Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

22.11.1904 р. До сестри Ольги

Тбілісі 9.ХІ 1904. Тифлис, Давидовская,
д[ом] Гамрекели, д. № 23, кв. 4.

Люба Лілеєнько!

Спасибі тобі, любая, що ти мені пишеш та що я через тебе, хоч се і кружно, довідуюсь про наших «или они живы, или они здоровы»; а то здумай собі, що я з самого виїзду від них ані стрічки не маю. От і Оксана скаржилась, що їй не пишуть, а сама досі мені не відповіла на листа, от уже хутко місяць. Я, правда, сама часто тим грішу, от, напр[иклад], проти Крив[инюка] дуже винна. Та було мені чимало всякої писанини за сей час, і переїздів, і біготні, то не раз справді ніколи було писати. А ще моя натура, що, довго не писавши, соромлюсь писати одкритки, а на лист не завжди часу й енергії вистачає. Та вже якось, може, справлюся.

Сього року я тут можу вже тільки писанням та подібними справами займатись, бо не потребую дбати про свое пропитаніє, про се вже дбає Феоктиста Семенівна, якій я просто плачу за повний пансіон і більш ні про що не думаю. Маю таким способом «усиленное питание» без клопоту. Почуваюся я тепер зовсім добре, маленька осіння розклейка, що було напала в Києві, зовсім минула. Та воно й сором було б інакше, бо такої ідеальної осені, як тут, то рідко де трапиться. Я досі ходжу в своєму «costume de promenade», дуже рідко надіваю пелерину, бо на сонці до +22° R доходить. Позавчора ми з Кльонею з ранку до смерку вештались по горах, було так чудово, що і втома не почувалась. Залізли ми в таке місце, де ще ніколи не були, познаходили якісь потоки, басейни, провалля, дуже цікаво було. І весь час я була в одній сукні (правда, теплій), а навіть по заході сонця не змерзла. Аж чудно читати, що ви, бідні, вже мерзнете там.

Се, може, лист мій дійде до тебе в день останнього екзамену. От уже, слава богу, Лільчик позбудеться тої халепи. А тижнів через два уже й в Київ! Добре було б, якби ти могла хоч до весни не братись за жадну обов’язкову роботу, щоб хоч трошки одійти. Якщо в тебе буде в грошах недохватка, а папі буде трудно тобі помагати (хоч я сього, признаться, не думаю, знаючи останню стадію устройства його діл), то я думаю, що з декабря матиму повну змогу ділитися з тобою своїми ресурсами. От ще тижнів через два я се знатиму напевне і напишу тобі, скільки власне і в які терміни могтиму посилати, а тебе прошу наперед не церемонитись згодитись на се, бо я се зроблю зовсім не в ущерб своєму режиму чи здоров’ю. Так ти мені з Києва щиро напиши, які будуть матеріальні умови твого виїзду в Прагу. Мені було б найгірше думати, що ти з перших же днів у Празі попадеш в ярмо непосильної роботи і знищиш останнє здоров’я, яке ще зосталось від екзаменів. Може, колись мені буде потрібна твоя поміч, то і я обіцяю вдатись до тебе без церемонії. Добре так, золотая моя Ліліє?

Ще треба мені сьогодні кілька листів написати, тому скінчу сей от зараз.

Не повезло мені з журналом Славинського. Хотіла там писати і дещо дала, і воно прийняте до друку, аж тут потребували Славинського до війська і вже він не редактор, а прапорщик піхоти в Староконстантинові… Не приношу я щастя редакторам.

Славинський просив тобі кланятись.

Кльоня і Феоктиста Семенівна тебе щиро вітають. Маруся тепер моя учениця, вчу її писати.

Хутко писатиму тобі знов. Цілую тебе міцно, моя Лілеєнько.

Твоя Леся


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 119 – 120.

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 354).

виїзду в Прагудо М. В. Кривинюка.

З журналом Славинського – Йдеться про журнал «Южные записки», що видавався в Одесі у 1903 – 1905 рр.

дещо дала, і воно прийняте до друкув цьому журналі опубліковано тільки оповідання «Мгновение».

Старокостянтинів – місто Хмельницької області.