Життя в Єгипті
Андрій Музичка
Поняття про це життя дають нам відомості, що їх маємо в листах, написаних із Єгипту [Листи до матері в «Черв. шляху» і недруковані до Галини Комарівни з 1913 р.]. На щастя, маємо листи майже за всі часи її перебування в Африці й можемо виробити собі поняття про її життя. Правда, воно не буде чимсь визначатись, особливо, коли візьмемо на увагу стан її здоров’я, та й майже нічим воно не різниться в 1910-й у 1913 р., хіба що в часі першого перебування її здоров’я ще не було таке виснажене й тому могла вона більше працювати. Зовсім природна річ, що дорога мучила її дуже й треба було їй довго відпочивати після неї.
«Я так вимучилась була, і хворобою, й тяжкою та прикрою дорогою (пише вона до Старицької-Черняхівської), що ледве тепер як слід до пам’яті прихожу, нирки вже встигли трохи поправитись, але загальний стан організму ніяк не поправляється, невважаючи на важкі особливі заходи, я навіть схудла вся. Не роблю нічого, все тільки збираюсь робити» [ЛНВ. 1913. X. Ст. 27.].
Так само мусила вона загодя думати про поворіт, набирати сили на дорогу та придбати взагалі здоров’я.
«Починаю вже думати про поворіт додому, – пише вона в листі більше як місяць перед своїм виїздом, – та раніш великоднього або й провідного тижня навряд чи виберусь, бо в марті ще не сподіваюся такої погоди, якої мені треба, щоб краще склеїтись перед виїздом, а в квітні треба хоч тижнів зо два як слід попектися, то може що й вийде з мене» [Недрук. лист до Гал. Комар. 9-III-1913].
Про саме життя пише ось що:
«…Живу собі так наполовину, нікуди не хожу й не їзжу, й не хочеться мені нікуди, та, правда, і лікар забороняє рипатись, робота так іде, як і не йде, – пишу переважно листи, та й то як напишу бува довгий, то три дні голова болить. Крім листів, тілько дві невеличкі речі написала, а то все лінуюся і навіть давнішого ніяк не спроможусь виправити та переписати, хоч і слід би. Може, тут заважає трохи й дурний курортний спосіб життя: треба ж якомога більше на дворі сидіти, а на дворі, де тілько є вигідний для мене куток, то він якраз і для інших вигідний, а в компанії яке вже там писання, зараз розпитування, теревені всякі, приходять араби з усяким крамом, торг, навколо галас…
А тут тобі якісь мавпи танцюють на паркані під дудку, або якась берберинка «танець живота» танцює (бачити його не можу), або старець-дервіш головою мотає, душу з тебе вимотує (хотячи власне вимотати «бакшиш – п’ятака») і отакі «орієнтальні вражіння» снують доти, поки не плюнеш, кинеш перо і починаєш якісь дурниці базікати з кимсь із сусідів. З одчаю я почала вчитися іспанської мови, самоучитель звісно» [Лист до Гал. Комар. 9-03-1913 і «Червоний Шлях», 1933. Кн. 6-7. Стор. 195].
Додаймо до цього ще 4-6 годин на лекції, що їх давала Леся для заробітку, на переклади торгових контрактів, які давали їй мільйонери, й будемо мати приблизно її життя в Єгипті та причини, чому відносно дуже мало творів написала Леся в країні афри та хамсину. Годиться підкреслити характеристичну Лесину рису, а, певне, з тим і душевні її переживання. Батьки Лесині були люди заможні й давали їй гроші на все, тим більше, що її здоров’я не позволяло їй самій заробляти. Але Леся не хоче брати від них грошей і бере тільки з конечності. Живе вона незвичайно скромно та старається все сама якось заробити, шукає «подсобного заработка», як каже вона ще в листі з 1903 р., і дуже часто терпить грошовий голод. Іншим разом із вишуканням праці «обов’язкової», цебто такої, що дала б їй змогу жити, Леся зв’язує своє життя в такій місцевості, що більше підходила б для її здоров’я. Про це пише вона знову до Галини Комарівни:
«А тут ще в мене такий план – я прошу у тебе в тім поради: – мені обридло курортне життя, хочеться жити і працювати нормально і не на чужині (вона вже мені увірилась, хоч вона і гарна), але я боюся перейти одразу після італіянської на київську зиму, і спадає мені на думку, чи не прожити мені будучу зиму в Одесі. Я ще не писала про це додому, поговорю вже сама, як приїду, бо ще є час, але я хотіла б вияснити собі заздалегідь, чи є які шанси на те, що я і в Одесі не буду в становищі такому, як тут, себто що там нічого не зароблю на місці, а мусітиму шукати заробітку десь по редакціях за тридев’ять земель. Ти краще знаєш Одесу і її умови, то може ти мені скажеш, чи може там знайти літературний, педагогічний чи так який конторщицький, кореспондентський (у торгових фірм, наприклад) заробіток, людина без диплома, але тямуща в чужих мовах (настілько, що може писати по-французьки, німецьки, італіянськи, і англійськи) і взагалі такого типу, як я.
