Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

16.02.1908 р. До матері

16 лютого 1908 р. Ялта 3/ІІ 1908, Ялта, Дарсановская,
д[ача] Терещенко

Люба мамочко!

Вибачай, що я тобі давно не писала. Та ото тії медичні теми якось і томили, і настрій одбивали, а треба ж було з ними якось покінчити. Послухавши Лілі і Максима Івановича, я поки що оперуватись не збираюсь, але й на провірку не їду – нехай уже як зовсім тепло стане, бо я тепер холоду більше усього боюся, себто не тільки теоретично «простуди» там якої чи що, а таки просто саме учуття холоду мені до невитримання прикре, і я інстинктивно його уникаю. Ще й завважила я, що ходіння і їзда мені шкодять. Отож, може, скоріш поправлюсь, не рипаючись. Коли б тільки швидше справжня весна настала, щоб сонця було багато! А то тепер усе так: то тепло, то сніг або вітер з півночі. Хоча мене, власне, вітер мало діймає, бо наша веранда добре захищена від півночі, то як тільки сонце світить, на їй можна вигрітись як слід.

Кльоня став тепер виносливіший щодо холоду і всяких змін, ніж я (аж часом мене дивує), і під впливом сього вже здається занадто став покладатись на своє здоров’я: справляє за мене всі орудки в місті і навіть в хаті, а се вже й на службу знов поступив… Уже й «приказ» має, що він лічиться при сімферопольському суді, але фактично буде не в Сімферополі, а в Ялті помагати тутешньому слідчому. Зробив він се для того, що його дуже пригнітала свідомість життя без власного заробітку, та ще й те, що інакше він не надіявся утворити собі грунт чи то для адвокатури, чи для нотаріату, на який він тепер більше лагодиться (навіть студіює «Положение о нотариальной части»), – він каже, що без знайомостів і зв’язків у судовому околі трудно досягти чогось в обох тих спеціальностях. Того я вже гаразд не знаю, а тільки, правду кажучи, я не рада тому вступлению на службу і сперечалась проти того, скільки могла, та, на жаль, мене лікарі не піддержали, запевняючи, що така служба не завадить здоров’ю, а навіть може добре вплинути на нерви, яко робота систематична, привична і не дуже втомна; вони се й порадили іменно з сього починати роботу після довгого перериву, а не з якоїсь нової, ще не випробуваної спеціальності, яка вимагала б більшого напруження пам’яті і нервів. Ну, нехай вже. Потішаю себе тим, що се ненадовго сей перехідний ступінь. Поки що Кльоня ще на службу не ходить, бо там не всі формальності скінчились, та се й добре, може, поки що весна встановиться.

Я теж трохи «підтягнулась» і писати було почала, хоча, як звичайно, не те, що треба. Замість викінчування речей, що давно пора викінчити, написала якесь оповідання, що й досі йому назви не доберу, а тепер воно лежить, бо нам обом переписувати трудно. Хочеться, коли буде знов lucidum intervallum, написати маленьку повість для твоєї «Молодої України», ніби історичну, з татарсько-українських часів (приязнь малого українця – сина бранки – і татарочки-селянки, невважаючи на традиційний антагонізм старшого покоління, потім дальша доля сеї пари, таки розлученої життям).

Але що ж сама «Молода Україна»? Чи виходить? Ми її не отримуєм. Белетристику «Рідного краю» читаю уважно і з приємністю бачу, що земля наша «не оскудевает», далебі, люди багато пишуть! І притім незгірше! А чому ти мені вологодського збірника не прислала, як обіцяла? Мені таки цікаво його бачити. Чи, може, він не дійшов до мене?

