Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

17.02.1906 р. До сестри Ольги та М. В. Кривинюка

17 лютого 1906 р. Київ

Дорогі мої Михалю і Ліліє (і Бобрик — в принципі)!

Мені аж досадно, що я так давно не писала до Вас, але, далебі, я з того не дуже винна. Писати коротенько, — мало для вас інтересу, бо «одкритки» і так ідуть часто з нашого дому до вас, а на довший лист ніяк не можна було спромогтись. Маса у мене тепер дрібних, але неминучих діл, навіть бігати по Києву мусіла навчитись, немало і писанини, а ще більше читання і все спішного, на термін, все більше по чужих книжках або в університетській бібліотеці, куди я таки нарешті «проникла». Коли ж видасться вільна година, то непремінно хто-небудь прийде і заведе довгу балачку. Отак і йде час, як у тої білки в колесі, та дедалі починаю помічати, що через таке «громадське» життя я зовсім дичавію в «особистих справах» і, здається, хутко забудуся, як то воно пишуться листи…

Кореспонденцію, Михалю, я давно передала (другого дня), але щось вона не з’являється. Може того, що «Гром[адська] думка» була закрита тижнів на півтора, сьогодні оце ми знов її одержали (2 числа), але дописі тої там нема. За біганиною я вспіла трошки простудитись, то через те не виходжу тепер і не можу піти до редакції довідатись, але, може, завтра се зроблю.

Сьогодні отримала я першу книжку «Вільної України», що нарешті таки вийшла в Петербурзі. Не скажу, щоб вона дуже добре редагувалась (і корегувалась), але все ж таки важно, що з’явився вже «товстий» укр[аїнський] журнал по сей бік історичної прірви та ще й с[оціал]-де[мократичний].

Простіть, що я не прислала вам статейки І. М. з «Киевск[их] откл[иков]», але ніяк не можна було дістати того числа, бо в нас і в знайомих те число хутко кудись запропастилось, а тут «Киевск[ие] откл[ики]» закрито і редактора в тюрму посаджено, то вже й тим більше трудно добути давні числа.

Ви думаєте, що тепер звідси ми могли б вам багато цікавого написати. Отже, правду кажучи, ні. Все дуже одноманітне: того посадили, того обтрусили, того ще раз посадили, того знову потрусили — от і все. Так, напр[иклад], пішли ми на іменини до Оксани, а вийшли в 3-й год. ночі від неї, бо крім званих гостей прийшли ще й незвані та й держали званих вкупі з господарями, поки «перерыли все перины», ну, а тоді випустили по домах і вважають, певне, се великим великодушиєм з свого боку. При тому було багато смішного, але про се краще в белетристичній формі написати. Тепер часто ні за що, ні за про що хапають, як от було з доктором М[ережинським?] — тиждень продержали незвісно за що, потім випустили, ні слова не сказавши, — будь мол и тем доволен… Проте у мене (та й не в одної мене) нема почуття безнадійності і подоланості та думаю, що до того й не дійде, хоч жити дуже трудно і прикро. У мене, звісно, все розрішається великим пролиттям чорнила…

Однак, любії, будьте здорові! Здумайте собі, що знов мені нема часу! Треба «начитуватись» для статті про «новітні утопії» — я вже її обіцяла на термін. Цілую міцно всіх трьох. Як мається Бобринятко? Воно мені часто сниться — гарненьке таке.

Ваша Леся


Примітки

Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 770 – 771, з архіву М. В. Кривинюка.

статті про «новітні утопії»статті «Утопія в белетристиці».