Частина 3

Микола Жарких

Зміст

Російський переклад «Блакитної троянди» (1898 р.)

Загадковий реферат (1899 р.)

Ein Brief ins Weite (1899 р.)

Мгновение (1899..1902 рр.)

Загадкові оповідання (1899 р.)

Не менш загадкові переклади (1899 р.)

Російський переклад «Блакитної троянди»

Цей авторський переклад у виданні 1975 р. датується 1898 роком на підставі листа Лесі Українки до сестри Ольги з 8 (20) серпня 1898 р.:

Я тепер взагалі мало листів пишу, втравилася в переклад (рос[ійський]) «Блакитної троянди». Мама і Серг[ій] Кост[янтинович] «весьма очень искусно» заставили мене дати слово, що я її перекладу ще до виїзду в Київ, і тепер я караюсь за власний sentiment d’honneur. Переклала оце дві перші дії і просто мало не згинула од нудоти: цур йому, перекладати власні твори!

В листі Лесі Українки до Людмили Драгоманової з 11 (23) грудня 1898 р. є додаткова згадка:

Драма моя не надрукована, може, вона увійде в збірник, що тут хотять видати в пам’ять Котляревського. Оце я переклала її по-русски, завтра пошлю в цензуру.

Отже, цей автопереклад можна упевнено датувати серпнем – груднем 1898 року.

Загадковий реферат

В уже цитованому листі Лесі Українки до Людмили Драгоманової з 11 (23) грудня 1898 р. є загадкова фраза:

Обіцяла я Вам «основательного» листа написать, та хто знає, чи вдасться се зробить до самого виїзду в Берлін, аже до нього зосталось тільки місяць, а тут стільки літературної роботи набралось, що я, здається, об’явлю себе банкротом! От і зараз треба братись до писання на строк.

Що ж це за писання на строк, з яким треба було упоратись до виїзду в Берлін? Думаю, що цього писання стосується згадка у листі Лесі Українки до М.І.Павлика з 22 січня (3 лютого) 1899 р.:

…коли часу до виїзду зоставалось мало, а тут почалися збори, прощальні візити, та ще нагодився реферат, що треба було на термін написати, от так моя робота й спинилась.

В цьому листі писання дещо конкретніше названо рефератом; виходить так, що цей реферат таки був написаний до від’їзду поетеси до Берліну. Невже писаний реферат міг зникнути безслідно? Можливо, словом «реферат» Леся Українка позначила якусь статтю соціалістичного змісту; адже пізніше, в 1901 році, вона передала М.Ганкевичу для друку цілий ряд таких праць, перекладених київськими соціал-демократами на українську мову. Тому я припускаю, що сліди цього реферату можна шукати серед анонімної літературної продукції київських українських соціал-демократів кінця 19 ст.

Ein Brief ins Weite

Це маленьке оповідання у виданні 1977 р. датується орієнтовно не раніше 1898 р. В листуванні Леся Українка про нього не згадувала, але його можна датувати конкретніше на підставі біографічного контексту.

20 травня (1 червня) 1899 року Леопольд Якобовський відвідав Лесю Українку у берлінській клініці. Він справив на Лесю дуже приємне враження і в результаті цієї розмови виник ряд літературних планів.

Один з них – це публікація збірки новел українських авторів у німецькому перекладі. Для цього збірника Леся Українка заходилась перекладати своє оповідання «Голосні струни». Вже через тиждень вона писала про це М.І.Павлику:

Я не тільки не відучу К[обилянсько]ї від нім[ецької] мови, але попрошу її зредагувати один мій нім[ецький] переклад мого оповідання для нім[ецького] берлінського видання укр[аїнських] оповідань, куди мене люди, дякуючи К[обилянські]й, запрошують.

Наступне повідомлення про цей переклад міститься у листі до О.Ю.Кобилянської з 9 (21) липня 1899 року. Отже, Леся Українка енергійно взялася за виконання своєї обіцянки.

