1.01.1906 р. До сестри Ольги та М. В. Кривинюка
| Київ |
Любі мої!
Не писала я вам, бо страх як не було часу сії дні. У мене вийшла якась імпровізована редакція всяких чужих публіцистичних, популярно-наукових і белетристичних творів, то я все читала та з авторами балачки вела, а тут ще й читати всякого іншого багато треба, бо я порядилась провадити огляд заграничної соц[іалістичної] літератури для «Праці». Хоч тої «Праці» ще нема (все з «явочним порядком» заморока), проте треба ж щось підготувати, щоб не уподобитись євангельським «спящим девам». Крім того маю лекцію укр[аїнської] мови (досі була одна учениця, а від завтра ходитиме ще й друга), та й з «Рівноправністю» є дещо роботи. Вчора зібралися «рівноправніші» (18 душ), то півдня і пройшло у всяких дебатах. Збираємось «легалізуватись», а тим часом закладаємо бібліотеку і розпочинаємо, що можемо при нашому ще зовсім малому числі (32 члени).
Не можна сказати, щоб ми занадто «живо» жили, але потішаємось тим, що, либонь, і ніхто в Києві не живе живіше. Страх яке се нещасне і неживе місто… Он у Харкові Общество грамотности (легальне) постановило більшістю голосів (з 400 присутних) видавати газету соц[іал]-дем[ократичного] напряму, а що ся газета має видаватись по-українськи, то се було постановлено одноголосно. А київське Общ[ество] грамотности ледве скніє та й то на нього піхністи зуби точать, щоб із’їсти, і легко може статись, що з’їдять. Військовий стан держить, як у лещатах, громадські інстинкти киян… Здається, всім газетам прийдеться винестись десь в інші місця. «Громадське слово» вже отримало від губернатора — заборону, але збирається податися під іншою фірмою. В Полтаві вже розрішена тижнева часопись «Рідний край» (безпартійна), я вже дала туди одну драм[атичну] поему і збираюсь писати взагалі. «Культурно-освітне» товариство щось ніяк з місця рушити не може, мов замерзло… Ет, в тому Києві нічого ніколи не виходить!
20 грудня (2.01.1906): Твого листа, Лілеєнько, ми не отримали, тільки приписки на карточках були. Не диво, що пошта неакуратно ходить, бо страйки і всякі нелади на дорогах ще куди не скінчились і хто зна як довго се буде. Тепер ще й замети почались, то поїзди стали ще гірше ходить.
І. М. казав, щоб «поему» придержати, може, згодом спровадить сюди, щоб тут надрукувати.
Чи Ліцік уже дома? Чи не знаєте адреси Оксаниної? Що то за притичина була їй на границі? Адже вона з Радз[ивилова] прислала нам телеграму «не переезжаю», а потім ні слова в пояснення — чи не казала вам, на що то так?
Ну, як же там маленьке поживає і поводиться, чи все таке гречненьке?
Бувайте здорові. Цілую вас всіх трьох.
Ваша Леся
Примітки
Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 766 – 767, з архіву М. В. Кривинюка.
піхністи – прихильники позиції професора Київського університету Д.І.Піхна (1853 – 1913), відомого україножера і чорносотенця.
я вже дала туди одну драм[атичну] поему – «В катакомбах».