Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

Хто з чого живе?

С. Дікштейн

Переклад Лесі Українки

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10


Обкладинка видання 1901 р.

Обкладинка видання 1901 р.

Шимон Дікштейн (Szymon Dickstein, 1858, Варшава – 1884, Берн) – польський вчений-біолог єврейського роду і діяч марксистського руху. Найбільш відома його праця – брошура «» (Warszawa: W drukarni Kowalewskiego, 1881. – 60 s.), опублікована під псевдонімом Ян Млот (Jan Młot). Це дуже скорочений і популярний виклад 1-го тому «Капіталу» К. Маркса, перекладений польською мовою та пристосований до умов Варшави (грошові розрахунки подано у злотих, і подекуди згадуються умови праці у Варшаві).

Ця брошура польською мовою (у 1885, 1897, 1902, 1905, , 1910, 1919 , , рр.).

Одразу ж після першого видання брошура була високо оціненя марксистами в різних країнах і перекладалась різними мовами. Перший вийшов у Женеві у видавництві «Рабочая библиотека» у 1885 р. Відоме також . У зібранні творів Г. В. Плеханова до брошури датована 20 березня 1885 р. Але це видання містить тільки післямову, без передмови, тобто це не видання 1885 р., а пізніше.

Маємо також російські видання: , обидва – з післямовою Плеханова.

Всі ці російські видання мають деякі відмінності від польського оригіналу: 1, опущено вступ (перед 1-м розділом), у якому Дікштейн критикував погляди англійського економіста Смайлса (Samuel Smiles, 1812 – 1904); 2, опущено згадки про погляди Смайлса у тексті (як сказано в передмові до видання 1893 р., в Росії Смайлс цілком невідомий); 3, розрахунки в злотих переведено на рублі та копійки (1 злотий = 10 коп.); 4, брошура ділиться на дві частини, в першій – розділи 1 – 6, у другій – ще 4 розділи (у нашому е-перевиданні вони мають номери 7 – 10); але в жодному з видань ці частини не виділено заголовками, просто після 6-го розділу знову йде 1-й.

Уряди різних країн забороняли цю брошуру, і вона поширювалась нелегально (звідси й видання без вихідних даних).

Над українським перекладом брошури Леся Українка працювала, здогадно, між жовтнем 1899 та червнем 1900 р. 9 (22) квітня 1901 р. Леся Українка виїхала з Києва до Львова. Вона везла з собою чотири українських переклади марксистських творів. Це були «Маніфест Комуністичної партії», якийсь один твір Ф. Енгельса, праця італійського вченого і популяризатора марксизму Лабріоли та брошура Шимона Дікштейна «Хто з чого живе». До роботи Дікштейна було додано післямову, написану Лесею Українкою. Ці твори вона передала Миколі Ганкевичу (1869 – 1931), одному із засновників і керівників Української соціал-демократичної партії.

Ганкевич мав намір опублікувати ці твори в газеті своєї партії – «Воля», котра виходила у Львові двічі на тиждень. Він віддав до друку статтю Дікштейна, але післямова Лесі Українки здалась йому, мабуть, занадто гострою, і він в порядку самоцензури відділив її від основного тексту. Таким чином автограф післямови зберігся в архіві Ганкевича, а рукопис перекладу, слід думати, не був повернутий з друкарні (нині він невідомий).

Ця обережність не допомогла: львівська прокураторія сконфіскувала статтю Дікштейна (про юридичну процедуру конфіскації можна дізнатись з листів І. Франка до М. Драгоманова від та ). Ця конфіскація послужила причиною депутатського запиту Г. Дашинського в парламенті Австро-Угорщини. В українському виданні перед основним текстом стоїть:

Інтерпеляція посла тов. Гната Дашинського і тов. до міністра юстиції, внесена дня 4 лютого 1902 р. на 87 засіданні XVII сесії палати послів. (Прот. стен. ст. 8439 – 8553).

Прокуратор львівський сконфіскував в часописі «Воля», органі української соціальної демократії в Австрії, слідуючі уступи С. Дікштейна.

Після тексту статті стоїть:

Запитуємо п. міністра справедливості: в який спосіб думає Є. Е. положити край такому незаконному вчинкові прокуратора львівського?

Слідують підписи.

Таким чином, можна думати, що наявна у нас брошура є власне окремою відбиткою сконфіскованого тексту. Ця відбитка мала служити матеріалом для депутатського запиту, який не мав наслідків. Дана брошура, котра не має ані титульного аркуша, ані вихідних даних, добре відповідає типу нелегальних видань.

Леся Українка, перебуваючи влітку 1901 р. на Буковині, не мала відомостей про конфіскацію статті. Вона запитувала про її долю М. Павлика (3 липня 1901 р.) та І. Франка (20 вересня 1901 р.). Остання згадка в її листуванні про цю статтю міститься в листі до М. Кривинюка від 6 жовтня 1901 р., з якого видно, що вона вже знала про конфіскацію та про планований депутатський запит.

Для нашого е-перевидання було використано два примірники, один – з екстозиції Музею Лесі Українки в Києві, за що особлива вдячність – керівнику Музею п. Ірині Щукіній, та з особистої колекції Тамари Скрипки, котрій теж приносимо щиру вдячність. Вони не мають між собою ніяких відмінностей.

З огляду на відзначені вище особливості російських видань, повністю збережені в українському перекладі, можна думати, що український переклад був зроблений з якогось російського тексту. З якого саме – можна буде встановити після детального порівняння всіх доступних видань.

Хто ж був автором перекладу? З наведених вище даних ми не можемо з упевненістю сказати, що переклад належав Лесі Українці – його міг виконати і хтось із її товаришів, скажімо М. Кривинюк або І. Стешенко. Але з того, що вона написала післямову до статті, особисто дбала про її просування у друк і журилась невдачею, можна припустити, що вона була й автором перекладу. Відсутність прямих вказівок на авторсто у справі видання нелегальної літератури не повинна нікого дивувати.

Можна припускати, що цензурна заборона статті Дікштейна вплинула на плани М. Ганкевича, який цілком відмовився від спроб надрукувати інші марксистські твори, переклади яких йому віддала Леся Українка. Принаймні про такі спроби нічого не відомо.

Пізніше цей переклад статті Дікштейна був як видання Партії українських соціалістів-революціонерів. На титульному аркуші стоїть: «Наклад і друк партійної друкарні, 1915». Примірник, доступний в Мережі, має штампи товариства «Просвіта» у Відні та бібліотеки університету в Торонто (Канада). Вказівки на місце видання немає, слід припускати, що ця «партійна друкарня» працювала у Відні, де знаходився організаційний центр – Закордонний комітет Української партії соціалістів-революціонерів. Надрукований тут текст має деякі редакційні відмінності від брошури 1901 р.

Наше е-перевидання зроблено за брошурою 1901 р., з наближенням мови до норм сучасної літературної мови.

М. Ж., 12 січня 2018 р.