4.10.1908 р. До правління Наукового товариства
імені Шевченка у Львові

Звертаюся до в[исоко]п[оважаного] виділу в справі етнографічно-наукового видання кобзарських співів.

Весною сього року один добродій доручив моєму чоловікові (пізніше, через хоробу свою, чоловік передав усю справу на мене) 300 р. з тим, щоб на сі гроші було зроблено, що можливо, для законсервування мелодій історичних дум, які зосталися ще в репертуарі кобзарів. З цеї суми 225 р. було передано членові товариства імені Шевченка у Львові в[исоко]п[оважаному] Філаретові Колессі, і з того 200 р. зужив він на екскурсію до Миргорода, де він зібрав нотний матеріал на 5 аркушів друку. Отже, з пожертвуваної суми зосталися не зужитими 100 p., в тім числі 25 р. на руках добродія Колесси (сі 25 р. ми просили д[обродія] Колессу затримати поки що при собі, доки зважимо, на яку саме мету їх обернути).

Щоб довести діло до кінця, треба ще:

1) оплатити добродієві Колессі труд влаштування до друку зібраного матеріалу і

2) оплатити кошти самого друку.

Тих 100 p., які зосталися, на першу з сих потреб, певне, стане, а на другу вже ні. Я мала на думці обернутися з листами до різних людей на Україні, прохаючи допомоги, і видати матеріал у Києві, знаючи, що бюджет в[исоко]п[оважаного] товариства обтяжений видаванням галицьких матеріалів, які, мабуть, ближче до інтересів товариства, яко інституції львівської. Але остатніми часами стан здоров’я мого чоловіка, та й мене самої, зробився такий, що утрудняє нам узятися до справи збирання коштів і самого видавання, яка вимагає багато клопоту, коли її провадити, проживаючи самим далеко від Києва, як се мусимо ми. Знов же, добродій Колесса слушно бажає, щоб видання провадилось у Львові, бо се було б йому зручніше з огляду на потребу кількаразової коректи, якої, розуміється, окрім нього, ніхто правити не може.

Розваживши се, я, з доручення жертводавця і згідно з бажанням добродія Колесси, звертаюся до хв[ального] товариства з пропозицією, щоб хв[альне] товариство видало своїм коштом зібраний працею добродія Колесси і на субсидію нашого знайомого матеріал.

Д[обродій] Колесса зібрав матеріал тільки з Полтавщини. В інтересах як наших, так, гадаю, і хв[ального] товариства лежить, щоб видання вийшло якнайповніше, щоб у нього увійшли матеріали з двох інших губерній, де ще зосталися кобзарі, тобто з губерній Чернігівської та Харківської. Отже, якби в[исоко]п[оважане] товариство само оплатило працю д[обродія] Колесси, то позосталі 100 р. ми обернули б на збирання у фонограф дальших матеріалів в Харківщині і Чернігівщині з тим, щоб фонографічні валки, зібрані на місцях, надсилалися для переведення на ноти д[обродієві] Колессі. Коли ж хв[альне] товариство вільних грошей на гонорар д[обродієві] Колессі не має, то ми передамо ті 100 р. товариству на сю мету. Рівно ж передамо сі гроші хв[альному] товариству і в тім разі, коли воно зважить, що воно само, без нашої помочі, може знайти чоловіка, що постачав би фонографічні валки з записами кобзарських мелодій з Чернігівщини та Харківщини, і взагалі, коли воно перейме на себе весь дальший клопіт у сій справі.

Ініціатори екскурсії просять хв[альне] товариство, якщо воно згодиться видавати згаданий матеріал, пустити видання те в першу чергу. Се, між іншим, для того, що, маючи в руках вже готовий випуск кобзарських співів (хоч би тільки з одної місцевості), легше буде приєднувати до помочі дальшим таким виданням людей на Україні. Маючи на увазі таку мету, ініціатори просять хв[альне] товариство прислати в свій час 15 примірників того видання на мою адресу, щоб я могла розіслати їх на показ людям, що можуть або самі зложити жертви на продовження збирання і видавання відповідних матеріалів, або вплинути на земства в разі, коли ті, побачивши видання, заінтересуються ділом і переконаються в тім, що д[обродій] Колесса робить записи з великою точністю й умінням.

Просьба поспішити з виданням уже зібраних і збиранням дальших матеріалів кобзарських оправдується тим, що вже крайня пора надолужити хоч тепер ту марну страту часу, якою прогрішилося українське громадянство в справі зберігання тих предивних, єдиних на цілий світ пам’ятників творчості нашого народу. Досить згадати, що від найкращого з відомих науці кобзарів – Вересая – записано на ноти тільки незначну частину його репертуару. Хоч, річ певна, спішитися треба зберігати усякі об’яви народної творчості, в тім числі і ті мелодії звичайних строфових пісень, які тепер видає так взірцево хв[альне] товариство, однак, я думаю, шан[овне] товариство згодиться, що кобзарські мелодії дум скоріше гинуть, ніж строфові пісні, що кожен рік, кожен день навіть може завдати невіджалувану страту, коли який старий кобзар сховає з собою в могилі нікому не передані співи. Разом з тим хв[альне] товариство, переглянувши зроблені у д[обродія] Колесси записи, певно, переконається, що кобзарські мелодії далеко інтересніші, ніж мелодії строфових пісень, що видання кобзарських мелодій дасть нову і, може, найбільшу підвалину національній гордості, бо се таке з’явище, з яким наші сусіди нічого виставити до порівняння не можуть.

Такі думки осміляють мене просити хв[альне] товариство не відкладати надовго обраду мого прохання. Сподіваючись, що хв[альне] товариство вшанує мене невдовзі такою чи іншою відповіддю, складаю на разі мою правдиву і глибоку пошану.

Леся Українка

Адреса моя: Ялта (Таврич[еской] губ[ернии]), Ломоносовский бульв[ар], д[ом] Хорошавиной, Лар. Петр. Квитка.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 256 – 258.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 549 – 551.

Подається за автографом (ф. 2, № 960).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 820 – 821. Істотних різночитань з виданням 1979 р. нема.