Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

Лист апостола Павла до корінфян

Переклад Лесі Українки

Глава 13 (уривок)

1. Хоч би я говорив усіма людськими й янгольськими мовами та не мав би любові, то був би я міддю, що дзвенить, або цимбалом, що бренить.

2. І хоч би я мав пророцтва дар, і знав би всі таємниці, і тямив усі знаття, і якби мав усю ту віру, що навіть гори перестановляє, та не мав би любові, то був би нічим.

3. І хоч би роздав я всі мої маєтки, і хоч би тіло своє віддав спалити, а любові не мав би, то не було б мені користі ніякої.

4. Любов довго терпить, милосердя має, любов не заздрить, любов не пишається, не гордує,

5. не буяє, не допоминається свого, не роздражнюється, не мислить зла,

6. не радіє з неправди, а радіє з правди;

7. вона все любить, всьому віри діймає, на все вповає, все терпить.

8. Любов ніколи не відпадає, хоч би й пророцтва перестали, хоч би й мови замовкли, хоч би й знаття затратились.

9. Бо ми тільки частково знаємо і частково пророкуємо,

10. а як прийде довершене (цілковите), тоді все часткове, непотрібне (відпаде) буде.

11. Поки я був дитиною, то говорив як дитина, і думав як дитина, і міркував як дитина; а як став дорослим, відкинув дитяче.

12. Адже ми тепер бачимо, немов ворожачи на свічаді (дзеркалі). Тоді ж – око в око (віч-на-віч); тепер я розумів частково, а тоді пізнаю все так, як і мене самого пізнано було.

13. Тепер же зостаються віра, надія, любов, три їх, але найбільша з них – любов.

[6 вересня 1904 р.]


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 512 – 513.

Датується за листом Лесі Українки до О.Ю.Кобилянської з 6 вересня 1904 р., до якого був доданий цей переклад.

Слова в дужках надписані і не закреслені. – Ред.

Уривок перекладу Листа апостола Павла до коринтян Леся Українка додала до свого листа (від 6 вересня 1904 року) до Ольги Кобилянської, яка попросила подругу зробити цей переклад. Кобилянська використала його як епіграф до повісті «Ніоба» (1904).

Вперше опубліковано в журналі «Киевская старина» у тексті повісті «Ніоба». 1905. Т. 89. С. 361–362. Окреме видання повісті: Кобилянська О. Ніоба. Львів: Накладом В. Будзиновського; з друкарні Народової, 1907. 169 с.

Чорновий незавершений недатований автограф перекладу зберігається у Відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України (Ф. 2. Од. зб. 916).