Якобовський запросив також Лесю Українку подавати матеріали в редагований ним журнал «Die Gesellschaft». Я думаю, що в цьому напрямку вона працювала не менш енергійно, і з цих міркувань пропоную датувати оповідання «Ein Brief ins Weite» липнем – серпнем 1899 року, часом перебування в Гадячі і роботи під свіжим враженням розмови з Якобовським.

Тим самим часом (з тих самих міркувань) я пропоную датувати також автопереклад віршу «To be or not to be?..» на німецьку мову. Два останні твори були опубліковані Л.Якобовським у жовтні 1900 р. у журналі «Die Gesellschaft» – отже, вони надійшли до редактора одним пакетом, що є додатковим аргументом на користь зближення часу їх написання.

Якобовський помер від менінгіту 2 грудня (н.с.) 1900 року в Берліні, маючи всього 32 повних роки життя. Ця несподівана смерть обірвала контакти Лесі Українки з німецькими літераторами і спинила намічену співпрацю. Її маленьке оповідання лишилось неначе пам’ятником миттєвій симпатії, яка виникла під час розмови в берлінській лікарні. Адресат листа вдалечінь – це безумовно сам Якобовський, а лірична героїня (авторка листа) передає почуття Лесі Українки. Антураж оповідання, на мою думку – літературного походження.

Отже, є підстави вважати, що вся серія німецькомовних творів Лесі Українки створена в літні місяці 1899 року.

Мгновение

Це маленьке оповідання датується на підставі згадки у листі Лесі Українки до матері з 22 березня (4 квітня) 1905 р.:

А «Мгновение» дійсно навіяно тим моментом в Stephans’ Kirche, ти, мамочко, вгадала. І ти знаєш сю дрібничку, тільки забула: се результат одного з наших «конкурсів», що був кілька років тому в Зеленім Гаю. Отож, значить, з посміху люди бувають.

Леся Українка жила в Зеленому Гаю біля Гадяча в літні місяці 1899, 1900 і потім у 1902 – 1906 рр. Думаю, якби цей конкурс мав місце в 1904 чи 1903 році, то було б написано «торік» / «позаторік». Слабо віриться, що вираз «кілька років тому» міг стосуватись літа 1904 чи 1903 року. Отже, залишаються каденції 1899, 1900 і (з меншою імовірністю) 1902 років, які були відповідно 6, 5 і 3 роки перед написанням листа.

Вивчення складу оточення Лесі Українки в Зеленому Гаю нічого конкретного не дало.

Його складали родина Косачів, гості Лесі (С.К.Мержинський, К.В.Квітка, О.Ю.Кобилянська) та Ольги (М.В.Кривинюк). Літераторами серед них були сама Леся та її мати (з великою натяжкою до них можна зарахувати Михайла Косача). Отже, конкурс, про який згадувала Леся Українка, був любительським і дуже швидкоплинним. Тому-то про цей епізод не лишилось інших свідчень. Скоріше за все, Лесине оповідання було написано за одним поривом, тобто в Зеленому Гаю.

Певну проблему становить російська мова оповідання. Відома річ, що Леся Українка писала російською мовою тільки те, що потрібно було для заробітку і тільки тоді, коли були ясні перспективи друкування написаного. Але це оповідання становить виняток, бо його написання не було пов’язане з жодним видавничим планом. Розмірковуючи, як то могло статись, я зробив припущення, що конкурс проводився на написання власне російськомовних оповідань, заради того, щоб у ньому міг взяти участь Сергій Мержинський (чи не єдиний з потенційних учасників, хто не міг писати українською). Якщо це так, то час написання оповідання звузився б до 1899 – 1900 років. Але це тільки припущення, для якого я не можу дати якихось підстав.

Отже, питання про конкретне датування цього оповідання залишається відкритим.

