7 – 8.04.1898 р. До Л. М. Драгоманової

Дорога моя дядино!

Оце тільки що отримала Вашого листа і зараз одписую, щоб не задавнилось. Я Вам відповідала на Ваш різдвяний лист, та, видно, мій лист пропав – се таки часом буває… Шкода все-таки, бо що Ви думали про мене?! Потім я скілька раз збиралась писать Вам і Раді, ба навіть раз написала, та не схотілось посилать такого листа, під дурним настроєм він був написаний. Ся зима була для мене трохи краще минулої (97 р.), та все-таки поганенька: багато сили вимотали з мене вприскування, і ніяк я не можу вернутись «в свої береги». Нога, правда, поправилась трохи, та зате були всякі лихорадки, інфлуенци, екземи, аж бридко згадувать, а коли те все нарешті минуло, то прийшлось трохи повозиться з нервами, та і досі ще мушу про них не забувать.

Впрочім, тепер я здорова так, наскільки взагалі я буваю здорова; у нас тепер настояща весна, тепло зовсім, ясно і гарно, а се вже багато значить і для здоров’я, і для настрою. В сей вечір я надто в доброму настрої, бо завтра жду в гості Олесю, Лілію свою, оце вона, певне, тепер їде через Азовське море або північнокримський степ, а завтра о 9-й год[ині] увечері буде тут! Мені, може, вже не прийдеться виїхать звідси до іюня, то такі одвідини мені тепер більш ніж до речі.

27.03. Листа В. И. я передала, і вона нарешті зібралась до мене. Справді, вона робить враження симпатичної людини. Багато розпитувала про Вас і казала, що напише Вам сама, але просила мене привітати Вас од неї, коли я буду раніш писати. Казала, що не могла довго зібратись до мене, перше через слабість, а потім через виїзд у Москву.

Що ж Вам написати про своє життя? Воно похоже на піскові часи, сиплеться та й сиплеться собі досить монотонно. Живу тепер як по-заведеному, роботи у мене мало: всього один урок, займає він ранком години дві; маю ще одну роботу для писання, але пишу мало, коли-не-коли. Більше місяця прийшлось повозиться з нервами, що були зовсім здуріли, ну тепер вже можна б і за нормальну роботу взятись, та доктор ще не радить, а каже, що замість роботи треба краще гідропатією зайнятись. Нехай і так. Все-таки помимо всіх лих я тут поправилась, так принаймі казала мама, як приїздила зимою, от побачу, що Олеся скаже. Се ж ми з нею хутко рік як не бачились!

Що таке нападає на Раду? Якісь нариви? Бог зна що! Як приїдете до нас; то я їм не дам боліти, прийму се за обиду собі.

Напишіть, як справа з бібліотекою? Де Ви її помістите, коли будете виїздити. Я тут пробуду у всякім разі до мая (коли не іюня), то Ваш лист мене застане тут.

Ну, прийшов мій ученик, – треба кінчать. Цілую Вас дуже, дуже міцно.

Ваша Леся

Спасибі m-me i m-lle К[ойчу], що мене не забувають, кланяйтесь їм від мене.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 34 – 35.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2. К., Вид-во АН УРСР, 1956, с. 195 – 197.

Подається за машинописною копією з рукопису Гл. Лазаревського, виготовленого з оригіналу (ф. 2, № 1548).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 435 – 436. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

В. И. – Токмакова, знайома Л. М. Драгоманової.

m-me i m-lle К[ойчу] – софійські знайомі Драгоманової і Лесі Українки.