23.03.1898 р. До матері

Люба мамочко!

Послала я тобі вчора листа, а сьогодні знов пишу. П[ан] Дерижанов чогось-то не рішився писать тобі сам, що, може, тобі се здасться чудно або, може, навіть налякає, і просить мене передать тобі «своїми словами» те, що він збирався писать.

1°. Він уважає, що досі занадто багато звертали лікарі увагу на мою ногу і занадто мало, до крайності мало, на мої нерви.

2°. Нерви мої конечне треба корувать, поки не пізно, бо істерія, як відомо, може приймати і гірші форми, коли її запустити.

3°. Операцію при такому стані нервів дуже трудно вдатно зробити, т[о] є[сть] вона може страх як розхитати організм.

4°. Найперші ліки при істерії – се гідропатія. Воду, звичайно, кожний має дома, але, не випробувавши під наглядом спеціаліста, яка іменно форма водяної курації підходить до певного слабого, рисковано починати її при домашніх обставинах. Отож рада така, щоб ходити тут в «водолечебницу» місяць-півтора або й два (коли треба буде): скоріш, що всього місяць, а потім завести дома те, що треба буде, та й їхати додому. Але позаяк гідропатія річ досить дорога, – тут в лічебниці беруть р. 30 на місяць, – то треба зважити, чи витримають фонди наші такий налог.

5°. П[ан] Дери[жанов] вмовляє мене, «коли я хоч трохи вірю в його авторитет», не повертатись в Київ до осені, бо географічні і громадські умови Києва мусять, на його думку, вибити мене ще гірше з рівноваги.

6°. Мені потрібний «санаторський» режим, а його чомусь дуже трудно запровадити дома, а часом і зовсім неможливо, бо се все-таки зв’язано з певним насильством над привичним життям родини. Коли ж мені може бути забезпечений дома водяний прилад, регулярність в їді і нагляд (як бачиш, і тут не вірять в мою основательность!), то я не маю потреби зоставатись тут на літо, а можу їхати хоч і в Полтавщину, як тільки там стане тепло і можна буде врядити літнє пристановище.

Се все п. Дерижанов просить тебе прочитати, зважити і відповісти, що ти про се думаєш, в такій формі, щоб і він міг прочитати, аби потім, – знаючи наші фінансові обставини, час, який я можу провести тут, і перспективи на літо (де і як іменно я житиму), – проводити так чи інакше моє лічення, що потребує, на його думку, ще енергічніших, ніж досі, способів. Я думаю, що краще буде, коли ти напишеш просто йому.

Дещо на сю тему я вже раніш писала, але так, для обстоятельности, нехай вже будуть і повторення.

Здоров’я моє то ліпше, то знов поганенько. Вчора ввечері знов був напад, здається, найближча причина та, що я вимила ранком голову, а потім не досить багато лежала, отже, втомилась (sic!). Дивно мені, що се не одбивається на нозі, принаймі вона не болить, спасибі їй. Правда, я тепер сливе не виходжу з двора (балкон добре служить!), то нога має добрий спокій. На урок не хожу і не ходитиму.

Тепер, слава богу, можна звернутись до інших тем. Ти писала в передостатньому листі («а № которий?»…), що посилаєш мені ще один том Байрона, – чи ти не послала, чи він не дійшов? Краще, коли не посилала, то пришли одразу два томи, 4 і 5-й, вкупі з іншими речами.

В листі до Лілі я запрошувала її приїхати до мене на Великдень. Тепер звертаюсь до вищої інстанції, до тебе і до папи, чи не можна б справді устроїти її приїзд до мене, – запевне, якщо вона сама сього хоче, – я думаю, що і їй, і мені се було б не тільки приємно, але й корисно. Хто зна, як хутко я з нею побачусь, бо вона, здається, буде півліта в Колодяжному, а я вже напевне буду не там, – тільки де?

Бувай здорова! Цілую тебе дуже міцно!

Твоя Леся

P. S. Цікаво знати поступ справ театральних.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 31 – 32.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 3, с. 37 – 38.

Подається за автографом (ф. 2, № 182).