3.01.1910 р. До матері

Люба мамочко!

З Новим роком! Тут уже один Новий рік зустріли – нового стилю, – а поки лист мій доїде, то й скрізь уже буде новий рік. Але, властиве, так мало від того змінюється… І, живучи життям новітнього номада, краще справді одвикнути від тих традицій, бо недарма «бідні невільники» кляли Марусю Богуславку за те, що вона нагадала їм «роковий день» на чужині… От сьогодні 21/XII – день іменин папи… Як часто я забувала сей день при житті папи, а тепер з яким тяжким жалем я згадала його!.. Справді, чому я так байдужа до всяких свят тоді, коли вони могли б дати якусь радість, і чому я все святкую їх тугою?..

Зрештою, нащо про се говорити?

Вже тиждень, як я сама. Кльоня мусив виїхати трохи раніше навіть, ніж вимагав одпуск, бо пароходи на Батум ідуть так рідко, що ніяк не можна було вигідного часу вибрати. Він тута поправився, зовсім перестав кашляти, горло хоч не зовсім видужало (для того більше часу треба), але все-таки значно зміцніло, а головно, тутешній спеціаліст запевнив, що ніякого туберкульозного пораження в горлі нема (я сього дуже боялась), що се ослаблення, правда, залежне від загального ослаблення легких, але се річ, що трапляється часто після Blutsturz’ів і здебільшого добре гоїться, тільки вимагає уважності, і часу, і сухого клімату теж.

Отже, тепер на черзі – старатись перевестись кудись у сухіше місце, хоч би й на Кавказі (наприклад, в Єреванську губернію), – Кльоня сподівається, що се буде можливо. Се було б дуже добре, бо тоді хоч би, може, й прийшлося ще їздити в Єгипет, та вже хоч пізніше виїздити і раніше приїздити додому. А їздити таки, либонь, прийдеться, бо чи судиться радикально вигоїтись, чи ні (се таки під сумнівом!), але, у всякім разі, я тута почуваюся ліпше, ніж деінде почувалася, відколи слабую на нирки. Перестала показуватись кров (у Телаві вона була щовечора), і температура дуже рідко переходить норму, а головно – якось більше енергії в тілі, голова теж не болить так часто (тільки з приїзду більш тижня боліла).

Попробувала я перемінити домівку (все дешевшої шукала), а скінчила тим, що повернулася таки туди, де було одразу оселилась, та тут уже й буду до кінця. Дорого тут скрізь однаково, а тільки в другому пансіоні менше і гірше давали їсти, крім того, тут і лікарський нагляд входить в плату за пансіон, бо хазяїн сам лікар. Але пансіон не має специфічно «санаторського» вигляду, бо збудований він по типу багатших арабських домів з центральною восьмикутною залою на кшталт атріума, з многими верандами, кольоровими шкельцями в вікнах, з плискуватим дахом і т. п. Живуть люди, все більше на нирки хворі, отже, на вид здорові, а дехто й зовсім таки здоровий, тримаються досить по-товариськи, їдять за table d’hôte, увечері збираються в салоні, грають, бавляться, балакають. У всякім разі, нема того «одиночного заключения», що бувало на лимані. Дехто є інтересний – переважно жиди-сіоністи, з тих, що переселились жити в Палестину. Се дуже симпатичний тип людей, і багато інтересного є в їх житті і в їх ідеях. Єсть і українці, але тільки gente, не natione, – тип менше цікавий, бо занадто відомий. В тому пансіоні, де я раніше тижнів зо два жила (Antonio), переважають англічани і ті, що їх мавпують, і там дуже церемонний тон панує peu sociable et prude, і так, кажуть, буває скрізь у тих пансіонах, де задають тон англічани.

Поки був Кльоня, то я з ним таки дещо побачила в Каїрі, а тепер уже сиджу, бо самій мені трудніше ходити. Бачили ми великі піраміди і великого сфінкса – се справді щось єдине на цілім світі! Ніякі картини, фотографії і т. п. не можуть дати справжнього поняття про душу сих камінних істот. Особливо сфінкс – він має велику тисячолітню душу, він має живі очі, він немов бачить вічність. А який там пейзаж перед очима в сфінкса!.. Не розчарував мене Єгипет, а ще більше причарував, і тепер тільки я зрозуміла його до кінця геніальний хист, як побувала в Каїрському музеї.

Але нехай ще згодом напишу – тепер вже пізно.

Чому ти, мамочко, мені не пишеш? Невже досі моїх листів не маєш? Мені вже скучно без вістів про вас, моїх рідних.

Міцно цілую тебе і Дору.

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 297 – 299. Речення про жидів-сіоністів додано за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 14 тт. – Луцьк: 2021 р., т. 14, с. 179.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 571 – 573. Подається за автографом (ф. 2, № 397).

Маруся Богуславка – героїня української народної думи «Маруся Богуславка», легендарний образ жінки-патріотки. На сюжет цієї думи написали однойменні твори письменники І. Нечуй-Левицький, М. Старицький, композитори М. Лисенко, А. Свешников.

Нагадала їм «роковий день» – За текстом думи, Маруся Богуславка нагадала бідним в’язням-козакам, що перебували тридцять літ у турецькій неволі, про настання християнського свята великодня. За це козаки кляли-проклинали Марусю Богуславку.

День іменин папи – 21 грудня ст. ст. – день пам’яті святого Петра. П. А. Косач народився 20 грудня ст. ст. 1841 р.

Атріум – приміщення з верхнім освітленням для прийому гостей у давньоримських будинках.

На лимані – Тобто на Хаджибейському лимані поблизу Одеси, де лікувалася Леся Українка.

В Каїрському музеї – Леся Українка, очевидно, має на увазі музеї єгипетського чи арабського мистецтва, що знаходяться в Каїрі.