22.11.1904 р. До М. В. Кривинюка
| Тбілісі |
Дорогий Михалю!
Вже стільки раз приходилось мені починати листи до Вас з просьби пробачення, що, далебі, на сей раз якось уже й рука не здіймається. Як пробачите, то заслужите царство небесне за кротость християнську, а як вилаєте — то се буде зовсім натурально. Сказати правду, од Вашого виїзду з Гаю і до мого виїзду на Кавказ настрій мій і обставини життя були такі чудові, що хоч би я й написала Вам листа, то Вам з нього приємности було б мало. Так якось пакосно було — а чому власне, про те напишу колись, тоді, як воно вже в дальшу історію одійде, а може, до того часу забудуся й сама, то й ще краще.
Вже хутко місяць, як я з дому, а досі не маю звідти ні слова звістки (се мене доля карає за Вас). Тільки з Ліліних одкриток довідуюсь, що дома всі живі. Їхала я сюди без бур і туманів, бо якраз попала у просвіток між двома ураганами — один був 17 окт[ября], а другий 25 окт[ября], а я межи тим а тим саме на морі була. До Севастополя мерзла, а далі грілась. Тут гріюся й тепер. В Одесі час провела приємно, набалакалася з знайомими, розтикала свою книжку по книгарнях (чи Ви її отримали?) і мало-мало не пристроїлась до «Южных записок», та на мою біду редактора їх, Славінського, взято оце до війська, а з новим редактором ще хто зна, як зладиться. Може, писатиму до «Нового пути», де тепер має господарити Водовозов, Булгаков, H. Бердяев і Co., але ще теж не знаю напевне. Та вже якась робота буде, аби сила.
Сила, певне, теж буде, бо, поскрипівши трошки перед виїздом (більше з нервових причин), потім я склеїлась і маюся досі зовсім добре. В Одесі ходила «на провірку», до Яновського, що тепер там професорує, і він мені наговорив компліментів, що я дуже поправилась, що в легких все загоїлось і що, провівши ще сю зиму на Кавказі, я, певне, могтиму на ту зиму хоч на всі штирі, коли не попсую собі здоров’я якоюсь екстравагантністю (постараюсь того не робити). Звичайне, каже він, сліди минулого лишаться назавжди, і жити треба буде обережніше, ніж зовсім нормальній людині, та все ж можна буде жити, а не скніти по курортах. Ну, от се й головне!
Врядилась я тут добре і головно без клопоту, ні хати не потребувала шукати (а від того, як самі знаєте, можна посивіти), ні про жадне урядження дбати — приїхала на готове і тим збереглося багато енергії, яку тепер уживаю на писання та на блукання по горах. Живу я у пані Карпової на повному пансіоні і «не печуся об утрии», що досить приємно після торішньої практики, коли «утрие» і не думало «пектись» про мене. П. Карпова і Квітка врядились тут досить добре, але можливо, що його пошлють куди з Тифлісу «на уезд», тоді їм прийдеться вибиратись, але то ще невідомо, як і коли буде. Вони кланяються Вам, а Маруся згадує зо страхом «чорного чеха». Я вчу Марусю літератури: пишемо палки і читаємо байки.
Бувайте здорові і не гнівайтесь, коли можете. А хоч і гніваєтесь, то таки напишіть, як маєтесь.
Ваша сестра Леся
Примітки
Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 736 – 737, з архіву М. В. Кривинюка.