14.07.1898 р. До М. I. Павлика
| Гадяч | 2/VII 1898 |
Шановний друже!
От і знов я пишу до Вас – через три роки… Не раз хотіла раніше писати, та одно, що не знала куди, а друге, що обставини не сприяли відновленню перерваного листування. Чула я через люди, що Ви на мене за щось (хоч мені й казали, за що, власне, та я все-таки скажу «за щось») ображені, згадую про се не для того, щоб просити вибачення: просить той, хто винен, а я не винна перед Вами, бо ніколи нічого проти Вас не писала, не говорила і не думала. Я думаю, підкреслених слів досить, щоб зважити, що жадній образі між нами нема місця. Коли ж що у моїх літературних виступах могло Вам не подобатись, то се не повинно кидати тіні на наші відносини, бо ні я, ні мої писання ніколи не були ідеальними – сподіваюсь, і в Ваших очах, – а проте се не заважало Вам звати мене своїм другом. Може, не все те, що я писала і друкувала торік, написала б я тепер, або, може, було б воно виражене в іншому тоні і трохи іншому змісті, але тоді я інакше не могла, скажу знов, не могла «по долгу совести и чести», – такі довги, повірте, не завжди приємно платити, але вже натура моя така, що кожний довг я мушу виплатити, інакше не буду в згоді з собою. От і все про сю справу, що я хотіла сказати Вам; я сподіваюсь, що Ви розумієте мене і що більш ніяких запевнень і роз’яснень Вам не треба.
Тепер друга справа. Мені казали, що Ви хочете видавати збірник в пам’ять Миколи Васильовича і що закликаєте до участі всіх, хто має які спогади і відомості про нього. Прийняти участь в сьому збірнику я хотіла б конечне – се теж довг, хоч і смутний, та не тяжкий. Тільки не знаю я, чи мої спогади мали б увійти, яко матеріал, поруч з іншими, в біографію, написану Вами чи ким іншим, чи вони могли б прийняти форму самостійної статті; се мені треба б конечне знати, бо від сього залежить форма і розмір роботи. Теж хотіла б я знати, коли має видаватись збірник і чи єсть які фонди для нього? На яку адресу посилати матеріали? Було б добре, якби Ви зараз одповіли мені, бо, власне, тепер обставини сприяють для збирання таких матеріалів, пізніше вже буде не так вигідно. Власне, сього літа єсть мені можливість бачити родичів Миколи Васильовича і мати стосунки з деякими сучасниками і приятелями його і його жінки. Пишіть же скоріш!
Вчора була я на хуторі М[иколи] В[асильовича], бачила дітей Галиних, багато портретів М[иколи] В[асильовича] і Галі… Тепер пишу Вам під свіжим враженням, при збуджених спогадах… «Нема його, і мов людей не стало», – писала я на вінку, що посилала з Ялти в Київ на могилу Миколи Васильовича, сі слова не раз бриніли мені в думці вчора ввечері. Багато могла б я Вам сказати тепер, але писати було б довго. Бувайте здорові! Як будете писать про справу, то напишіть і про себе, я давно нічого не знаю про Вас.
Завжди однаково прихильна до Вас
Леся Українка
P. S. Пишіть мені в г. Гадяч, Полтавск[ой] губ., просто мені.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 56 – 57.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 242 – 243.
Подається за автографом (ф. 101, № 344).
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 444 – 445. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
збірник в пам’ять Миколи Васильовича – М. Павлик мав намір видати збірник, присвячений М. Ковалевському, і Леся Українка, дізнавшись про це, запропонувала йому свій матеріал. Проте задум М. Павлика не здійснився. Незакінчені «Спогади про Миколу Ковалевського» Лесі Українки вперше були надруковані у вид.: Українка Л. Твори, т. 12. Київ – Харків. «Книгоспілка», с. 27 – 33.