Загадкові оповідання

Повідомляючи В.М.Гнатюка про свої літературні плани, Леся Українка писала 22 серпня (1 вересня) 1899 р.:

З моєю прозою однаково треба пару місяців почекати, поки її виготовлю до друку. Будуть то не поезії в прозі, а таки щира проза – оповідання, одно з них посилаю тепер хутко до «Вісника», одно ще нігде не друкувалось, а решта були де-не-де друковані або ще тільки будуть дописані.

Те оповідання, що хутко буде надіслано – то, безперечно «Над морем», яке вперше було надруковано у «Літературно-науковому віснику». З раніше надрукованого я можу вказати тільки нарис «Щастя» (альманах «Складка», Харків, 1896 р.). Решта надрукованих на той час прозових творів Лесі Українки з’явилась на Галичині, і я не думаю, що Леся Українка дала б собі клопіт їх переписувати. Але які оповідання (у множині) були тільки заплановані до написання?

Рівно через два місяці, заповіданих у листі до Гнатюка, у листі до сестри Ольги з 20 вересня (2 жовтня) 1899 р. Леся писала:

Робота ось яка: два переклади, реферат і оповідання, крім того, переписування давнішого. Найближче реферат (про Аду Негрі і д’Аннунціо, їх громадські ідеї), бо його треба читать в Літ. общ. через 1.5 тижні.

Переписування давнішого – це та сама робота, що лагодження рукопису до друку, і стосувалось воно перш за все оповідання «Над морем».

А от повторна згадка про оповідання, яке (які?) два місяці тому Леся збиралась писати і тепер писалося (писалися?) – не легка до зрозуміння. Переглядаючи список слабо датованих прозових творів Лесі Українки, я бачу дві кандидатури – фрагмент «От вона, тая жадана рівність…» та оповідання «З людської намови». Фрагмент представлений чистовим автографом, від якого збереглась лише частина без початку та кінця. За почерком він датується орієнтовно серединою 1890-х років, тобто трохи ранішим часом. Оповідання дійшло у вигляді незавершеного чорнового автографа, який за почерком і папером орієнтовно датується 1906..1910 роками.

Обидва твори мають тематичний та ідейний зв’язок з двома повістями з народного життя – «Одинаком», написаним в 1893 році, та «Приязню», написаною в 1905 році.

Так, імена дівчат (Ярина і Дарка) з оповідання «З людської намови» відповідають іменам з повісті «Приязнь» (тільки в оповіданні вони не є сестрами). Головна тема їх розмови – чи чекати повернення хлопця з війська – є спільною з повістю «Одинак». Образи пані та панночки, які беруть участь у селянських забавах (От вона, тая жадана рівність…) можна вважати ескізними начерками детально прописаних образів пані-матері та Юзі з повісті «Приязнь».

На підставі цих зв’язків я вважаю, що обидва розпливчасто датовані твори написано в період між повістями 1893 і 1905 рр. Особливий інтерес для нашої теми викликає уривок «От вона, тая жадана рівність…» – адже він переписаний набіло самою Лесею Українкою, то певно була якась потреба, твір готувався для якогось видання. Отже, цей збережений в уривку твір є найліпшим кандидатом на оповідання, згадане у цитованих листах. Що ж стосується оповідання «З людської намови», то воно, можливо, було розпочате в розглядуваний час (останні місяці 1899 року), але залишилось незакінченим для того, щоб «воскреснути» у вигляді повісті «Приязнь».

Не менш загадкові переклади

Певну таємницю становлять дві згадки про переклади, які виконувала Леся Українка. Першу згадку в листі Лесі Українки до сестри Ольги з 20 вересня (2 жовтня) 1899 р. ми вже цитували в попередньому розділі. Коментатори цього листа у виданні 1978 р. вважали, що йшлося про українські переклади драми Г. Гауптмана «Ткачі» і брошури Ш. Дікштейна «Хто з чого жиє» – і вони, як побачимо нижче, мали в цьому рацію.

