12.07.1912 р. До М. В. Кривинюка
Кутаїсі | 29.VI 1912 |
Дорогий Михайле!
Будьте ласкаві передати мамі посилку і листа до неї. Я тому затруднила Вас сею посилкою, що не знаю, чи мама не виїде куди на іюль, – вона, здається, збиралась – та, може, й п. Петруненко дістав відпустку. Якщо мама таки в Києві, то тим краще, а як виїхала, то Ви вже сховайте посилку до її повороту, а не пересилайте, бо страшно, коли б вона, мандруючи, ще й не загубилась, а вона існує на світі тільки в одному сьому примірнику і втрата була б уже абсолютно «невідклична», бо написати вдруге не стане ні часу, ні змоги. Я забула попросити маму в листі (на той випадок, якщо се прийдеться перед виїздом маминим куди-небудь), щоб вона не брала з собою в дорогу сеї речі (її, властиво, недовго переглянути й за якусь годинку – бо то тільки розмашисто та широко написано, а тексту не так і багато). Прошу се переказати.
Як то досадно, що Ваша подорож до нас розстроїлась. Щоб воно скисло, Ваше і Лілине «начальство» чи хто вже там винен з того, що Вас прив’язано на все літо! А нас от прив’язала «фінансова криза», і моя хвороба, і короткий термін відпустки (тут-бо теж добра «каторга»!). Се вже завтра «последний день она плясала», а там уже знов почнуться «входящия»…
Про своє здоров’я я вже мамі написала, Кльоня писав Лілі, то, либонь, матимете поняття про сю скучну матерію, що мені самій і надто обридла. Кльоня все сокрушається, що я зимою не їздила в Єгипет, а мені здається, що «не поможе бабі кадило…», проте рипіти буду, певне, ще довго, так що особливої причини турбуватись за мене нема. Ніхто ж і не привик, щоб я була здорова, то про що ж так журитись? Я собі навіть потрошку цяпаю пером по паперу (як от зображено на сій фотографії, де я вийшла – бачите, яка? гладка), і дехто вважає теє цяпання навіть великою роботою. Mein Liebchen, was willst du noch mehr?..
Я втомилась листом до мами і вже не можу написати до Вас так, як би хотілось (я тепер, як томлюся, то глупію дуже), то Ви вже «не обезсудьте», а скінчити треба таки тепер, бо завтра рано треба відправити посилку.
Коли знайдете час і настрій, напишіть до мене. Я хоч не ображаюсь мовчанням, коли знаю його причини, але радуюсь тим більше, коли те мовчання переривається розмовою. Ви от невдоволені з свого життя в Києві, а пожили б Ви, не дай боже, тут! Тоді б знали, яку ціну мають листи з рідного краю, та ще й від приятелів!
Будьте здорові! Ми обоє цілуємо Вас.
Ваша Леся
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 403 – 404.
Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 88).
Тільки в одному сьому примірнику – Очевидно, йдеться про рукопис статті К. Квітки «Новітня музична етнографія».
цяпаю пером по паперу – 21 липня 1912 р. закінчено поему «Ізольда Білорука».