20.09.1908 р. До сестри Ольги

Любая Лілеєнько!

Що се вже давно ніхто з вас до мене не озивається? Тільки по «Рідному краю» й знати якусь «ознаку життя». А все ж се мені прикро, надто в тривожні холерні часи, що од вас нема виразніших звісток. От і папа писав, що збирається в сентябрі до мене, та се вже було давно, а досі нема ні його, ні листів від його. Хоч я і сама часто буваю винна мовчанням, та все ж не слід би ж мені тим самим відплачувати, бо я хвора та ще й на чужині, то, значить, мені і так гірше живеться. Та ще от і Кльоня все кашляє, ніяк не може поправитись — може, через пакосну камеру, де мусить просиджувати півдня — то так якось сумно буває та безвідрадно, що як нема якої звістки, листа чи одвідин, то зовсім буває трудно боротися з «пригніченим настроєм». Я тямлю, що всім вам ніколи, через те і претенсії не маю, а так тільки вимовляю своє почуття…

Однак про почуття потім, а тепер я таки ще й діло маю, то треба попереду про нього. Се пише тепер до мене Н. Кибальчич (Козловська) з Сан-Ремо про всякі свої злидні і просить помогти їй здобути хоч який-небудь заробіток. Про чоловіка її, лікаря, я писала в листі до Михайла, і він, певне, передав те в свій час тобі; тепер додам, що Козловський з жінкою живе вже не в самому Сан-Ремо, а в Оспедалетті (се маленький городок, теж курортний, в 10 хвилинах їзди від Сан-Ремо, властиве, передмістя С.-Р.), і адреса його тепер така: Italia, Ospedaletti (presso San-Remo), Albergo «Italia» No. 6, Kozlovski.

Можу ще сказати, що коли хто з приїжджих росіян вдасться до Козловського, інтересуючись лічитись у лікаря з Росії, то не помилиться, бо сей пацієнта не обдере і буде поводитись совісно, а ті лікарі з російськими дипломами, що зостались в Сан-Ремо після того, як виїли мого колишнього лікаря Асвадурова, люди дуже зажерливі і в способах здобування собі практики не церемоняться (я їх знаю по своїх спогадах з Сан-Ремо). Було б добре, якби справді трапилось направити кого до Козловського — може б, се якось можливо було через твоїх знайомих лікарів, або що — бо справді з листів його жінки видко, що вони там дійшли до великих злиднів: вона сама і їсти варить і всяку хатню роботу робить, а крім того вчиться масажу і шиття корсетів, і видно кидається на всі боки, щоб що-небудь заробити.

Вертатись в Росію їм трудно і небезпечно. Літературою їй трудно заробляти, бо ті злидні не дають уже й писати, але вона могла б зібрати до купи раніше написане, щоб видати окремою книжкою та може б з того був який прибуток. Про се вона радиться тепер мене. Сама вона видати не може, та й автори звичайне прибутку з своїх виданнів не мають, надто живучи далеко од видавничих центрів, а було б добре, якби знайшовся видавець на її вірші, що дав би їй хоч невеликий гонорар авансом, або щоб зібрати гроші на видання з тим, щоб прибуток з нього йшов авторці (хоч сей другий шлях довший та, може, й трудніший). Якби я сама була в Києві чи десь в українському місті, то думаю, що якось би врядила цю справу, тепер же прошу тебе, поможи мені в сьому.

Як будеш бачити Грінченка, запитай його, скільки могло б коштувати видання віршів (п’єс із 70, значить, аркушів 4-5) не дуже розкішне, недороге в продажі; та ще якби якось стороною припитатись до таких видавців, як напр. Череповський, Самоненко, чи не видали б вони сі вірші, бо як до їх звернутись просто самій Козловській, або й мені від її імени, то вони вже дуже мало дадуть, догадавшися, що автор в злиднях. А може, «Вік» видав би? Взагалі, коли можеш, наведи справки, з ким і як би його краще наладити сю справу, а коли треба для того, щоб я до кого написала, то я з охотою напишу.

Коли ж вийде, що видання се можна зробити тільки способом «добродійним», зібравши якусь суму поміж людьми, то, звісно, я перша пристану до такої складчини. Тільки про складчину і взагалі про добродійність у нас з Козловською поки що не було ніякої мови, і я не знаю, як би вона сама до того віднеслась, може б се було їй неприємно. Прийшлось би хіба знайти якого фіктивного видавця і передати йому зібрану на видання суму так, щоб авторка і не знала, та вже від його імени вести з нею переговори. Знаю, що роблю тобі цим усім клопіт, а ти його й так досить маєш. Але я не знаю, до кого з киян краще вдатися в сій справі, бо як розженусь невпопад, то ще й справу попсую.

