Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

11 – 16.03.1906 р. До О. Ю. Кобилянської

11 – 16 березня 1906 р. Київ 26/ІІ 1906, Киев,
Мариинско-Благовещ[енская], 97

Хтосічку мій дорогий та любий!

Як же я винна і перед Вами, і перед собою, що так давно-давно не писала до когось! Я знаю, хтось мені вибачить, як уже не раз вибачав, але мені самій тяжко вибачити собі. На той лист я повинна була б відповісти зараз, так, як і хотіла. Хотіла, а чому ж не зробила? А от тому, що спочатку здалось мені, немов на таке не можна відповідати короткою карткою, а довгого листа не було ні часу, ні змоги написати, а потім час минав та й минав, та й настав уже той момент, коли то думається про листа щодня, щогодини, але вже не пишеться, бо і сором якось, і немов трудно, вже треба якийсь «лід» пробивати, лід власної інертності і дрібних перешкод, що нагромаджуються щодень все більшою масою, мов лавина.

Але от я пробила той лід, пішла супроти тої лавини, і вже мені легше, бо вже я можу говорити до когось завжди мені любого, завжди близького. Я ж до когось раз у раз говорю душею і думкою, і якби всі ті мої розмови виливались на папір, то вийшло б багато-багато листів, хтозна-скільки раз більше, ніж їх було і є досі. А може, і з кимсь так діється?..

Хтось (білий) має тепер мрію поїхати сього року на Буковину, але ще боїться про те говорити, бо хто зна, чи вдасться, – комусь тепер матеріально трошки є клопіт не так-то і крайній, як загайний, але, може, далі якось полагодиться. А комусь би пора до «санаторії на Новім світі», ой пора! Хтось таки дуже зранений і збитий долею за сі роки… Хтось знає, що і в «санаторії» тепер всі хворі і мають досить смутку та й клопоту, але хтось не додав би клопоту, хтось тепер фізично не такий безпорадний і, може б, навіть щось трошки вмів би й помогти (хтось, як треба, то й господарним уміє бути), і хтось би не хотів нічим докучати комусь дорогому, навіть жадними скаргами чи «сповідями», лише комусь треба би послухати чийогось любого та лагідного слова, голосу поважного і тихо-глибокого, хтось би хотів побути під тим поглядом, що без слів промовляє щось таємне і разом таке зрозуміло-рідне.

Мій любий хтось не «добродушний», але добрий (nicht gütlich, aber gut), і тому хтось хоче до когось. А хтось білий радий би з свого боку неба прихилити комусь дорогому і такі «пасси» робив би йому… Хтось не знає чому, але мусить плакати в сю хвилину… Ні-ні, не треба так, нехай хтось любий не журиться кимсь, то так щось собі до серця приступило. Ми ж тепер всі знервовані тут, у всіх якось «душа не на місці». Се такий був тяжкий, і грізний, і величний рік, стільки було в ньому страшних контрастів «вершин і низин», буйних надій і трагічних розчарувань, великих перемог і незагойних ран… Та й особисто для мене сей рік (починаючи з минулої зими) теж був таким, він зміряв силу духу мого, я знаю тепер, що я можу і чого не можу, та хоч я тільки що плакала, але то собі «нерви», а я таки знаю, що я ще сильна і що не люди поборють мене. Зрештою, я ще найгіршого в світі не пережила – мій хтосічок перебув гірше і таки подолав – тому і не маю права і не хочу скаржитись.

Хтось тільки все ж «хоче на Буковину» – там би вже став знов здоровий. А тепер хтось таки й так, фізично, трошки хорий, болить його нога (ходив багато та й розтяг собі щось там у пальцях) і все чогось голова болить, аж обридла.

Хтось томиться дуже, бо в нас все дуже велике товариство і галасу і дискусій різних на гострі сучасні теми багато, а хтось від того за сі роки одвик і ніяк звикнути не може.

3/III. От яке-то чиєсь писання! Оці кілька днів минули у всякому клопоті і перебили комусь листа. Але тепер вже «спокій в краю» і хутко буде й зовсім тихо, бо наші потроху роз’їздяться (тато і Микось вже виїхали на Волинь, а мама сими днями поїде в Гадяч), ми з Дорою тільки дві зостанемось, то менше людей в гості набігатиме і хтось могтиме покінчити всяку розпочату писанину, а її ж таки немало є!

Мене просить редакція «Вільної України» (Петербург, Невський проспект, 139, кв. 60, редактор Антон Шабленко), щоб я передала комусь її просьбу, чи не прислав би хтось щось із своїх творів до «Вільної України», – вона би дуже рада була щось чиєсь видрукувати, але не знає чиєїсь адреси, щоб удатися до когось формально. Та, може, комусь чорненькому то не образа, що його просять через когось білого?