Ти хочеш, щоб Кльоня написав рецензію на галицькі композиції, але ж жадних композицій тут немає, а з виписуванням цілий клопіт (ми вже пробували теє!), крім того, він і не спеціаліст в такого роду рецензіях, бо давно вже обмежив себе етнографічною музикою (народними піснями). А головно те, що таки література його найбільше томить: раз він почав був писати статейку для «Рідного краю», але й не скінчив, бо так загострилась неврастенія, що аж я злякалась за нього, та й потім прийшлось повозиться йому з собою (я писала тобі тоді). Хоча він почав заніматись та оце й службу має почати, але і то, як на добрий лад, не під силу ще, та вже він вважає, що «мусить», ну, та й то хоч робота привичніша, а писання, та ще й «популярне», – річ, може, й для всякого трудна. Нехай, може, там далі більше зміцніє, то й писатиме.

Хтіла я давно спитати, як там справи з моєю «Блакитною трояндою»? Щось ніби мали її ставить, переписувались зо мною… Та, здається, то тільки «заячий жир». Певне, молоді артисти злякались конкуренції з Садовським і іншими світилами. А то таки тій «Троянді» особливо не ведеться, от і з друку ніяк не «излезе», а се таки й шкода, бо, може б, хто її й поставив, якби вона була доступніша, все ж, може, вона не гірша, від многих «новинок»; як не в Києві, то, може б, десь у Баку (там якісь «новатори» є!) абощо поставили, а так їй вже хутко 10-літній юбілей лежання під спудом можна справить. Се і «для слави», і навіть з матеріального боку не корисно – адже люди часом щось заробляють і за гірші п’єси, а моя і коштів переписування досі не вернула… Та вже сяк чи так, я б хотіла хоч знати, в якому вона там «состоянии или положении» (скоріш, що «в положении»…). Як буде час, напиши, будь ласка.

Лілі я тепера не пишу, хоч її одкриточки отримала, бо не знаю, чи в Києві вона тепер, чи вже, може, в Тагачині. Коли б то там Михалеві не завадило в наших поліських сторонах – боюся я того клімату!

А що Оксана? Чи рішила, куди їй поступать? Дуже прикро, що такий їй знов перелом… Як її здоров’я? Не розберу якось, чи йде тепер, чи ні наука в Політехніці і як наші наймолодші ставляться до того.

Треба вже кінчати, а то я таки дряпаю погано, бо се ж тепер і писати стараюсь лежачи, нехай уже буде той «покой», що знов рекомендується мені від лікарів. Та от одвикла було за кілька літ і стратила техніку лежачого писання. Ну, все-таки се слабість ліпша, ніж була ота з ногою, бо хоч болить рідко і мало і спати ніколи не заважає.

Цілую міцно тебе і папу (він же, либонь, тепер у Києві) і всіх наших. Кльоня просить кланятись тобі і всій родині. Ще раз цілую.

Твоя Леся


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 230 – 233.

Вперше надруковано скорочено в перекладі російською мовою у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 333.

Подається за автографом (ф. 2, № 225).

Написала якесь оповідання – мається на увазі оповідання «Розмова», вперше надруковане в «Літературно-науковому віснику», 1908, кн. 6, с. 420 – 437. Зберігся й автограф його, датований «1908 p., 20.I. Ялта» (ф.2, № 839).

Повість для твоєї «Молодої України» – цей задум не був реалізований.

Садовський (справжнє прізвище – Тобілевич) Микола Карпович (1856 – 1933) – великий український актор і режисер, один з основоположників українського театру, представник реалістичної школи, засновник стаціонарного театру на Україні.

«Троянді» особливо не ведеться – перший драматичний твір Лесі Українки «Блакитна троянда», написаний 1896 p., з’явився друком лише 1908 р. в альманасі «Нова рада» (К., с. 387 – 452).

то тільки «заячий жир»від приповідки «розійшлось, як заячий жир», тобто наміри не були реалізовані.

Може б, хто її й поставив – вперше п’єса була поставлена на сцені 1899 р. трупою М. Л. Кропивницького, вдруге – 1907 р. музично-драматичною школою ім. М. В. Лисенка. До 100-річчя з дня народження Лесі Українки (1971) постановку «Блакитної троянди» здійснив Львівський український драматичний театр ім. М. Заньковецької, а також ряд інших театрів Радянського Союзу.