Переклади Лесі Українки
Михайло Драй-Хмара
Одночасно з першою збіркою оригінальних віршів вийшли переклади Гайне – спільна праця Лесі Українки та Максима Стависького (Славинського). Робота ця виконана була як одно з чергових завдань, поставлених гуртком «Література», що мав на увазі перекладами творів світового письменства збагатити письменство українське й виробити та удосконалити нашу літературну мову. Про таке завдання перекладачів говорить у передмові до книжки й Олена Пчілка, що взялася її видати: «Для письменності такої молодої, як наша, – каже вона, – в котрій справжня літературна мова тільки що починає вироблятись, переклади (звичайно, переклади добрі) мають бути ще корисніші, ніж для якої іншої, бо, даючи багатий світовий зміст, твори славутніх митців слова, стилю мають багато послужити, при пильній праці перекладачів, до виробу вдатної, добірної літературної мови нашої» [Книга пісень Генріха Гейне. Переклад Л.Українки і М.Стависького, Львів 1892, передмова, VI]. Такі перекладові праці Олена Пчілка зве «збагаченням мови» [Там само, VI].
Переклади Гайне у Лесі Українки вийшли досить гарні, але найкращими їх назвати не можна – кращі знаходимо у Кримського, у Загула. Деякі хиби в цих перекладах відчував ще Драгоманов.
«Переклади з Гайне, – пише він в одному з листів до Лесі, – читаються легко. Це вже багато, тільки досить далеко переложені. Особливо злість Гайне не вийшла, може, через те, що ви з М.(Славинським) добрі люди. В мене тепер нема книги «Buch der Lieder», то я можу звіряти тільки з тим, що пам’ятаю. Ось, напр., «Da knikset du höflich den höflichsten Knix» у тебе переведено зовсім без злості і т. д. [Недруковані листи М.Драгоманова до Лесі Українки. Червоний шлях, 4-5, 191]
Через 11 років Леся вкупі з Славинським видала ще одну книжку перекладів з Гайне, куди ввійшли «Атта Троль», «Раткліф» і «Балади» [Генріх Гайне. Атта Троль, Раткліф, Балади. Переклади Л.Українки і М.Славінського, видання редакції «Літ.-наук. вісника», Львів 1903, стор. VI-4-133.].
Крім Гайне, Леся перекладала ще Мюссе, Гюґо, пізніше Метерлінка. Р. 1910-го в «Літ.-наук. вісникові» видруковані були її «Ліричні пісні давнього Єгипту», перекладені, звичайно, не з єгипетського первотвору, а з наукового німецького перекладу проф. А. Відемана [Див. Літературно-науковий вісник за 1910-й рік, IX, стор. 385-390]. Під кінець життя Леся вже майже не зверталася до перекладової праці.
«Перекладів же я тепер ніяких не роблю, – пише вона матері в листі від 12 березня 1912-го року, – бо не маю добрих (може б ти мені прислала ту антологію [Надруковано: онтологію.] французьку, що в тебе?) оригіналів європейської поезії, а з російської взагалі не перекладаю. Оце знайшла один свій давнішній переклад народної італьянської пісні, може він тобі сподобається, то надрукуй» [Недруковані листи Лесі Українки. Червоний шлях, 8, 241].
Усю свою енергію зосереджує Леся головним чином на оригінальній праці.