Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

14.03.1902 р. До М. В. Кривинюка

Сан-Ремо

Дорогий брате!

Мені здається, що я в такій самій мірі завинила проти Вас, як Ви проти мене, бо я ж на передостатній Ваш лист ще не відповіла, а всі остатні три дні тільки «збиралась» відповідати. А се вже сьогодні, отримавши другого Вашого листа, схаменулась і пишу.

Страшно сумно те, що Ви пишете про Кан. і В. М. Я не думаю, аби була справжня друкарня, скоріш мімеограф, але ж то, певне, все одно в очах сіпак.

Взагалі ще не одно, певне, станеться серед тієї «тиши да глади». А вечерки, я думаю, і тепер вираз «легкомыслия». Я теж отримала японську картку і теж неоплачену, але італьянці добріші від австріяків і з мене заплати не брали. Наші панночки, хоча на вечір пішли, але нових («евентуально» японських) костюмів собі не шили, на доказ, у всякім разі поважного настрою… Я однак стримуюсь від виразів осуду киянам за добрий гумор та участь в вечерках, бо я сама, хоч і не в добрім гуморі, однак погладшала за минулий місяць на півтора kilo, а вчора півдня витріщалась на regate («гонки» яхт), що відбувались якраз напроти нашої вілли. Зрештою думаю, що се таки клімат і режим винні в моїй гладкості (важу 57 kilo!), бо щодо гумору, то він був сього місяця, як і Вам відомо, не найліпший… Розваживши як слід, я теж думаю, що нема чого тепер втікати з Італії, бо, може ж, мені ще й на ту зиму буде потрібна сила. Варто б ще попробувати з рік без перерви пожити на Україні — я вже давно сього не пробувала.

Fatum не проти мене, бо страйку вже, здається, не буде, — досі залізниці і пошта в порядку.

Від Лілі остатній лист до мене був датований 14.II (ст. ст.), від того часу вона сама не писала, а папа мені вчора писав, що має від неї добрі звістки і що Інст[итут] не закритий. «Авось либо враг человеческий хоть птицу то помилует».

Я вже отримала цілий «Вістник» і «Мол[оду] Укр[аїну]» і «Гасло», взагалі все з укр[аїнської] преси, що мене інтересувало. Сьогодні і коресп[онденцію] Ф. читала і малоімовірну кор[еспонденцію] з Полтави. Коли то правда (в Полт[аві]), то се щось нового для «серця України», що досі билось і тремтіло переважно від страха іудейська. От що то значить повернути благонамеренный город у місце для заслання всяких «элементов»!

З «Одержимою» та й з «Відгуками» я нічого порадити не можу, бо фондів для видання своєї поезії не маю не тільки вільних, а жадних. Нехай ждуть до слушного часу. Ті гроші, що я спочатку було призначила на фонд запомоговий мол[оді] ак[адемічній], таки віддайте туди, а я хутко пришлю вам 10 frs., яко свою звичайну вкладку, не посилати ж її до Києва! На такі гроші можу стягтися, а на більші ніяк не можу. Якби мені можна було надолужати працею, то мені не так було б досадно на такий брак матеріяльних фондів, але ж поле, дозволене мені від лікаря, таке вузьке тим часом, що на ньому не розгуляєшся!… Та й отже виходить, що й до праці я мусіла б ще докладати «гроша», якби він у мене був.

В італьянському стилі я ще не настільки сильна, аби могти обійтись без коректора, отже мусіла б втаємничити ще одну людину італьянської народности (таку людину можу тут знайти і навіть маю вже на оці). Коли се нічого, то присилайте, а постараюсь зладити. Зв’язків з журналістикою італьянською я не маю, але маю справу до одного значного журналіста в Мілані, то могла б дві справи разом полагодити, якби треба. Пошта у нас добра, тільки один лист із Києва до моїх господарів прийшов простісінько в розрізаній коперті (вже не підклеєній навіть!) але то, певне, не італьянці винні. З Австрії все добре доходить і без скандалів.