В наступному листі до Ольги з 9 (21) жовтня 1899 р. Леся знову згадувала:

Попала я тепер в компанію перекладання наукових творів і незчулася, як нав’язала собі на шию обузу в 280 печатн[их] стор[інок] – ну, чей же вмирати не зараз.

В обох листах, безперечно, йдеться про один заряд перекладацької роботи, який складався з двох творів загальним обсягом 280 сторінок. Перше, що спадає на думку – це оповідання Л.Якобовського «Духи», «Как я раз боженьку забыл», але вони дуже маленькі за обсягом і ніяк не можуть скласти «обузи».

Однозначно ясно, що Леся Українка такого перекладу наукової праці не виконала. Отже, слід припустити, що слова про «перекладання наукових творів» вставлені з огляду на поліцію, як конспіративна назва якоїсь іншої роботи. В її ототожненні ми мусимо орієнтуватись на обсяг твору.

Найбільший за обсягом переклад, який виконала Леся Українка після 1899 року – це драма Г.Гауптмана «Ткачі». Ця драма була написана в 1891 році спочатку на сілезькому діалекті і потім перекладена самим автором на літературну німецьку мову. Вже при першій появі вона зробила велике враження, і німецька поліція зопалу навіть заборонила виставляти її на сцені (1892 р.). В тому ж 1892 р. у Берліні було надруковано сілезький варіант та німецький переклад. П’єса користувалась великим попитом, так що в 1895 році вийшло вже восьме видання, а в 1897-у – сімнадцяте. Найчастіше ці видання мають по 117 сторінок, відомі також видання 1895 р. на 136 стор. та 1896 р. на 175 стор. Отже, здобути примірник якогось із цих видань під час перебування в Берліні в першій половині 1899 р. не становило труду.

Можливо, що в цей час Леся Українка придбала також і сілезьку версію драми. Принаймні вона була з нею обізнана і посилалась на неї в листі до Г.М.Хоткевича з 25 січня (7 лютого) 1907 р.

Що ж стосується брошури «Хто з чого жиє», то вона була написана і опублікована Шимоном Дикштейном у Швейцарії у 1881 році. Мені поки що не вдалося розшукати бібліографічний опис цього видання, щоб дізнатись число сторінок. Оскільки її об’єм становить 2 авторських аркуша (82 тис. знаків), а об’єм «Ткачів» виноситься на 4 авторських аркуші (150 тис. знаків), то можна припустити, що брошура мала 60..80 сторінок друку.

Отже, співставлення об’ємів показує, що дві розглядувані праці могли виноситись на 280 сторінок, а побіжні конспіративні згадки можна розглядати як свідчення початку роботи над перекладами в останні місяці 1899 року.

9 (22) квітня 1901 р. Леся Українка виїхала з Києва до Львова. Вона везла з собою чотири українських переклади марксистських творів. Це були «Маніфест Комуністичної партії», якийсь один твір Ф. Енгельса, праця італійського вченого і популяризатора марксизму Лабріоли та брошура Шимона Дікштейна «Хто з чого жиє». Все це була крамола, суворо заборонена в Російській імперії, тому природно, що прізвищ перекладачів там не було. Можливо, що в рахунок об’єму, аналізованого вище, слід поставити ще щось із цього списку. До брошури Дикштейна Леся Українка написала свій додаток, який слід датувати часом не пізніше березня 1901 р.

У Львові вона передала ці твори Миколі Ганкевичу, який дуже зволікав з їх друкуванням. Надрукована була тільки праця Дикштейна, але без додатку.

Інакше склалася доля українського перекладу «Ткачів».

