15.02.1910 р. До Б. Д. Грінченка

Вельмишановний Борисе Дмитровичу!

Перед від’їздом з Кавказу написала я було до Вас, але забула листа дома, та ще й без адреси, так він там, очевидно, і завалявся, бо щось не маю ніякої ознаки, щоб він дістався до Вас. Тим часом звідси я вже якось не вспішилася написати, то через клопіт урядження, то через «канікули», що я справляла, поки Клим був тут зо мною (ми виїхали вкупі, але тепер я вже давно тут сама), то вже й не знаю через що. Трошки, правда, то недуги, то робота заважала кореспонденції.

Недуги мої – звичайні, як і раніше, хоча таки в Єгипті вони значно менші, і я навіть маю «дерзкую надежду» і зовсім їх тут покинути, коли не тепер, то на той рік, а може, таки й тепер. Важно те, що тут я маю нормальну температуру (минулі дві зими я сього майже ні одного дня не мала) і значно більшу енергію в цілому організмі. Для прискорення гоїння оце ще маю піддатися ін’єкціям туберкуліну – побачимо, що ще з того буде. Але се вже моя нетерплячка, бо, здавалось би, якого мені ще рожна треба? Зрештою, кажуть, з легких далеко легше можна вигнати туберкульоз, ніж з нирок (так мене «потішають» лікарі), і тому треба до мене «остро» братися.

Поки що, однак, ще не роблю нічого «острого», тільки гріюся на сонці і їм 5 раз на день quantum satis. Живеться тут не зле, оселилася я у порядних людей і в досить привітному товаристві. Ся Villa Continental є, властиве, санаторіум, тільки не має вигляду санаторського, бо уряджена в домі багатого араба, збудованому для приватного вжитку, з «салямликом» посередині (щось наче атріум римський), з балконами в кольорових шибках і т. п. До того ж межи нами багато людей здорових, «сопровождающих» і просто так, через те у нас не раз буває аж занадто весело. Зрештою, тут і клімат, особливо колорит, дає людям нахил до веселості: все ясне небо, все повна певність від дощу (за 2,5 місяці, що я тут, дощ, може, чи 5 раз ішов) і якась особлива лагідність колориту, якась легкість повітря, якої я нігде в Європі не завважала, – все це якось здіймає духа людині.

От тільки земляків мені бракує. Воно то є дехто gente ruthenus, але се мало потішає, бо таки хотілось би, щоб і natione був свій чоловік. Була тут Чикаленківна Вікторія, та вже виїхала, бо поправилась настільки, що вже ніяких бацил більше в неї не стало (а раніш був туберкульозний процес в легких і в горлі), а зосталась тільки давня (здається, вроджена) істерія, що проти неї безділля санаторське скоріше шкодить, ніж помагає, отож дівчина й поїхала в Італію в надії там свою університетську науку скінчити. І тепер я вже знов без земляків, хіба що приїде одвідати мене один галицький українець Білинський, що служить лейб-аптекарем у хедива, – бачите, які бувають оригінальні посади у наших земляків!

Шкода, що Ви не поїхали зо мною в Єгипет. Ми б тоді, може, й без санаторій обійшлись, а взяли б собі якусь хатку та й жили б колонією українських письменників. Та, може б, воно ще й тепер не пізно? Я чувала від людей, що поприїздили сюди з Капрі, з Корфу, з Рів’єри, що таки всі ті місця проти Єгипту (а надто нашого Гелуана) нічого не стоять. Про Капрі й Корфу не знаю нічого, а про Рів’єру то таки мушу сказати, що далеко їй до Єгипту з її дощами й холодними вечорами взимі. У нас тут трохи було холодно, всього два тижні, від різдва до водохреща, і то все ж не менш було, як +10 вдень, а +7 вночі (тепер уже +18 в затінку). В хатах у нас зовсім грубок нема (навіть таких, як в Італії), але навіть хворі нирками люди, дуже жадібні на тепло, від сього не страждають. Зрештою, в деяких санаторіях єсть і грубки.

Поганенько тут хіба те, що досить дорого жити – 85 руб. в місяць, а то і 130, і 150, і більше платять навіть люди середнього достатку, якщо не можуть врядитись на своєму господарстві. Мені се трохи компенсується тим, що я тут знаходжу заробіток, чого, наприклад, ніяк не могла знайти в Ялті, через те мені матеріально легше жити тут, ніж у Криму. Морально прикро головно те, що дуже довго йдуть листи з Кавказу – два тижні цілих! З України то часом через один тиждень доходять. З Італії, певне, швидко доходили б, та я сама винна, що не знаю, як саме вони йдуть, наприклад, з Оспедалетті, бо ні Вам, ні Козловським досі ще не писала. Не знаю навіть гаразд, як Ваше здоров’я, – на київські звістки не покладаюсь, бо йдуть вони таким кружним шляхом, що поки дійдуть, то мають вже не сучасний, а хіба історичний інтерес.

Тим часом рада була б довідатися щось сучасного. Хоча знаю по собі, що про здоров’я дуже нудно писати.

Літературою тут бавлюся мало, бо все-таки ще багато працювати не смію (лікар не дає), та й заробітки чимало час розбивають. Однак між іншим перекладаю давньоєгипетські ліричні пісні (не з ієрогліфів, а з німецького перекладу), що заінтересували мене подібністю до… українських!

Уже б хто сподівався! Збираюсь писати єгипетські враження, але ще ні слова не написала. Хороша се сторона, і я вже звикла любити її не як чужу.

Бувайте здорові. Вітаю щиро Вас обох.

Л. Квітка

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 302 – 304.

Вперше надруковано в журналі «Радянське літературознавство», 1965, № 6, с. 102 – 103.

Подається за автографом (Центральна наукова бібліотека АН УРСР, III, 44809).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 835. Тут вміщено тільки фрагмент листа, датований 20 січня (2 лютого) 1910 р. Істотних різночитань з виданням 1979 р. нема.

Чикаленківна Вікторія – дочка Є. X. Чикаленка (1861 – 1929), українського поміщика, громадського діяча й видавця.

Козловські – Н. К. Кибальчич та її чоловік.

Перекладаю давньоєгипетські ліричні пісні – «Ліричні пісні давнього Єгипту» в перекладі Лесі Українки вміщено в журналі «Літературно-науковий вісник», 1910, кн. 9, с. 385 – 390.

Збираюсь писати єгипетські враження – наслідком був цикл віршів «Весна в Єгипті».