Якби я мала якісь вигляди на такий заробіток, я б серйозніше зайнялась переведенням в діло моєї думки (прожити зиму в Одесі) і постаралась би помирити з нею моїх рідних. Я думаю, що вони спочатку будуть против і прийдеться багато поагітувати, але я як матиму під собою якийсь «ґрунт», то моя красномовність буде енергічнішою. Я думаю, що безділля гірше томить і мучить людські нерви, ніж, навіть, надмірна робота, бо в роботі принаймні нема часу думати про їх. Між іншим через те і сама хочу роботи «обов’язкової» (необов’язкова у мене завжди є, і вона мене дуже рятує, тілько я думаю, що обов’язкова порятує ліпше» [Лист 6-III-1903 р.].
Для заробітку вона теж пише статті, дає лекції, переклади й т.і. Тому вона в Єгипті ще 1913 р., отже в часі, коли її життя висить на волосочку, вчить якогось хлопця французької мови [Лист 9-03-1913.]. Коли ж їй лишалася яка вільна хвилина, то вона використовувала її на читання книжок і журналів, особливо, коли мусила сидіти на дворі й не могла писати. Для цього читання брала Леся з собою книжки та журнали, хоча це приносило їй багато клопоту. Щоб його позбутися, пересилає вона книжки на адресу Гал. Комарівни й пише в цій справі так:
«Я маю, Галюнько, до тебе прохання. Чи позволиш послати на адресу трохи книжок та паперів звичайною бандеролею. В них нема нічого особливого, переважно старі журнали тощо, але мені не хочеться їх везти в багажі, щоб не удовжувати переглядання речей на таможні, нехай собі переглядають на пошті; а то на таможні я ж мусітиму стояти при тому, а мені кожна зайва хвилина стояння тяжка» [Лист 9-III-1913].
З листів до матері ми можемо бачити, що Леся брала з собою й українські журнали, особливо «Літер.-Наук. Вісник» та газети «Раду», «Рідний край». Вона пильно стежила за життям на Україні, й тому для неї дорога кожна книжка ЛНВ, де вона могла мати по можливості точний огляд цього життя. В листі з дня 12-III-1912 р. дякує матері за переслану статтю Гехтера й не скриває, що їй ці речі інтересні [«Черв. шл.», 1923. Кн. 8. Ст. 245]. Певне, тут іде мова про огляд українського життя 1911 р., що в нім автор намагався змалювати це життя з усіх боків – соціально-економічного, політичного, культурного [ЛНВ. 1912. Кн. І, II]. Такі статті потрібні їй до творчості, бо каже вона: «хоч я уміла і «в пустині» бути «гласом вопіющим», але все ж цікаво, як той глас може відбиватися не в пустині» [«Черв. шл.» 1923. Кн. 8. Ст. 245].
Про всякі події довідується Леся теж від матері, що не забуває ніколи їй про все донести. Взагалі мати лишалася до Лесиної смерти найближчою людиною для неї. Вона полагоджує всі її справи, навіть авторські. Леся дуже часто здається на літературний смак своєї матері, хоча це не значить, щоб вона йшла за материними вказівками. Навпаки, її муза йде зовсім іншим шляхом, що відповідає її світоглядові та її розумінню мистецтва. Мабуть, під вражінням різних пропозицій матері щодо її творів пише Леся «Музині химери», тему, що муза ніколи не хоче робити того, що «мусить», а тільки те, що забагнеться» [Ibid. Стор. 242.]. Читання книжок було Лесі необхідне, щоб не думати про свою слабість, про «своє виснаження», про високу температуру та й інші симптоми, що пригнітають інтелект.
Але таке читання могло тільки розбурхувати її й так буйну фантазію та приносити нові думки, нові образи, що не давали їй спати, що мучили, як нова недуга… «Оттоді вже приходить демон, лютіший над усі недуги, і наказує мені писати, а потім я знова лежу zusammengeklappt, як порожня торбина. Отак я писала «Лісову пісню» і все, що писала останнього року» [ЛНВ. 1923. X. Стор. 9]. А думок у неї непереможна сила. Поезія та життя, погоня за красою, мрія та дійсність, ідея й реальне життя, поезія як творчий елемент, роздвоєна психологія сучасної культурної людини, боротьба старих і нових форм життя, питання рівності та свобідної любові й т.і., а особливо її idée fixe, цебто питання волі в найрізнородніших відтінках, це ті думки, що її гальванізували, це ті ідеї, що створювали перед нею різні образи, які не давали їй спати й просилися на папір, але яких вона не могла здійснити в Єгипті через згадані вище причини й відкладала їх до приїзду на Кавказ.