15 (28) вересня 1901 р. виїхав з Києва за кордон Михайло Кривинюк. Він на довший час оселився у Львові, і Леся Українка, яка дала йому рекомендаційні листи до М.І.Павлика та І.Я.Франка, безсумнівно, обговорювала з ним свої видавничі плани. Виїжджаючи до Сан-Ремо, вона 16 – 17 (29 – 30) листопада 1901 р. зупинилась у Львові і, природно, бачилась з Кривинюком. В цей час, слід здогадуватись, вона передала йому рукопис перекладу для переписування і подальшого видання. В листі до М.В.Кривинюка з 14 березня 1902 р. Леся Українка запитувала:

3) чи вже вияснена «статистика» продажу моїх віршів? д. Гнатюк обіцявся вияснити її «по новім році» — чи се вже тепер настало? — Чи маєте видати «Ткачі» і чи буде то перше видання?

Запитання щодо «першого видання» я собі пояснюю так, що Леся Українка не знала про український переклад «Ткачів», виданий у 1898 р. Переклад зробив М.І.Павлик, передмову написав І.Я.Франко. Обидва в цей час активно листувались з Лесею Українкою, і як воно могло статись, що це видання лишилось для неї невідомим – я пояснити не вмію. Першим виданням уже був переклад Павлика, а переклад Лесі Українки був би другим виданням. Я думаю, що перше видання на той час ще не розійшлось, і саме це було причиною зволікання галичан з виданням перекладу Лесі Українки.

Відповідь Кривинюка була, мабуть, невтішною, бо в наступному листі з 9 квітня 1902 р. Леся Українка запитувала:

Скажіть, яка, власне, частина «Ткачів» загублена? Я про се вперше чую. Я готова доповнити, відновити перекладом, маю тут німецький оригінал, а своєї черновки — тільки уривок першої дії (копія його була у переписчиків), але решта черновки у переписчиків була і — я в тім не сумніваюсь — «загула». «Ох, ти горе, горе — не біда!» з українськими видавцями, переписчиками і як там ще звуться ті, від кого залежать fata libellorum.

Я не зовсім зрозуміла, чи мають «Ткачі» видаватись у Львові? Бо вони мали вийти по той бік.

Співставляючи цей лист зі складом збережених частин перекладу, ми бачимо, що з першої дії вціліло саме те, що було в Лесі Українки, а решта пропала. В наступному листі до Кривинюка з 22 квітня 1902 р. вона знову запитувала:

Чому не пишете про уривок «Ткачів», що треба доповнити? — я б воліла зробити се тут.

Ці листи документально засвідчують, що навесні 1902 р. чорновий рукопис перекладу був у Лесі Українки в Сан-Ремо. З них, проте, не видно, щоб вона справді перекладала якісь фрагменти заново. Повертаючись додому, вона була попереджена про можливий обшук і тому не везла з собою ніяких паперів. Можна здогадуватись, що рукопис залишився в Сан-Ремо. Виїжджаючи із Сан-Ремо в 1903 р., вона забрала його з собою і залишила в Ольги Кобилянської, коли заїхала до неї в Чернівці у червні 1903 р.

Це місце зберігання рукопису документально засвідчено листом Лесі Українки до О.Кобилянської з 26 лютого (11 березня) 1906 р.

З цих міркувань випливає, що український переклад «Ткачів» було завершено не пізніше листопада 1901 року, а певно ще раніше. Розглядаючи хронологію творчості Лесі Українки, не можна не помітити певної паузи, яка припадала на липень 1899 – червень 1900 років. Цим періодом датовано 5 творів. З липня 1900 року починається великий творчий підйом, який тривав 14 місяців – до серпня 1901 року. Цим періодом датовано 47 творів. Я думаю, що в період інтенсивного писання оригінальних творів Леся Українка не займалась перекладами, які слід датувати періодом спаду, тобто часом не пізніше червня 1900 року.

Таким чином, з певною імовірністю можна вважати, що переклади «Ткачів» та «Хто з чого жиє» були виконані в жовтні 1899 – червні 1900 років.