А від когось білого та сама редакція просить його переклад «Ткачів» Гауптмана, що хтось колись полишив у Чернівцях у когось чорненького, – либонь, рукопис і досі в когось лежить? Я оце зараз напишу до Сімовича і попрошу піти до когось взяти той переклад і послати мені поштою, чей же, дійде. Бо я знаю, що хтось не може саменький посилками клопотатись. Тільки нехай хтось буде добрий відшукати той рукопис (десь має бути в чиємусь столику).

Чи хтось знає, що хтось досі не бачив «Збірника» на честь когось? І чи хтось знає, що хтось досі не викінчив «Кассандри»? І чи хтось знає, що хтось має 5 напочатих поем і 3 нескінчені повісті і ніяк ладу їм не дійде? І чи не скаже хтось, що когось другого бити варто? Нехай скаже, коли варто, то вже хтось сам себе наб’є.

Комусь страшно не сподобалась «Пародія» Маковея в «Шершні» – справдешній Kneipenhumor, – як йому не сором? Чи хтось читав його історичну повість? Здається, не дуже славно вийшла, коли вірити критикам, але ж їм не завжди можна вірити, як відомо. Чи хтось знає, що один його найлютіший критик від самого різдва сидить в тюрмі («політичним»), а тепер захорував на сухоти і вже в тюремному шпиталі, кажуть, що зовсім зле з ним діється? Така доля спостигла тепер багато людей, і хто зна, коли тому край буде… От ще pendant, той, кого вкупі з Вами так зганьбив оцей критик, тепер на еміграції (теж «політичний») після всяких тарапат – значить, тепер «ідейні» з «безідейними», «реалісти» з «декадентами», «екзотики» з «питомими» – всі порівнялися…

Скінчу вже тепера, а то ще знов не дадуть скінчити (адже тричі перебивали сьогодні!). Коли хтось любий хутко напише словечко комусь білому, то хтось білий буде дуже щасливий, хоч і тямить, що він того щастя не гідний. Чи краще комусь живеться? Хтось так часто-часто думає про когось! Чиїйсь родині поклін.

Хтось

P. S. Ага! Мало хтось не забув: чи не знає хтосічок, чи можна по обряду православної церкви на Буковині, щоб кузен брав шлюб з кузиною? Мене давно просили про те запитати, а я все забувала. Може, хтось буде добренький, не забуде і при нагоді комусь напише?


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 156 – 159.

Вперше надруковано скорочено в «Хрестоматії критичних матеріалів», т. 3, К., 1949, с. 106.

Подається за автографом (ф. 14, № 919).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 772 – 774. Істотних різночитань з виданням 1979 р. нема.

Новий світ – вулиця в Чернівцях, на якій жила О. Кобилянська.

«Вільна Україна» – прогресивний громадсько-політичний і літературний журнал, редагований А. Я. Шабленком, що виходив у Петербурзі 1906 р. українською мовою.

Шабленко Антон Якович (1872 – 1930) – український письменник-робітник, учасник революційного руху. Творчому зростанню письменника сприяв М. Горький.

Переклад «Ткачів» Гауптмана – Леся Українка переклала п’єсу українською мовою, проте переклад не був надрукований і зберігся не повністю.

Сімович Василь Іванович (1880 – 1943) – український учений філолог, літературно-громадський діяч.

«Збірника» на честь когось – Йдеться про альманах в честь О. Кобилянської «За красою» (Чернівці, 1905).

5 напочатих поем – Мабуть, маються на увазі твори «У пущі», «Кассандра», «Віла-посестра», «Осіння казка», «Руфін і Прісцілла».

3 нескінчені повісті – Очевидно, твори «А все-таки прийди!», «Очі», «Ненатуральна мати».

«Пародія» Маковея – Гумористичний переспів вірша Т. Шевченка «У тієї Катерини» (вперше опублікований в газеті «Буковина», 1901, № 158, потім передрукований журналом «Шершень», 1906, № 8).

Його історичну повість – Мається на увазі твір О. Маковея «Ярошенко» (Львів, 1905).

Один його найлютіший критик – С. О. Єфремов. Детальніше – у статті «Світла й тіні нової краси».

той, кого вкупі з Вами так зганьбив оцей критикГ. М. Хоткевич.

Тепер на еміграції (теж «політичний») – Леся Українка, мабуть, має на увазі Г. Хоткевича, який за участь у революційних подіях 1905 р. переслідувався царизмом і змушений був емігрувати в Галичину, що входила на той час до складу Австро-Угорської імперії.

кузен брав шлюб з кузиноюя думаю, Леся Українка цікавилась цим питанням в інтересах сестри Оксани, яка взяла шлюб з Юрієм Тесленком-Приходьком.