Може, ти розпитаєшся про все це при нагоді, буваючи в Просвіті або в Грінченка, щоб се не коштувало тебе зайвої ходні. Я з Кибальчич, як ти знаєш, мало знайома, але мені просто больно лишити її без помочі і поради хоч якої-небудь. Окрім того, що «по человечеству» шкода, а ще й сумно, що українська писателька отак тяжко бідує, і нема їй з України помочі. Нехай вона й другорядна писателька, та в нас же і третьорядних не так то вже багато, щоб занедбувати людей у всякім разі талановитих. Порадься про се діло з мамою і з Людею, може, вони щось придумають. Ет, досадно сидіти у такій Ялті, де ні для себе, ні для людей не живеш!…

Ще одна маленька просьба: мені прислали VIII кн. «Вістника», а VII так і не прислали, то чи не можна б їм про се сказати? «Рідного краю» я одержала № 28 двічі, а № 29 зовсім не одержала, певне, під бандероль помилкою вложено замість 29 вдруге 28, а я б хотіла таки мати № 29. Тепер нам тільки й жити, що літературою, бо людей українських тут зовсім нема.

Оце приїздив було Стебницький з Петербургу, був раз у нас, але вже поїхав (казав, що має на поворіт бути в Києві). Бачились ми кілька раз з Олесем, але і він вже виїхав. Знайомих у нас тут взагалі мало, та й якось тутешні люди мало здатні вилазити з своєї хати (та й ми ж так само!), то й рідко бачимо кого. А се шкода, бо «пригнічений настрій» часом таки люди перебивають (коли тих людей не занадто багато, як от у нас у Києві!).

Настрій пригнічений того, що я бачу, як трудно Кльоні працювати, і боюся, коли б не стало йому погано: вже давно він так не кашляв, і не було в нього стільки мокроти, як тепер. Камера тут дуже погана, та ще й в підвальному етажі. Назначения на Кавказ ніби налагоджується — вже пішло «представление» в П[етер]бург у міністерство, а як буде звідти «утверждение», то вже можна й їхати, тільки ніхто не відає ні дня ні часа, коли те «утверждение» буде (а трапляється, що і зовсім його «не последует»), хоч би не довелось теліпатись 100 верстов кіньми у самий «розкис і плюскоту»! От і тепер уже два дні, як дощ іде… Ну, та, може, се «равноденствие» себе показує, бо ще на розкис трохи рано по тутешньому клімату. Та от ми надіємось на той Кавказ, а як то ще там буде… хто знає. Часом як задумаєшся над тим, то й якось моторошно стає. Се ж, властиво, «не столь отдаленные»…

Моє здоров’я на сей раз нічого собі, голова тільки болить, відколи почався дощ, але се пусте. А так ні крови нема, ні інших прикростів, болі рідко і невеликі. Дописала я свою величезну драму «Руфін і Прісцілла» і дуже з того рада, бо чогось мене все страх брав, що я її не кончу через що-небудь (се ж я перед Берліном про неї сокрушалась). Тепер виправляю її, вигладжую і буду лагодити до друку. Тільки хто її прийме таку довжезну? Думаю перше направити до друку другу, коротшу, давно написану, тільки до неї одної сцени бракує, а я все ніяк не «всостоянюсь» дописати; може, на сім тижні допишу. Се так стараюся, щоб до «великого переселення» на Кавказ найголовніші справи покінчити, бо довга дорога, а потім «видихування» її та уряджування на новому місці, певне, надовго одіб’є змогу щось робити.

Давно вже мені Михальо не писав, а я за ним скучила, попроси його, нехай мені напише лапкою своєю.

Як там діла т[ітки] Єлі? Чи з нею тепер т[ітка] Саша? Мені шкода тебе просити «писати про все», бо ти й так заклопотана, то напиши хоч про дещо, а головно про себе, чи врядилась ти в Києві і як твої справи. Цілую міцно тебе з Михалями і маму і всіх наших, хто в Києві. Кльоня всіх вітає.

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 816 – 818, з архіву М. В. Кривинюка.

Albergo – в Італії так називають групу будинків, мешканці яких належать до однієї парафії; приблизно як у нас квартал.

Стебницький Петро Януарійович (1862 — 1923) – громадський діяч, керівник української громади у Санктпетербурзі.

другу, коротшу, давно написану – «У пущі».