2.07.1908 р. До сестри Ольги

Любая Лілеєнько!

Дуже жалую, що послала тобі останню одкритку, бо сьогодні довідалась, що все то, очевидно, була одна «игра ума», себто хоч фельдшериця і пацієнтки хочуть, але дирекція не хоче нікого з лікарок запрошувати, бо має загальну дурну і паскудну тенденцію наганяти економію на медичному персоналі. Ну, і чорт з ними, коли так, бо працювати при такій «економній» дирекції, певне, дуже неприємно.

За Євпаторією дуже не жалуй, бо з нею щось сього року непевне робиться: всього два дні за весь сей час було гаряче, а то все так собі, а се з 1-го іюня і досі просто-таки холодно (!); воно то по термометру виходить +20°, +22°, але що при тому якийсь проникливий вітер з півночі, то в затінку майже неможливо сидіти, хоч на сонці часом і пече. Увечері з 7-ї г[одини] всі ходять в пальто або в теплих костюмах. От тобі й «спека євпаторійська»! Може, через се, може з яких інших причин, але я не завважаю, щоб моє здоров’я якось замітно ліпшало. Правда, такого з’явиська, як було в Києві два тижні, не повторялось, але ж то іншої категорії річ, а з нирками, видно, все однаково, бо таки дуже часто кров буває і «обрізками нитки» і так просто; за сей місяць ледве чи проходило коли три дні підряд без крові. Болі бувають рідко, і то незначні. Температура здебільшого нормальна (се проти Ялти прогрес). Але почуття катаральності у всіх «путях» частенько почувається. От не зберусь я все до міста провірити вагу там, де я важилась, приїхавши і ще не вступивши в санаторію. Тут я не важуся, бо я не вважаюсь «лечащеюся», а тільки «сопровождающею». «Не лечащаяся» я через те, що Ізраель мені виразно заборонив гідропатію, особливо ж холодну, а тут без сього лічення не розуміють, і, почавши лічитись, прийшлось би раз у раз сперечатись «проти води». Тут єсть мені один прецедент: одна дівчина з якоюсь слабостю нирковою (здається, хронічний нефрит) дійшла тут після холодних обливаннів до такого загострення, що t° була 39°, рвоти щодня і т. п., і тільки після того згодились її перевести на теплі ванни і на всякі теплі процедури, після чого їй поліпшало. Взагалі тут не буває, щоб кому-небудь спочатку не «пробували» холодних способів. А я сього нізащо не хочу.

Невважаючи на холодну погоду і на кров, я все-таки маю «самопочуття» нічого собі. Навіть сі дні пробувала писати (через се не писала листів), і навіть дещо виходило – се завжди якось підіймає мені моральний tonus. Багато значить, що я тут нічого фізично не роблю і нічим не томлюся. Не знаю, як-то далі буде, бо ми тут пробудемо в санаторії ще два тижні, а там Кльоня заявиться в Сімферополь і вже його пошлють куди-небудь на службу. Добре, коли пошлють таки в Євпаторію, як ми сподіваємось, але се не відомо, можуть і в який-небудь Перекоп послати, тоді, може, прийдеться трохи поклопотатись урядженням, але і то великої біди не буде, бо я тоді спроваджу з Ялти всю свою посуду і пр. і матиму одразу «господарство» готове. Було б добре, якби попасти хоч в «трущобу», але в таку, де є добре молоко, а то ні тут, ні в Ялті неможливо врядити справжнього молочного лічення, а се таки погано. Взагалі я не журитимусь, коли прийдеться де б не було в Криму жити, бо літом скрізь тут буде гаряче і сухо, а як далі від моря, то се хоч і скучно, але мені, може, ще й корисніше.

Страх як мені досадно за тебе, що ти з Михалями мусиш у Києві мучитись. Я вже тепер марю про таке: може, Кльоня получить командировку в якесь місто, де не дуже дорого, і, може, тоді тобі дешевше буде жити з нами, ніж у Києві, та й прожили б ми хоч місяців два вкупі. Властиво, в сьому нема нічого неможливого. Правда ж?

Яка я однак! Не написала досі, що отримала твого заказного листа. Але до того часу я нічого не мала від тебе і ото через те й думала, що, може, ти сердишся та того й мовчиш. Ти не турбуйся ні тим, що мама мені писала, ні тими нібито «неприємностями», що я мала б то «через тебе» прийняти. Мама писала більш-менш те, що й ти (що варто б якось таки в Євпаторію попасти), а «неприємності» тії мені крові не псували, тільки Лосев в моїх очах скомпрометувався, але се повинно б бути більш неприємно йому, ніж мені. Маю все-таки уперту надію, що ми ще поживем сього літа вкупі.

Нехай Михальо-старший вибачить, що не пишу йому тепер. Тут трудно писати – заважають (пишу надворі). Цілую вас обох і Михалюнку. Кльоня вітає. Маму теж цілую.

Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 243 – 245.

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 386).