2.07.1897 р. До сестри Ольги

Дорогий Ліцику!

Ні, таки напишу тепер, хоч небагато, бо се крайнє свинство з мого боку і, крім того, лихий приклад для тебе. Бачиш ти, коли б листи самі писались, а ми б тільки думали, було б чудово, а то треба сісти в неприємну (саму прикру!) позу і скребти помалу-помалу в той час, коли думка так швидко летить… Шкода, що ти не могла поїхати зо мною, якраз от тепер і не гаряче, сливе так, як в Колодяжному, тільки без вільгості. Чи довго ти думаєш пробути в Києві? Мама пише, що ти їдеш туди. Чи єсть яка переміна в справах, чи все на тому пункті, як було при мені. Що каже папа?

Я – така свиня! – досі не писала Оксані С[тешенко] і через те не маю жодної звістки з Києва, і досадно се мені, і все-таки нічого не можу з собою зробити – більш одного листа в день не сила написати. Сьогодні напишу 1½ і ляжу. Зовсім мене Сак зіпсував. Прийдеться сказати à la Ніцше: «Mama, ich werde dumm!..» Та нехай же він з великого ума зійшов, а я ж з якого?.. Не думай, що я тобі не хочу писать, ні, я просто писать не хочу…

«Внешнюю среду» я вже, як могла, описала, а «внутреннюю» краще не чіпати поки що, добре, що вона мене не чіпає. Я тепер просто бачу море і дишу, і поки що з мене досить сього. Я все ще втомлена… Ну, се робиться скучно, сама бачу.

Коли будеш в Києві, кланяйся там à Michael і pour Michael. Як-то вони там маються?

Через тиждень я буду розумніша (я се вже пречуваю), тоді напишу більше і краще, а тепер прийми се за добрий замір і бери приклад з доброї волі моєї, а не з її наслідків. «Да благословит бог твои пуговицы, милая».

Твоя Леся

Віра казала, що за щось сердита на тебе і збиралася лаять. Чи вже вилаяла?

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 372 – 373.

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 274).