28.02.1898 р. До сестри Ольги

Люба Лілічко, дорога моя сестричко!

Хоч не можна мені сьогодні багато писати, та все-таки хочеться хоч слово подати під гарячим враженням твого листа. Не можна ж багато писати через те, що я було на сих днях утяла такий нервовий припадок, як бувало торік в Києві; дрож до судорог і до розтяження правої руки, але до безпам’ятства і бреду діло не дійшло. Повторилось се три вечори зряду, так що врешті мій господар, Dr Дерижанов (і він і його жінка надзвичайно добре до мене відносяться), узяв мене під ферулу, поклав у ліжко і холодними витираннями, бромом, ваннами etc. вернув мене до нормального (більш чи менш) стану: зосталась тільки чимала втома і незначний наклін до дрожі, – врешті, се мій хронічний, ergo нормальний, стан.

Які причини сього скандалу – справді не знаю, бо перед сим я почувала себе гаразд і нічим не слабувала, а потім ні з того ні з сього напало головокружения, безсонниці і врешті – цілковитий скандал.

Ну, та се пусте, бо 1° – воно минуло, 2° – не першина! Пишу тобі про се більш в виді «предостережения», щоб ти не запускала своїх нервів, бо так і я колись думала, що пограють та й перестануть, а тепер уже виходить, що я «інтересний об’єкт», як каже д-р Дерижанов… Я знаю, що твій нервовий стан залежить на більшу половину від моральних причин, але ж психіка психікою, а фізика фізикою, і вір мені, більш ніж кому, що холодні обтирання щоранку (не ввечері) помагають часами і з душею своєю справитись краще. Не сердись за таку, може трохи грубу, раду, згадай, що ти будучий медик. Коли ти хочеш стримувати себе, «не розпускать себе», як ти виражаєшся, то треба ж і помагать собі, а то інакше вийде занадто жестоко і несправедливо.

Не налягай дуже на те стримування; розпускатись, запевне, негаразд, але занадто велике стримування доводить часом людей до істерії! J’en suis l’éloquent exemple. Краще ти роби так: як прийдеться дуже погано, то кидай печене й варене, себто латинь etc., та йди куди на Дніпро, на Байкові гори, куди хочеш, тільки на простір і, по можливості, без компанії. Нема гідного товариства для смутно настроєних людей, як чотири стіни, а в Києві нема ліпшого товариства, як Дніпро, сади, гори і гарні перспективи улиць. У вас теж хутко буде весна, отже, спробуй мій рецепт і напиши мені, що з того вийде. Подумай теж і про свою анемію.

Коли тебе вважають упертою (про репутацію злої не варт серйозно говорити), то нехай же недаром, докажи, що ти, невважаючи ні на що, можеш, коли захочеш, поправитись і набратись сили до вступления на медицину. А щодо подорожі по Волзі, то я давно сю мисль в уме держу, навіть коли не думала ні про які надзвичайні причини для сього. Ну, а коли я не поїду, то ти поїдеш за моє здоров’я. Я бачу, що все-таки і я можу часом осягти мету, яку собі визначу, деякі приклади, між іншим, і сей рік, проведений (сливе) тут, упевнили мене в сьому.

Знай тільки одно, що тебе можуть не допустити до сеї подорожі які хочеш причини, але не брак грошей, бо вже хоч би навіть істерія чи який там інший дьявол скрутила б мені навіть праву руку (не про нас згадуючи), то все-таки я маю вже тепер деякі «зацепки» для збирання грошей, ergo… Деталі сеї справи ще маємо час вияснити.

Ти просиш «вилаять» тебе… ні! Се не моє employ! Згадай мої невдалі виступи на публіцистичному полі і згодься зо мною. Прости, за одне тільки хоч не вилаю, то «выражу неодобрение». Невже ти серйозно допускаєш, що п. Мих[айло] може думати, що ти тільки – «з упертості, та й годі» можеш робити щось доброго? Ні, він сього не може думати, коли він такий, яким мені здається. Та й взагалі не знаю, хто се має такі дикі ідеї про тебе? Коли ти здаєшся йому мала, то він сам певне дуже великий… Ти права, що не хочеш плакати при таких великих людях: сльози річ дорога, дорожча від бісеру, отже, їх тим паче шкода «метати» перед ким попало, не говорячи вже про свиней, такої дорогої речі варті тільки дорогі люди і дорогі справи і не всякий вартий того, щоб дивитись на се дороге намисто.

Однак моє «слово» щось виходить довге, треба кінчать, а то щоб не було кепсько.

Як тільки матимеш адресу п. Мих[айла], то пришли її мені, коли він не збереться одночасно дати її мені, врешті я згодом напишу тобі листа для нього, то ти перешлеш, коли знатимеш куди [а все-таки краще жити в Астрахані, ніж на Лук’яновці! Принаймні перше моє почуття після сеї звістки було скоріш радість, ніш смуток.]

А знаєш, яка мені ідея з’явилась? Добре було б, якби ти могла на Великдень приїхати сюди до мене, трохи б ся з Києва отрясла, Криму настоящего побачила, мене б одвідала (бо, між нами буде сказано, я раніше другої половини мая не думаю бути в Києві, а то, може, й прямо в Ковель чи в Гадяч поїду – es hat seine Gründe), собі здоров’я поправила б. На різдво ти сиділа тихо, цілу зиму приємностів мала менш ніж небагато, отже, коли тобі ся подоріж приємна, то ти маєш право на неї. Екзамени 8-го кл[асу], здається, неважні, можеш і тут попрочитувать, що там треба. Подумай про се – їй-богу, варто! Подорожніх видатків половину беру на себе, а другу половину все ж таки можуть тобі дати. Ми тут з тобою гідропатією займемся, екскурсіями, водяним спортом.

Справді, мама тут за два зимові тижні поправилась, а то ж буде вже весна, la belle saison! І здумать не можу, як би було хороше! Ялта стала б для мене новою, справді.

Бувай здорова! Завтра напишу мамі фактичного листа, а сьогодні щось я не так настроєна. Якщо можна, то не смущай нікого звісткою про мій нервний скандал, найкраще, якби не давала нікому читать про се.

Цілую тебе міцно і обіймаю, моє ти мале та велике.

Твоя Леся

Од т[ьоті] Єлі отримала сьогодні листа, вона вже не слаба і в них усе гаразд. Миша теж писав, учора був лист, – все добре.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 19 – 22.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 222 – 224.

Подається за автографом (ф. 2, № 284).

Згадай мої невдалі виступи на публіцистичному полі – Маються на увазі статті «Безпардонний патріотизм» («Народ», 1895, № 9) та «Не так тії вороги, як добрії люди» («Житє і слово», 1897, № 3), до яких, як і взагалі до своєї публіцистичної діяльності, Леся Українка ставилася самокритично.

А все-таки краще жити в Астрахані, ніж на Лук’янівці – М. Кривинюк, заарештований 24 листопада 1896 р. у зв’язку із студентськими заворушеннями в Києві, сидів у Лук’янівській тюрмі (Київ). 7 січня 1898 р. його вислали до м. Астрахані.

т[ьотя] Єля – Олена Антонівна Тесленко-Приходько (1845 – 1920), рідна тітка по батькові і щирий друг Лесі Українки, активна учасниця революційного руху.