3.04.1908 р. До матері
| Ялта | 21/III 1908 |
Люба мамочко!
Вибач, що я тобі довго не відповідала, та я це саме що трохи знов вернулася до сили, а то якась така голова була запаморочена, що і думки її не слухали. Сей тиждень почуваюся краще і навіть знов писати почала (може, таки якось пощастить мені покінчити нескінчене, поки почнуться митарства по спеціалістах). Про стан мого здоров’я я детально писала Лілі і тепер ще пишу, то вона тобі розкаже.
Дуже я жалувала, що папа не схотів приїхати до нас, бо тут февраль був дуже теплий і гарний, то папі могло б се бути корисно. Але тепер, якщо жалую, то тільки з егоїстичної причини, бо мені було б приємно з папою, але йому, може, й недобре було б – страх подлий март видався! Ніяк не нагріємось ні надворі, ні в хаті – віє норд-ост, сяя кара божа всього Чорномор’я. Поки се не скінчиться, то не можу збиратися ні в яку дорогу. Перш ніж їхати мені, муситиме Кльоня поїхати в Сімферополь, щоб виправити мені пашпорта (я ще не маю «отдельного вида») та, може, зважу їхати за границю, то й про заграничний пашпорт подбати. Але тепер на морі все шторми, то куди ж його їхати!
Навіть дивуюся, чого мені саме тепер поліпшало. Може, того, що я нікуди не ходжу і нічогісінько не роблю (навіть до направи білизни брала швачку, чого й зроду не бувало!). Мені добре трапилось, що маю дуже добру служанку, дівчину з Малої Перещепини, що приїхала сюди «на поправку», та не має змоги прожити без служби. Вона інтересується жити у нас, бо «мала сім’я» і не тяжка робота, а ми раді їй, бо дівчина чесна і дуже ретельна, часом аж надміру. Вона вже звикла, що з нами можна говорити по-простому, і вже не мучить мені вух тим «новорусским жаргоном», що панує в нашому дворі. Наші хазяї полтавці і вся двірня з України, але мова така, що аж жаль слухати (хоча хазяйка передплатниця «Рідного краю» і величає себе малоросіянкою), вже досить того, що кухарку Горпину звуть Грушею…
Ще тут живе один великий твій почитатель – Храпаль, брат «знаменитого», але сам не знаменитий. Просив кланятись тобі, хоч ти його й не знаєш. Та й він тебе в лице не знає і довго думав, що то я єсть ти, а потім не міг собі дати ради з комбінацією Драгоманова-Косач-Квітка, хто чим зветься і чому, і як сюди «писатель Квітка» приходиться. Зовсім заморочився пан! А він і без того чудненький… Я ховаюсь від його безконечних розмов, а Кльоню він часто «пісочить», умовляючи кинути службу і зайнятись садівництвом.
Єсть у нас квартиранти – два молоді кацапчики – «третий элемент» тутешнього земства й управи, хлопці спокійні і нам клопоту не завдають, бо і не обідають у нас. Обоє «северные», аж з Вологди. Часом розказують цікаві побутові анекдоти про свою сторону, наприклад, як там баби кладуть в молоко «холодяночки» (жаби), щоб воно не кисло, і теє молоко п’ють усі. Наша перещеплянка мало не зомліла, вжахнувшись такого звичаю.
Оце поки я не могла нічого писати, то чимало перечитала з російських новинок, що понадавали мені знайомі. Читала «Шиповник», «Землю», «Знание», «Жизнь» і «содержание оных» здебільша «не одобрила». Да, оскудение… Найбільш інтересні Муйжель і Шолом Аш, решта претенціозні і мало інтересні. Андреев коли б не скінчив, як Мопассан, я це серйозно подумала після його «Проклятия зверя». Удручає в російській літературі навіть не стільки порнографія, скільки сумбурність і безпомічність думки й фантазії, безпорадність в рішенні навіть елементарних психологічних проблем. Іменно це найбільше прикро мені й в ославлених «Щаблях життя», та й в драмі Пахаревського. Так, наче люди з зав’язаними очима пишуть…
Ах, сміхота була мені читати рецензії на мою «Кассандру»! Люди, очевидячки, прийняли її за побутову п’єсу «з троянського життя»! А Перець, певне, ніяких віршованих драм не знає, крім псевдокласичних та інтерлюдій XVII – XVIII віків. От, не може мені «критика» навіть хвалою догодити…
Кльоня ходить потроху на службу, а поміж тим «нотаріальне» зубрить. Маримо ми, коли б якось врядитись як не в Криму (що страшенно трудно), то в Бессарабії або в південному Поділлі, інакше прийдеться знов чвалати на Кавказ, а сього вже так не хочеться, що й сказати трудно. Та вже ж мусимо південних сторін держатися через ті туберкульози…
Бувай здорова, мамочко, міцно-міцно цілую тебе і всіх наших. Кльоня кланяється.
Твоя Леся
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 230 – 233.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 541 – 542.
Подається за автографом (ф. 2, № 226).
Мала Перещепина – село тепер Новосанжарського району Полтавської області.
Храпаль – особа не встановлена.
«Шиповник» – літературно-художні збірники, які періодично видавались у 1907 – 1917 рр.
«Земля» – літературно-художні періодичні збірники (1908 – 1917).
«Знание» – літературно-художні збірники книговидавничого товариства «Знание», що виходили в 1904 – 1913 рр. за участю M. Горького. Друкувалися в них твори М. Горького, О. Серафимовича, В. Вересаєва.
«Жизнь» – щомісячний літературно-художній та науково-популярний журнал, що видавався в Петербурзі в 1906 – 1907 рр.
Муйжель Віктор Васильович (1880 – 1924) – російський прозаїк, який реалістично змальовував тяжке життя дореволюційного села.
Аш Шолом (1880 – 1957) – єврейський письменник.
Андреєв Леонід Миколайович (1871 – 1919) – російський письменник.
Коли б не скінчив, як Мопассан – Тобто не збожеволів. Леся Українка таки вірно передбачила…
«Проклятие зверя» – оповідання Л. Андреева, опубліковане у виданні «Земля» (зб. 1, М., 1908).
«Щаблі життя» – твір українського письменника В. Винниченка, надрукований у збірнику «Дзвін» (Київ: 1907).
В драмі Пахаревського – Мається на увазі драма «Нехай живе життя!» (1907).
Перець – Володимир Миколайович Перетц (1870 – 1935) – відомий російський та український історик літератури. У його статті «Заметки по украинской литературе» («Киевская мысль», 1908, № 63) загалом позитивно оцінена драма Лесі Українки «Кассандра». Але водночас він указував на штучність пафосу в окремих місцях п’єси, вважаючи його зайвою даниною віджилому французькому класицизму. Леся Українка не сприйняла це зауваження, що й зумовило іронічність її репліки.
«Киевская мысль» – щоденна газета з щотижневими ілюстрованими додатками, що виходила в Києві 1906 – 1918 рр.