Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

22.04.1904 р. До сестри Ольги

22 квітня 1904 р. Тбілісі 9/IV 1904, Тифлис, Дворцовая,
Номера «Виктория», № 7

Любая Лілеєнько!

Спасибі тобі за настоящий лист, тим більше що я тепер і не сподівалась його від тебе, а тільки сокрушалась, що довго одкритки немає. Зате ж от відповідаю, не гаючись, бо у мене тепер часто запізнитись – не відписати зовсім, хоч і тямлю, що се свинство. Моя кореспонденція сеї зими ведеться так, що гірше навряд чи можна, та я потішаю себе тим, що се минучий патологічний стан і що я колись знов «займу свое место в среде честных граждан», а кожний раз, коли кому зберусь відповісти так хутко, як тепер тобі, я думаю, що се я вже «поправилась», і буду вже поводитись по-людськи. Дай, боже!..

Ну, Ліцику, так як же буде з нашими подоріжжями? Я, бачиш ти, навряд чи попаду в Одесу раніш 10 мая, бо виїхати звідси маю коло 5 мая, а днів 5 може зайняти подоріж, коли не більше, бо я хочу на день зачепитись в Батумі і на день в Сочі. В Батумі ради Мишиного приятеля Вартанянца (либонь, ти чула про нього), а в Сочі ради участка землі, що папа призволяє купити мені за 700 р. для дачі. Купувати, положим, я навряд чи стану, бо пропрієтерство не дуже-то мені личить, та й боюсь, що ся «Лесина» дача могла б згодом обернутись в нову арену для маминого строительства і всяких несподіваних для мене проектів, а може, й неприємностів на грунті економічно-родинному. Але щоб папа не образився за легковаження його призволу, я постараюсь віднестись серйозно і подивлюсь на те місце, може, воно коли не мені, то кому іншому здасться. А хто зна, може, ми з тобою колись там санаторіум врядимо… чого на світі не буває! Тільки, здається, околиця Сочі вся малярійна, а коли так, то які там санаторії?

Зрештою, на Кавказі сам чорт не розбере, де та малярія єсть, а де її нема, тут про се так само трудно допитатись, як про те, з которого села на Волині починається Полісся. Все Чорноморське побережжя непевне. Через це саме я й не вибралась в Батум на весну, як було заміряла. Я вже було зліквідувала свої справи тут і мала їхати в Батум з одною тутешньою знайомою, тим часом батумські люди залякали нас малярією і дощами невсипущими, і ми зостались. Але що я вибралась з попередньої кватири і слугу відпустила, то жила сей час як номад, два тижні у сеї знайомої, що мала їхати зо мною, а потім вибралась у сі номера, бо на один місяць порядну хату знайти трудно, та й не варто знов розводжуватись з господарством. Не люблю я жити в тих всяких «номерах», та що поробиш? Зрештою, з прежньої кватири все одно прийшлось би вибратись, бо там розпочали ремонт.

Шкода тільки, що тепер я досить далеко від Кльоні живу і візити до мене збавляють йому час, та й привикли ми вже до взаємної помочі, і нам обом її тепер бракує. Все-таки бачимось часто, рідко буває такий день, щоб він не приходив. Вчора ввечері він передав мені твого листа, а я йому твій привіт. Кльоня вчора був зовсім слабий, так що я його заставила лягти, і він сливе цілий візит свій пролежав. Він тепер дуже томиться, бо отримав посаду секретаря окружного суду (замість помічника секретаря), а там роботи багато і непривичної спочатку. Правда, зате плата більша, а він тим інтересується, бо хоче родичів до себе забрати, а то батько став часто слабувати і мати занудилась роботою і розлукою. Та не знаю, чи вийде що з того, бо на 95 р. в місяць (стільки матиме Кльоня через три місяці) в Тифлісі утрьох прожити труднувато. Зрештою, до зими, може, й зміниться план, бо в марті Кльоня мало зовсім не вибрався було з Тифліса в Одесу, та тільки се «назначения» збило його, а може, восени інакше підуть справи. Які мої плани на ту зиму, я ще сама гаразд не знаю, та я вже, відомо, «człowiek bez jutra» з давніх пор… Одно певне, се те, що літом ми з тобою будемо в Гаю. Кльоня на літо на Україну не поїде, а проведе шість тижнів з Надею десь на кавказькій дачі, а потім хоче, щоб мати приїхала до нього відпочити від київських злиднів.

В Одесі я хотіла пробути тепер більш тижня, щоб походити в іностранні бібліотеки, а то я тут від європейської літератури відстала. В Києві теж треба трохи застрянути для літературних же діл. Та я думаю, що в Зелений Гай мені, може, й не слід раніше іюня їхати, бо в маю я там раз добру пропасницю захопила, як жила у Лисавети. Там в маю ще мокро і комарно дуже.

Остатніх тижнів півтора я щось трохи скисла. Март був порядний, крім останнього тижня, а на остатнім сказився, почались дощі і холод, а 2 апреля випав сніг – щось нечуване! Хоч, звісно, не лежав, але се була така різка виходка, що багато людей послабло, та й я закашляла, і взагалі не по собі стало. Але сьогодні вже не кашляю і почуваюся ліпше, може, й дякуючи прийнятій вчора хіні. Сьогодні тепло і сонячно, як так буде далі, то все гаразд буде. Бувають же такі «жарти» в природі!

Сього року я теж мало свят бачила, бо ми з знайомою «з принципу» скоротили ad minimum всю празникову процедуру, а наші знайомі теж «з принципу» не бігали до нас з празниковими візитами. І вийшло прекрасно.

Я тепер не перекладаю нічого, а берусь писати драму «Кармелюк» на конкурс. Не знаю, чи се корисніше, зате приємніше. Ну, Ліцичку, я йду гулять на сонце. Капелюхи вам будуть. Бувай здорова, моя лілейно-рожева, моя золотая. Цілую тебе і Оксаночку. Товаришкам привіт.

Твоя Леся


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 103 – 105.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 483 – 485.

Подається за автографом (ф. 2, № 348).

Вартанянц – особа не встановлена.

Надя, Лисавета – особи не встановлені.

Берусь писати драму «Кармелюк» – Задум письменниці не був здійснений.