Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

19.03.1902 р. До матері та сестри Ольги

Сан-Ремо 19.III 1902

Любі мої мамочко і Лілея!

Думаю, що ви тепер вкупі, то й пишу обом разом. Листа твого, мамочко, я вчора отримала з описанням київської «гоголіади», та й згадала: «мало, душечка, одного Гоголя»… Але то вже завжди так буває, коли «всякое дыхание» заходиться «хвалити господа»…

Я дуже рада, що мій план повороту через Грецію не зустрів опозиції у вас, а я чогось боялась, що зустріне. Я ж сей план «давно в уме держу, да только случая подходящего не было», а тепер уже случай самый «подходящий». За Каїр, далебі, даремне жалувати. Ну, нехай там пані Лев[ицька] поправилась, так і тут же не одна пані поправилась, та й, здається мені, я сама вже можу вважатись викоруваною.

Щодо зарази, я таки не можу згодитись: заражаються бацилами, а в мене їх не знайдено при аналізі, – заразитись же слабогрудістю і легким катаром не можна. Мінськ міг мати справді лихий вплив через втому і ті враження, що я там мала, і через те анемія та слабогрудість могли загостритись, але то могло все одно і дома статись в той період… Не вірити в «предрасположение» через те, що воно досі різко не виражалось, то даремне – про «уплотнение» чи там «отек» легких мені говорили ще після першого «витяження», коли мені було 16 літ, та тільки то відносили до наслідків довгого лежання і т. і. Я ж досі мала діло все з хірургами, а вони на такі речі не звикли звертати уваги. А ті болі в грудях, що, було, тижнями тримали мене в ліжку, ще тоді як ми «в стареньком домике налево» жили, може, то й плеврити були, то хто ж те знав? А кров у мене показувалась і тоді, як ми з Лілею вдвох в Києві жили (ти, Лілея, пам’ятаєш?), і в Берліні раз, як напав кашель. Та вже здавна я задихаюсь, ідучи в гору, і розкисаю восени й навесні, і фігура у мене розвита менше Дориної. Хіба ж се все не ознака «предрасположения»? Тільки того ніхто не боявся, поки не було безпосередньої зарази, а тепер кожний пустяк лякає. Як же, мамочко, в таких речах казати «вірю» чи «не вірю», коли тут можна просто бачити і знати і на основі того доказувати? Та, зрештою, тепер кажуть, що зарази чіпляються тільки там, де є «предрасположение», інакше всі люди були б заражені при теперішній санітарії та гігієні. Сю тему, однак, можуть ліпше розвити в тому «медичному світі», де ви тепер обертаєтесь, а я, звісно, профан і говорю «по крайнему разумению», може, й даремне.

Тим часом, щоб там воно не було, але тут очевидно минає. Жару вже не буває, кашель дуже рідко і спорадично (се вже два тижні, третій, як зовсім не кашляю), приливи рідко бувають і хутко минають, тільки ще томлюся досить хутко, так що ні ходити багато, ні робити що-небудь довго не можу. Але се, може, я просто розлінувалась та одвикла від нормально роботящого життя, та мені лікар тим часом ще не позволяє робити проб моєї «роботоздатності», а наказує кидати зараз всяку роботу, як тільки почую втому. Треба слухати, хоч се досить марудно, такий режим.

Літературної роботи і заходів у мене через се зовсім нема, отже, й доручати нема що ні в Петербурзі, ні в Москві. Я тепер, як той grillon-cache dans l’herbe fleurie. Так тільки прошу кланятись знайомим, які єсть у Петербурзі, а в Москві спеціально Кримському мій привіт і всякі complimenti (не в російському, а в європейському значенні – compliments les plus sincères), – та, може, нарешті виясниться справа, чи він отримав мій лист з Сан-Ремо і ще раніше з Буковини. Мені було б приємно, якби Кримський навідався до нас літом (я в іюні, найпізніше в середніх числах, вже напевне буду дома, отже, в Зел[еному Гаю]).

Ваганову і Рудченкам прошу кланятись, спеціально Пасі, коли вона там.

Розпитайся, мамочко, там, як будеш у «Герцога», про здоров’я панича Шавловського, тут про нього часто розмовляють і журяться, та й справді шкода хлопця. А щодо «герцогства», то й наша ж Оксаночка la duchesse de komór, так що нам герцоги зовсім не в дивовижу!

Напишіть мені там удвох хоч картку з Петербурга, бо на лист, певне, не буде часу, – я знаю, що то єсть попасти в Пет[ербург] на 10 днів – самі «конки» душу витягнуть!.. Певне, там у Петербурзі тепер саме паскудство в тій quasi-природі. А тут тепер зовсім блакитний рай. Без білого капелюха і не показуйся, бо голову пропече.

Ну, будьте здорові, мої любі-дві. Треба оце ще один лист написати та й піти на passegiata al mare – море таке гарне сьогодні, що гріх не піти. Цілую міцно вас обох і вітаю всіх будучих «світил», яких знаю. Наші всі вам кланяються.

Ваша Леся


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 338 – 340.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 404 – 408.

Подається за автографом (ф. 2, № 205).

«мало, душечка, одного Гоголя» – Леся Українка згадує улюблений вислів своєї бабусі Є. І. Драгоманової про різні події в житті, гідні гоголівського сатиричного пера.

коли мені було 16 літ – насправді у 1886 р. Лесі було 15 років.

Пася (Параска) – племінниця Панаса Мирного, дочка І. О. Рудченка (Білика).

«Герцог» – жартівливе прізвисько троюрідного брата П. А. Косача – Миколи Олексійовича, який займався генеалогією роду Косачів і запевняв, що їх предки були герцогами з Герцеговини (Сербія).