Від народництва – до визволення нації
Р. Задеснянський
Так Леся Українка, визволяючися поволі, але певно від всього мотлоху старих ідей та ідейок, старого народницько-соціалістичного, пацифістично-ліберального українства, дійшла від рабського «шукання співчуття» в «поглядах людей», від осуду гордості, з якої в неї на початку виростали тільки «будяки колючі і глуха кропива», від осуду всякої війни, як «братовбивства», від любові до ворогів свого народу, від ідеалізації «короля» позбавленого влади (Роберт Брюс), переходить до звеличування цілком протилежних ідей і, нарешті, доходить до апофеозу влади яко природного вивершення мужнього світогляду великих націй. Драгоманівська наука «розбавляти кожну владу» – цілком і остаточно ліквідована в її душі.
Так Леся Українка своєю творчістю довела, що геній завжди визволиться з пут сучасності та що, кажучи її власними словами:
Дзвінких думок, вони бринять, бринять!!!»
Вправді, використовуючи хвилеву психічну депресію нашої еміграції, москвофіли й драгоманівці намагаються гальванізувати серед нас пропаговані ним ідеї і з цією метою не тільки пробують знову захвалювати погляди Драгоманова, Винниченка, Хвильового і т. п., але й видають в Нью-Йорку фотодруком твори Лесі Українки, зберігаючи всі [Див. примітку в кінці книжки] марксистсько-федералістичні «вступні статті», коментарі і пояснення.
Додано до нього лише першу статтю «Творчий шлях» пера П. Одарченка. Що варта ця стаття і куди штовхає читачів її автор, можна легко догадатися, прочитавши хоч би такі слова:
«Під впливом М. Драгоманова Леся Українка виробила собі ідеал вільної самостійної народоправної України. Вона добре пам’ятала 4 пункт Драгоманівської програми: «Ми бажаємо повної самостоячості для вільної спілки (федерації) громад на всій Україні» (Леся Українка, т. І, ст. XXIV).
Мета цього жонглювання словами («самостійна Україна» – «самостоячість громад на Україні») ясна. Автор надіється на те, що читач забув слова Драгоманова: «я завжди був і є прихильником політичної автономії українців у формі автономії громад, повітів і країн…» («Листи на Наддніпрянську Україну», ст. 43) і не нагадає собі, що в програмі М. Драгоманова (тій «українській» програмі, з якої вирвав П. Одарченко наведені ним слова) говориться виразно про «Российский государственный союз», який має складатися з 20 областей. З цих «областей» чотири є з українським населенням, і це в рамках тих «областей» мали б мати «громади» таку «самостоячість»! Мало того, в тій же програмі читаємо:
«Вообще отделение украинского населения от других областей России в особое государство (политический сепаратизм) есть вещь… при известных условиях вовсе не нужная…»
Та ми бачимо, що в дійсності ідеї, яким служила Леся Українка в третій чверті свого життя, не мали нічого спільного з ідеями М. Драгоманова. Леся Українка, чи подобається це кому, чи ні, стала націоналісткою і мріяла про відновлення держави предків, про момент, коли «велет встане і розірве пута», а не про «самостоячість громад» в межах «Российского государственного союза».
Можуть, як пароксизми пропасниці, вертати ще до нас рецидиви драгоманівсько-антиберкутівського, провансальського світогляду, можуть, користаючися розгубленістю й дезорганізацією в рядах інтелігенції або обниженням її духовного рівня, випливати на каламутних хвилях нові маленькі епігони Драгоманових, Винниченків чи Григор’євих – але Леся Українка, яка по довгій еволюції знайшла саму себе, як її донна Анна, переможе всякого дон- Жуана й забезпечить перемогу ідеям, без яких є неможливе визволення поневоленої нації, забезпечить перемогу цим думкам силою свого генія, силою мистецтва.
Коли б світогляд Лесі Українки справді лишився «драгоманівським», коли б він не еволюціонував, як ми це переконуюче виявили аналізом її творчості – остаточна перемога в цьому бої за Лесю Українку була б за москвофілами-автономістами. Та еволюція її світогляду є незаперечним фактом, а всі написані нею в дозрілих літах твори є запорукою того, що жодні маневрування її коментаторів не зможуть затерти того, що вона тими чудовими творами сказала нащадкам! Справді наші
часи глухонімії не заглушать
Дзвінких думок, вони бринять, бринять!!!
Примітки
Подається за виданням: Р. Задеснянський Творчість Лесі Українки. – München: 1965 р., с. 55 – 56.