Передмова

Микола Куліш

Книжка Музички про Лесю Українку з’являється майже першою спробою на полі української біографічно-критичної літератури з добрим наміром і певними перспективами щодо всебічного освітлення життя, творчості та громадсько-політичної діяльності славетної поетки.

Цілком правильний підхід мав т. Музичка, коли він наважився накреслити образ Лесин в світлі політично-економічної доби дев’яностих років, першої революції й потім реакції в межах соціального життя на Україні, але, на жаль, свої думки про Лесю Українку він заснував і доводить нам, користуючись переважно одним джерелом: Лесиними творами.

Отже, на нашу думку, цей метод освітлення життя, творчості й, головним чином, світогляду поетки (за книгою Музички – чисто марксівського), не дає в цьому певного переконання і, мабуть-таки не приведе до нього, коли одного лише його прикладати до вивчення й розуміння Лесиного світогляду:

Маємо-бо в творах Лесиних ідеї політично-соціальні, що їх прибрано в символічні образи, які неясно колишуться і повстають в синьому тумані ще колишнього життя римського, грецького і в повній мірі не одбивають нам навіть головних подій на Україні наприкінці 19-го й на початку 20-го віку.

Тому деякі місця в книжці т. Музички справляють таке вражіння, що в особі Лесі Українки ми маємо мріями оповиту й од практичного сучасного їй життя одірвану людину. І це вражіння не зменшується навіть тоді, коли т. Музичка подає окремий розділ у книзі про марксизм Лесин у практиці.

Отже, треба було до цього методу вивчення й розуміння Лесиного світогляду (не цілком марксівського, на нашу думку) додати матеріалу щодо кращого й повнішого освітлення соціально-політичного життя на Україні в дев’яностих і дев’ятисотих роках.

То була доба невпинного зросту промислового капіталізму на Україні й разом з тим наростання та поширення революційного руху серед робітників і селянства. І не одна лише любов до рідного краю, до природи й українських дядьків привела Лесю Українку до революційних гуртків того часу, і не сентиментальні почуття до рідної країни, що панували тоді в колах української інтелігенції й тільки поверхово одбивалися на творчості й громадській роботі Лесиній, а певне соціально-економічне оточення, бурхливі події, підземні революційні течії поставили Лесю Українку в лави соціалістів першого призиву. Під впливом політичних подій та економічних обставин тієї доби представниця української дрібної буржуазії, яка не перебувала сама в гущавині робітничих мас і тієї експлуатації не зазнала, рефлективно одбивала в своїх творах політичну й економічну боротьбу свого часу й через загальні умови «примітивно й, може, не цілком свідомо брала курс на революціонера-професіонала».

Саме-бо в той час накипав процес руйнації сільського господарства. Зменшення ціни на хліб, виснаження сільского господарства торговельним, а далі ще гірше – промисловим капіталом, перехід землі в руки сільских дуків, багатіїв, розвиток цукроварної промисловості й взагалі капіталізація поміщицького господарства (обробка землі машинами) – ввесь цей процес тяжко відбився на селянстві. Воно почало колотися на окремі економічні шари, поміж якими виникали первісні суперечності. Бідняцькі, пролетаризовані елементи села покидають свої оселі, продають останнє й, як ті хмари, сунуть у город на заробітки, в найми до капіталу. І промисловий капіталізм цієї безробітної армії не цурався, користуючись нею як живою зброєю проти городських робітників щодо зменшення заробітної платні й встановлення конкуренції на дешеві руки. Саме тоді промисловий капіталізм на Україні ріс і цвів на очах. З одного боку, система великого мита на закордонний крам, що її встановив був державний уряд, з другого – сила-силенна дешевих робочих рук, великий попит на роботу робітників і знедолених, збіднілих селян розгортали перед ним широкі обрії до могутнього розвитку. За два десятиліття (1877-1897 р.р.) промисловий капітал зростає від 541 млн до 1.816 млн золотих карбованців. Голод, що був року 1892-го, припинив цей розвиток і призвів до кризи промисловості й іще гіршої пролетаризації села. Наслідком цього виникли стихійні селянські заколоти, бунти, а в промислових районах повстав і поширився революційний робітничий рух, який не переставав вже до революції 1905 року.

Цей процес наростання капіталізму й революційної боротьби робітничого класу та селянства відбився і в колах тодішньої інтелігенції й буржуазії на Україні, яка в ті часи ще не мала своїх певних позицій і відповідного почесного місця на шляхах капіталізму і яка знов розпочинала боротьбу з буржуазією російською й чужоземними економічними впливами за «первенство» політичне й економічне на рідній землі.

Викохуючи в собі революційні настрої і сподіваючись на велику боротьбу з царським поліцейсько-поміщицьким урядом (звичайно за допомогою пролетаріату та селянства), українська буржуазія і разом з нею інтелігенція по- різному й неоднаково ставилась до революційного руху, обмежуючи свої співчування до нього мірою власних класових інтересів і сполучаючись лише в єдиний фронт на полі національної боротьби. Звідси цілком зрозуміло, через що саме тоді ще невеличка й ріденька українська інтелігенція кололася на окремі політичні гуртки й угрупування й через що недовговічною була РУП.

І от особливе значіння має для нас тепер Леся Українка, й чималу пошану собі заслужила вона через те, що до самої смерті, навіть в часи злої реакції 1907-1911 рр., коли майже вся інтелігенція кидала за вітром і топтала червоні свої революційні мрії, Леся Українка залишилась майже одинокою постаттю на лівому крилі й своїх політичних переконань не відступалася.

Але це не визначає й не переконує, що вона була, як доводить т. Музичка, поступовою чистою марксівкою і що в неї був витриманий марксівський світогляд.

Бувши під великим впливом свого дядька, відомого вченого й політичного діяча Драгоманова, який у своїх поглядах хитався між марксизмом і анархізмом і за межі звичайного радикалізму не вийшов, Леся Українка до кінця життя свого з драгоманівщини не виросла. Можливо, що причинами до цього були і тяжка хвороба Лесина, і особисте життя, що відкидали її, як ту трісочку, далеко геть од революційних течій на Україні і в Росії, головним чином, які клекотали в робітничих масах і в гущавинах селянських.

Треба, однак, додати до цих зауважень, що вони поясняють і доповнюють деякі місця в книзі т. Музички з боку загальної характеристики політично-економічної доби кінця 19-го й початку 20-го віку. На превеликий жаль, ми ще не маємо відповідного й систематично розробленого матеріалу, який би освітив нам вповні літературну, політично-економічну добу тих часів і діяльність громадську Лесі Українки.

Отже, виходячи з цього, слід зазначити, що книжка про Лесю Українку, що її написав т. Музичка, має відповідне в цій царині значіння, бо прокладає певний шлях до напівтемних кутків неосвітленого в літературі соціального життя, яке відбулося під добу первісних революційних рухів на Україні.

Почин т. Музички гарний і корисний. Сподіваємось на його другу книжку, після якої образ відомої поетки й політично-громадської діячки матиме повне й яскраве освітлення й буде відомим і зрозумілим не тільки для невеликих кіл читачів, що вже знаються на українській літературі, а й для великої маси робітників та селянства.