Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

3.10.1912 р. До сестри Ольги

Кутаїсі 20.ІХ.1912

Любая Лілеєнько!

Тільки що я одержала твого листа і спішуся відповісти. Дуже-дуже дякую тобі, моя золоторожевая, що ти так дбаєш за мене. Але скільки тобі клопоту зо мною! Я вже й не знаю, чим я на се заслужила… Щодо справи з Єгиптом, то стоїть вона так: було мені знов «предостережение», с[еб]т[о] минулого тижня ні з того ні з сього t° кілька днів здіймалась без жадних причин від 37,7 до 38, причому нічого не боліло, крім нирок і шкури (!), а шкура боліла, мов спечена, аж одежа мені заважала. Се було ще при добрій погоді. Криза сяя зробила таке пригнітаюче враження на Кльоню, що я вже захиталася у твердості своєї постанови зостатися на зиму з ним, бо коли б не вийшло з того подвійної шкоди. Я вже на те не вважаю і йому не кажу, що кров точками виділяється щодня, що хитання t° від 36,5 до 37,5 (того самого дня) у мене тепер звичайна річ, що цистит обридає мені безперестанку, – се хоч не кидається в вічі. Але гостріших криз не можна сховати, та й сама потреба ховання томить, а може й вадить, бо от, напр[иклад] лікар радив лежати зовсім у ліжку, коли t° вища, ніж 37,5, а я не можу зважитись на се, бо знаю, що се зробить ще більше пригнітаюче враження на ті нерви, що вже й так ледве-ледве видержують усякі злигодні нашого життя.

Тим часом грошові справи наші не поліпшуються. З тим переводом у Донщину справа якось затяглася, і невідомо, коли саме те буде та чи й буде, а тутешні перспективи такі, що, може, серед зими знов у Хоні прийдеться вертатись, і, значить, знов клопіт з переселенням, з Марусею і т. д. Сі зимові переселення, треба сказати правду, мені вже в печінках (властиво, в нирках) сидять… Одержані літом гонорари я вже витратила на всяке залатування дірок нашого бюджету (подоріж Феоктисти Семенівни коштувала 200 p.), a тепер мені не обіцяють раніше січня заплатити за приняту вже роботу, тим часом за Марусине «право учения» і т. п. треба заплатити у всякім разі раніше січня. Через те я мушу просити тебе перейняти на себе Оксанин довг і прислати мені, коли не трудно, хоч 100 р. тепер (якби 200 p., то б іще краще, але се вже не так нагально, і я прошу тебе не завдавати собі ніякого зайвого «главоболия»). Сі гроші, у всякім разі, підуть не на Єгипет, бо я не можу виїхати, лишаючи за собою злидні, се було б для мене невиносимо.

Що ж до дальших присилок, про які ти пишеш, коли вони зможуть здійснитись, то вже вони підуть на Єгипет, а на домашні потреби піде те, що я маю таки одержати в січні та що сподіваюся ще заробити згодом (бо вже дещо маю виготовлене). Сього року я заробила 378 p., може, ж і той рік буде принаймні не гірший. Єгипетський бюджет приблизно такий: 300 р. коштує сама дорога (хоча сей раз як поїхати на Одесу і вжити деяких заходів, то, може, і за 250 вдалось би обернутись) туди і назад, в Гелуані я платила перший рік місячно 130 за північну хату, другий 120 за південну, а тепер думаю, що й за 100 могла б урядитись, бо моя хазяйка щось мені перед моїм виїздом про се натякала (я оце пишу до неї, запитуючи про виразну ціну на сей рік). Єсть там і за 80 р. пансіони, але то вже поганенькі і з їх користі мало. Villa Tewfik, де я жила другу зиму, – пансіон середній, але непоганий, і хазяйка його не така «выжига», як більшість тамошніх, відносилась до мене дуже добре, і мені було б у неї приємніше жити, ніж деінде.

Першої зими я мала весь час уроки і заробляла від 35 до 80 р. на місяць, може, так пощастить і тепер, але се, звісно, як трапиться, і я б не зважилась будувати на сьому план свого пробування в Єгипті. Другої зими я не заробляла нічого, бо приїхала пізно, перший місяць була занадто хвора, а потім багатша публіка вже думала про виїзд, а не про вчення. Отож, значить, мені треба 700 р. забезпечених, щоб прожити місяців 4 в Єгипті (а з місяць піде на переїзд) – «то ж то сума!», говорячи по-колодяжанськи…

Як виясняться зовсім ваші ресурси, тоді вже ви з Дорунею (на маму я не рахую) зважте, чи можете мені сі гроші офірувати, а тоді й я зважу, коли і на скільки часу могла б виїхати. Дорина дбайність про мене дуже мене порушує, і я вдячна їй за самий замір, незалежно від того, чи зможе вона його виконати. А Микось огорчає мене не так тим, що не присилає грошей (се запевне не з злої волі), як тим, що і не озивається, – се вже занадто «ділове відношення»; хоч у нього зо мною холодніші відносини, ніж з тобою, але все-таки дивно, що він так уже зовсім ігнорує моє існування, все-таки, як ми жили вкупі, я не була йому лихою сестрою і тепер бачу в ньому єдиного брата, а не «довжника», від якого інтересні тільки гроші. Зрештою, може, йому так несолодко живеться, що вже ніяке листування не миле. Що ж до всяких виплат, то, може, йому буде трудно з ними, бо Наташа на зиму хоче в Київ, а се – знаєш… Боюся, що Микось повторить історію життя папи або, ще гірше, дяді Гриші. Не ведеться мужській половині роду Косачів, ще гірше, ніж жіночій, бо нас хоч подружжями доля так не обижає, як їх.

Ну, любая моя, цілую міцно тебе і Михалів. Кльоня теж цілує. Феоктиста Семенівна кланяється. Будь здорова, моя золотая.

Твоя Леся


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 409 – 412.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 628 – 629.

Подається за автографом (ф. 2, № 423).

Запитуючи про виразну ціну на сей рік – 19 жовтня 1912 р. власниця пансіону в Гелуані (Гелуані) Хуторська повідомила Лесю Українку, що надасть їй кімнату за 90 карбованців на місяць.

Наташа – дружина Миколи Косача.