19.04.1898 р. До матері

Люба мамочко!

Я думаю, що мої обидва листи вже досі до тебе дійшли і ти, певне, не дивуєшся, що моє «завтра» все виходить «післязавтра» – l’homme propose, dieu oppose! або скоріш le diable oppose.

Шкода, що ти так сердишся на море, властиве, скоріш ти могла б сердитись на тих дурних людей, що везли тебе на пробитому пароході та ще й далі потяглись, не залатавши дірки. З того, що якийсь хворий панич умер, проїхавши морем з Батума до Ялти (3 суток!), ще не значить, що така доля може загрожувати Оксаночці. Врешті, певне, наші на Одесу не поїдуть, бо після ваших листів Ліля боїться везти Оксану морем.

Актори – народ зрадливий par excellence, і я їм теж не вірю. Вони тут до мене під’їжджають з п’єсою, але я, певне, їм «Троянди» не дам, бо думаю, що в Ялті вона не має значення. На Великдень були ми у Руденків, там все перелітали актори, між іншими і Науменко, отож він приговорювався до мене щодо п’єси, а Руденко Лілю «зондірував» щодо Балевича. Трупа їх звичайна, без жадних «нових начал», так принаймні мені здається. Оце в неділю ставитимуть «Лимерівну», хотілось би мені піти, та не знаю, як випаде; коли статкуватиму сей тиждень, то, може, й могтиму піти. Часто, у всякім разі, не ходитиму, бо театр мене взагалі дуже втомляє. З сього погляду краще мені не ставити тут «Троянди», бо сі заходи навряд чи корисні були б для моїх нервів.

Мої «гусі» поживають добре і, здається, навіть поправились за сей час, Уксус навіть не такий блідий став. Завтра збираються йти з бувшим своїм учителем Ніколаєнком на Надсонову дачу, нехай підуть, воно ж таки слід. Певне, вони тобі описували, як ми тут розговлялись у страсну суботу. Розговіни сі були найбільш похожі на шабас – якось тії свічки перед кожною тарілкою, тая риба… щось досить восточне. Ми з Уксусом писали писанки і тим справили певний ефект серед товариства. Сорочка, видимо, сподобалась п. Дерижанову, – ми її тут сполученими силами пошили без машини, бо у Катюші машини нема, а до пані Разумової тепер далеко ходить, бо вона вибралась уже зо всею родиною на кінець Садової улиці. Вчора до мене приходив Льоня «с визитом», так хвилин на п’ять, спішився, бач, на дальші візити… Людей у нас сьогодні поменшало: виїхав «коричневий пан» і батько пані Дериж[анової], а сестра її зосталась. Велика хата як не зайнята, так не зайнята. Врешті, про всякі сі Zustände Ліля і Оксана тобі розкажуть хутко, то нема що й писать.

Вчора я почала перекладать «Каїна» Байрона, дуже мені хочеться послати шматок його в Київ. Як перечитаєш його, то пошли Стешенкові, бо тож ми з ним наважилися в спілку вступити для перекладів з Байрона, нехай же він бачить, що мій замір серйозний.

Оце Катюша почала грать шумку (мою), треба слухать.

Міцно цілую тебе, Микося, Зорю і Дору. Хутко знов писатиму.

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 42 – 44.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 235 – 236.

Подається за автографом (ф. 2, № 186).

Балевич – український актор з трупи М. Кропивницького. Докладніших відомостей немає.

оце в неділю ставитимуть «Лимерівну» – йдеться про драму Панаса Мирного.

Завтра збираються йти на Надсонову дачу. – Російський поет-лірик Семен Якович Надсон (1862 – 1887) останні два роки свого життя жив у Криму поблизу Ялти. Леся Українка відвідувала його будинок.