15
Генріх Гейне
Переклад Лесі Українки
Величезні кручі, скелі,
Скрізь потріскані, побиті,
Дивляться, немов потвори,
З давніх-давен скам’янілі.
Дивно! сиві хмари в’ються
Понад ними, наче тіні,
Мов бліді наслідування
Тих фігур камінних диких.
Здалека потік лютує,
Вітер виє між горами!
Гучний гомін, невмолимий
І фатальний, наче розпач.
Скрізь непевна самотина!
Чорна галич посідала
На кривих старих ялинах,
Важко б’є слабкими крильми.
Поруч мене йде Ласкаро,
Мовчазний, блідий; та й сам я
Був, неначе божевілля,
Рядом з смертею лихою.
Бридка, дика то містина,
Певне, проклята! Здається,
Кров я бачу на корінні
Там, під деревом струхлілим.
У тіні стоїть хатина,
Вросла в землю, соромлива,
Наче з боязким благанням
Дивиться убога стріха.
Люди, що у тій хатині,
То каготи, то зостанки
Племені, що у темноті
Доживає вік злиденно.
В серці басків ще і досі
Не зникає обридливість
До каготів. Темний спадок
Давніх темних часів віри.
У Баньєрському соборі
Є маленька хвіртка в гратах;
Паламар казав, – ті двері
Зроблені задля каготів.
Бо вони колись не сміли
Входить в інші двері в церкву,
А скрадались потихеньку
В божий дім на бічні двері.
Там на низькому ослоні
Осторонь кагот молився,
Мов заражений, окроме,
Одрізнившись від громади.
Та свічки церковні ясно
Й весело тоді горіли,
Світло теє розганяло
Марища віків середніх.
Надворі зоставсь Ласкаро,
Я ж зайшов у низьку хату
До кагота. І подав я
Руку братові, як друг.
Я поцілував дитину,
Що, до грудей його жінки
Причепившись, жадно ссала,
Павуком слабим здавалась.
Примітки
Каготи – нащадки племені, що колись населяло Піренеї.
Баньєр – містечко-курорт в Піренеях.