З поетичної спадщини – Ткачі

Генріх Гейне

Переклад Лесі Українки

Із збірки "З поетичної спадщини"
(Nachlese zu den Gedichten)

Вже очі смутнії не плачуть сльозами,

Ткачі за станками цокочуть зубами:

«Країно! тобі смертну одіж ми тчем,

Потрійний проклін у тканину вплетем!

Ми тчемо, ми тчемо!

Проклін тому ідолу, богу безодні,

Йому ж ми молились голодні й холодні,

Даремне з нас кожний до нього зорив, –

Він з нас насміявся, він нас одурив!

Ми тчемо, ми тчемо!

Цареві проклін, що панує з панами,

Чому він не зглянувсь над бідними нами?

Остатню копійку бере у ткачів,

А потім ще каже стрілять, наче псів.

Ми тчемо, ми тчемо!

Проклін отій нашій-ненашій країні,

Де сором та ганьба панують єдині,

Де гинуть дочасно хороші квітки,

Де в цвілі та в гною живуть робаки…

Ми тчемо, ми тчемо!

Літа прудкий човник, тріщать наші кросна,

Вдень мучить нас праця, зрива навіть зо сна…

Державі старій смертну одіж ми тчем,

Потрійний проклін у тканину вплетем!

Ми тчемо, ми тчемо!»

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 2, с. 266.

Вперше надруковано у «Записках Ніжинського Інституту народної освіти», 1926, кн. 7.

Чорновий автограф перекладу (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 13) без дати і підпису. Тут же знаходиться копія, зроблена невідомою рукою (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 899).

Датується орієнтовно 1899 роком, коли Леся Українка працювала над перекладом драми Гергарта Гауптмана «Ткачі».

Подається за автографом.