Поздоровляю Вас з вибором у «мирові судді» і бажаю Вам — якнайменше роботи в тім фаху.

«Гасло» робить нічого собі враження, тільки бернштайніянство там зовсім «приший хвіст кобилі» і було б ліпше без нього; видно, що редакція зовсім не зрозуміла власне антиреволюційності Бернштайна, коли його слова написала яко «гасло» на своїх «червоних» сторінках. Дописи з сіл там найцікавіші. А для лояльної Буковини то дуже добре, що в ній нарешті щось червоніше стало виходити, ніж «Буковина» etc.

В моєму минулому листі, певне, було чимало «малодушия», але я писала його в такому стані, що тепер навіть не можу гаразд пригадати його змісту. Щодо «фантазії», то і тепер вона далеко не заспокоїлась, але се вже хороба всіх, закинутих на чужину, навіть коли вони і не-белетристи, а надто в тривожні для рідного краю часи. Але я не хочу Вас труїти висловами моєї фантазії, — я рада, що Ви здоровші від мене і в сьому напрямі. Я надто погано почуваюся в той час, коли хто з товаришів у неволі, а я «на волі» (хоч би та «воля» виражалась в клінічному або курортному житті), уже, здається, ліпше було б vice-versa… Ну, та воно ще має час і так колись бути.

Тепер попрошу Вас справити мені деякі справунки:

1) прислати мені мої ж таки «На крилах пісень» та «Думи і мрії», мені вони потрібні, щоб переглянути, що викинути з них для видання в Росії;

2) запитайте у редакції «Вістника», чи у Видавничої спілки (властиве, у Гнатюка), чи мають вони видавати мої і Славінського переклади з Гайне, що вже сто літ лежать у них, — коли думають, то в якім часі? а коли не думають, то нехай віддадуть Вам, а там ми вже самі (перекладачі) дамо їм лад;

3) чи вже вияснена «статистика» продажу моїх віршів? д. Гнатюк обіцявся вияснити її «по новім році» — чи се вже тепер настало? — Чи маєте видати «Ткачі» і чи буде то перше видання?

Ще от що, — у мене є один київський переклад одної глави з Сеньйобоса (заголовок не виставлений). Переклад, признаться, поганенький і страшно безладно написаний, я почала його редагувати в Києві і взяла для «поліровки» остатньої з собою сюди, та мусіла покласти «під сукно» через заборону лікарську. Тепер могла б докінчити редагування. Але якщо тепер все одно не на черзі друкувати щось подібного, то я краще займусь чимсь приємнішим і легшим, бо, правду кажучи, поправляння партацької роботи трудніше і прикріше, ніж писання чогось «на свіжо». Отже напишіть, чи потрібний тепер сей переклад, чи, може, він все одно і у Вас мусітиме лежати якийсь час під сукном?

Ну, розписалась я! А цікавого нічого не написала. Та що: на війні, як на війні, а на курорті, як на курорті. Їм, сплю, валяюсь, вигріваюсь на сонці (в тіні +14° R, а на сонці — спека), витріщаюсь на море, кашляти покинула, приливи остатнього тижня не обзиваються — отже стою на висоті санаторського «призвання». В маю, може, рушу додому, або — в Швайцарію, ще не зважила. Їхатиму додому морем — з Генуї до Одеси, лікар се мені радить з огляду на нерви, каже, що тижнів зо два чисто морського життя мусять їх загартувати значно. Якби до мая над’їхав п. Труш, то ми б з ним разом трошки повештались та хоч в рулетку заграли на його щастя, бо я на своє не надіюсь і через те ще не була в Монте-Карло.

Бувайте здорові та пишіть, спасибі Вам. І я писатиму. Щиро стискаю Вашу руку, товаришу-брате.

Л. К.


Примітки

Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 603 – 606, з архіву М. В. Кривинюка.

Страшно сумно те, що Ви пишете про Кан. і В. М.йдеться про арешти київських соціал-демократів. В.М., на мій здогад – це В.М.Крохмаль.