Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

15.02.1902 р. До М. І. Павлика

Сан-Ремо 15.II 1902

Шановний друже!

Засмутив мене досить Ваш лист і своїм настроєм, і поданими фактами, та що ж – словами на те не багато поможеш, а до діл «гріхи не пускають», то я мимоволі мовчала який час. Тим часом отримала відповідь з Києва про «Фат[альную] вдову», що тепер, за давністю літ, неможливо відшукати слід запропащеної рукописі, та й винуватців того запропащення теж «у ступі не влучиш». Як буду сама в Києві, то, може, чогось допитаюсь, хоч і мала надія, бо патріотичні цензори зовсім не в щирих відносинах зо мною, хіба якось через люди доберусь.

Ви зле поінформовані, ніби мені тільки віршів не можна писати. Я то сама ніколи нічого подібного не зважила б, а зважили за мене лікарі, щоб я нічого не писала за сей час інтенсивної курації, через те я мусила покинути навіть таку, здавалось би, нешкідливу для нервів роботу, як критичні статті для зарібку. Навіть право на писання листів приходиться виторговувати, бо мій лікар кожний раз, коли, приходячи, застає мене з пером в руках, лається зо мною. Я, далебі, не знаю, чого-то до мене так гостро беруться, бо я тепер маюся далеко ліпше, ніж минулої весни та осені, а тоді ж я писала і працювала.

Лікар каже, що в мене нічого небезпечного нема, а трактує мене наче дуже хвору, не дає нічого робить, нападається за найменшу втому або простуду, так наче від нежитя мені не знати що загрожує. Я сеї політики не розумію, та вже мушу слухати, коли сюди заїхала. Може, згодом подарують мені вільнішу конституцію, то буду писати обіцяні мемуари, а зараз трудно, бо не дадуть (мої господарі в змові з лікарем), хіба малими уривками (а я, власне, не терплю роботи уривками).

Власне, найтрудніше «зважити» не писати віршів, бо то не робота, а так собі хвилеві імпровізації, певна форма нападів божевілля, за які людина здебільшого ручити не може; взагалі навмисне, з виразним заміром, ніколи не віршую, – як не йдуть вірші самі на думку, то я їх ніколи не кличу, хоч би й рік цілий, – обійдеться. Зовсім інша робота писати спомини, там треба інтенсивного і більш-менш постійного напруження пам’яті, систематичного думання. Я вже не кажу про те, що писання споминів про таких близьких людей, якими були для мене і дядько, і Ков[алевський], не може вважатись спокійною роботою, – наперед застерігаю, що там, певне, не мало буде суб’єктивного. Сим я не хочу сказати, що я відкладаю сю роботу ad infinitum, а тільки прошу «потерпіти мало-немного», поки визволюся трохи з кормиги лікарської, з неволі бусурменської… тоді вже визначу виразний термін і дотримаю його вірно.

Хоч які ми з Вами єсьмо хворі і т. і., а таки ми сю справу доведемо до кінця. Як витримаю «іскус» італьянський, то, може ж, таки наберуся потрібної енергії і сили, а тоді й матеріально стоятиму ліпше. Згодом і з товаришів дехто стане на свої ноги, то, знаю, поможе мені з охотою.

Тим часом не падайте духом, ще наше не загинуло!

Міцно і щиро стискаю Вашу руку. Вашій мамі низенький поклін від мене.

Л. У.


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 320 – 321.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 393 – 394.

Подається за автографом (ф. 101, № 365).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 596 – 597. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

патріотичні цензори – У листі до Лесі Українки від 25 січня 1902 р. Павлик писав: «Треба конче роздобути такі статті Михайла Петровича, знищені урядом і «патріотичною» цензурою. Куди подітись від патріотичних цензорів…» В даному конкретному випадку йдеться про редакцію «Киевской старины», де треба було відшукати рукопис Драгоманова.

буду писати обіцяні мемуари – очевидно, спогади про М. П. Драгоманова і М. В. Ковалевського, але до цієї роботи Леся Українка не поверталась.

не кличу, хоч би й рік цілийпереглядаючи хронологію віршів Лесі Українки, я знайшов тільки одну великий мінімум в 1893 р. Але чи справді там була перерва в цілий рік – зараз з певністю сказати не можна.

з кормиги лікарської, з неволі бусурменськоїперифраза звороту з українських дум.