, то я заміряюся носити їх до парохода щосереди й щонеділі. Врешті, я владновую ції справи, як можу, і часом прошу пуців Крас[овських] або їхню служницю, коли вони йдуть на базар, щоб купили мені якого огірка, абощо. Анюта не може ходити на базар, бо тепер їй справді сила є роботи, повнісінька хата різного люду, і її рвуть на всі боки. Наскільки тут багато людей, можеш судити по тому, що в одному з номерів живе сім’я в вісім душ і гнітиться в одній хаті! Лихо їх знає, як вони можуть витримувати таке собаче життя.
В компанію собі нікого не знайшла, та вже щось і знайти не сподіваюсь. За гроші не турбуйтесь, з мене стане їх до виїзду. За сей місяць я розплатилась з господинею, а в кінці сього місяця (10-го августа) я дам їй 70 р. за все, що маю у неї, і буде кінець. На прожиття з мене стане сих, що маю до 10-го августа, а далі не знаю, як буде коштувать по тих южних берегах. Бувай здорова, мамочко!
Твоя Леся
Пуцам недавно писала і ждатиму від них відповіді. Сподіваюсь, що Миша вже дома, то вітаю його і цілую.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 98 – 99.
Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження, вип. 3, с. 20 – 21.
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 146 – 147. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
Подається за автографом (ф. 2, № 140).
«Лис» просто як живий – Йдеться про фото, яке, очевидно, не збереглося. З опису видно, що на ньому були зображені сестра Оксана, брат Микола і один із синів І. Я. Франка («лис»).
Верзилов Аркадій Васильович (1867 – 1930) – на той час студент Київського університету, знайомий Лесі Українки і М. Косача, був домашнім учителем сестри Ольги.
Мушу надівати апарат частіше – йдеться про спеціальний пристрій для хворої ноги, виготовлений у Відні під час лікування Лесі Українки взимку 1891 р.
Пуців Красовських – Тобто дітей Красовських, знайомих Косачів. З Красовськими Леся Українка лікувалася в Євпаторії влітку 1891 р. Докладніших відомостей немає.
Анюта – очевидно, власниця будинку, в якої Леся Українка наймала помешкання.