Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

10.04.1910 р. До матері

10 квітня 1910 р. Гелуан 11/IV (28/III) 1910, Égypte,
Hélouân, Villa Continental

Люба мамочко!

Пора вже мені умовитись, де ми зустрінемось, як я буду вертатись «восвояси». Був у мене проект заїхати пожити до Лілі з тим, щоб і провадити далі ін’єкції туберкуліну, що їх, здається, не вдасться тут скінчити. Але з сього проекту, певне, нічого не буде, найперше через те, що навряд чи буде Ліля сама в Катеринославі, по-друге, через те, що все ж боюся довгого détour на Катеринослав, бо не стільки я поправилася, скільки слід би, а як ще й ту поправку розтрушу по дорозі, то мало що більше довезу додому проти того, що вивезла… З тої ж причини (другої) страшнувато мені і в Київ їхати, хоча і дуже хочеться, – у Києві ж, окрім подорожньої втоми, ще матиму метушню, від якої можу втриматись хіба в тому разі, якщо розкисну там, як було при проїзді з Берліна, чого, звісно, не дай боже.

Найобачніше було б для мене спинитись в Одесі і просити тебе і Лілю (Дора, певне, буде зайнята екзаменами, а Микосеві, либонь, не до роз’їздів) приїхати туди.

Однак як се для вас обох ніяк неможливо або можливо на дуже вже короткий час, то я таки приїду в Київ, бо не можу ж я бути на українськім березі та й не бачити своєї родини. Тут тільки одна маленька «загвоздка» є: надіючись на гонорари від тебе та од «Вісника», я не запевнила собі завчасу висилки додаткових грошей з Кавказу (та й взагалі се дуже трудно зробити з такого trou, як Телав), а приймаючи на увагу, що звідти й звичайні листи йдуть не раз цілий місяць, рахувати на те, щоб отримати грошовий лист (в Телаві ж банків нема) до початку мая ст. ст., коли я думаю виїхати, тепер уже не можна. Тим часом гонорарів моїх щось не чуть, заробітки мої тутешні зменшились, бо учеників тільки двоє лишилося, а то всі повтікали від хамсину (alias – самум) так само, як і ті мільйонери, що давали мені перекладати торгові контракти, тож фінанси мої тепер у такому стані, що їх, либонь, хіба дуже в обріз стане на поворіт додому.

Взагалі мене се «підрізує» – от навіть одежі літньої не можу собі як слід справити, бо вже ж «лічебного» бюджету скоротити ніяк не можна, то треба вже на чомусь іншому натягати. Я, правда, може, й сама винна, бо відмовилася в свій час від «авансу», до якого мене призволяв «Вісник», та я непевна була, чи справді коли «излезе на свет» моя поема, а при таких умовах аванс скидається на «подачку», – я ж іще до таких злиднів не дійшла. Можна б тепер написати, щоб прислали за той шматок, що вже видрукуваний у III книзі, та трохи ніяково й се робити. Однак якщо ти не можеш прислати мені тепер за «Йоганну», то будь ласкава передати редакції «Вісника» сю просьбу про скоре надіслання частки гонорару. Не пишу поки що про се просто до «Вісника», бо, натурально, мені легше писати про такі речі тобі, ніж чужим людям. Хоча взагалі, мушу признатись, неприємно про се писати до кого б не було – така вже моя вдача зроду.

Я б таки й на сей раз нічого не казала, якби ти не написала якось, що справи «Рідного краю» поліпшали і що тобі не дуже трудно буде заплатити мені. Тепер, може, ти просто думала, що скоро побачимось і що не варто до того часу посилати, але я тобі пишу по правді, як стоять мої діла, і буду вдячна, коли ти звернеш на се увагу.

Щоб уже раз скінчити з грошовими темами, я нагадаю іще про одну справу, не з тим, щоб просити тепер її залагодити, а тільки для того, що як не мати на увазі сього тепер, то, може, потім воно трудніше буде для всіх. Річ, власне, про ті гроші, що папа не міг мені додати до повної суми, як продав землю. Власне, то не 1000, а 900 p., хоча папа казав мені в Ялті, що хоче мені «для круглості» 1000 згодом прислати. Я тії «круглості» не вважаю обов’язковою, а що то було саме 900 p., то тямлю з того, як папа писав, посилаючи мені 8000 після продажу, що він взяв з моїх грошей 500 p., щоб дати заставу за Михайла Васильовича (саме тоді був той арешт), 250, щоб послати екстрено Оксані за кордон, а півтораста пішло на домашні потреби в Києві. Се саме папа повторив мені в Ялті, обіцяючи вернути «кругло», як будуть гроші, а я тоді щиро казала, що се справа не нагальна (хоча, звісно, вже і в той час, через «лічебні бюджети» мої фонди потерпіли вже чималу аварію: майже два роки життя в Ялті без заробітків, євпаторійська санаторія, Берлін… ну, а тепер долучився ще й Єгипет…). Не напосідаюсь я й тепер, але якщо пізніше се буде для вашого спільного бюджету важче, ніж у ближчім часі, то, може б, ми її залагодили тепер у маю, як побачимось. Через те й пишу заздалегідь, щоб ви могли зважити, як для вас вигідніше буде, та щоб уже потім не треба було ні писання, ні розмов на сю тему.

Тепер ще друга тема, мало чим приємніша: моє здоров’я. Щось таки з ним нема справжнього ладу. Може, даремне я одважилась робити ті ін’єкції туберкуліну (препарат «endotin»), бо відколи їх роблю, оце вже два місяці, то мала тільки 19 день нормальної температури, а то все «реакція», та ще до того обізвалася було й моя нога (sic!) – либонь, там якийсь недорізаний бацил ще від Бергмана лишився – і так мені цілий місяць безперестанку обридала, що часом і до плачу доходило… Ja, das war etwas! Тепер чи вже звикла до туберкуліну, чи, може, хамсин та сірчані купелі її подолали, але вже схаменулась і ні спати, ні ходити не заважає, хоча ще часом озивається.

Скоріш таки хамсин та сірка помогли, бо з туберкуліном ми зробили на який час велику перерву та зайнялися вже ногою. Пробувала було «сонячну ванну», та з тим вийшло щось чудне: t° підскочила (в мені) до 38°, пульс до 115, і поки що якось мій лікар боїться повторити сю пробу. Чи не розсердився се мій бог Ра на мене за те, що я, крім його небесної сили, вдаюся до нечестивих земних ліків, усяких тих endotin’ів?.. Ну, та вже «le vin est tiré, il faut le boire», скінчу вже той «курс», а якщо аналіз не покаже серйозного поліпшення в нирках, то будь він проклятий той endotin віднині і довіку. Хоча лікар і каже, що ті «курси» треба від часу до часу повторяти впродовж двох років, але з мене вже буде досить і одного курсу – «себе дороже стоит».

Після сього чи маю ще поясняти, чому не написала «Перуна»? Яке вже там було мені писання (тільки й могла писати контракти, а то навіть листи не писались). За останні дні хоч воспрянула духом, та під впливом хамсину могла тільки на єгипетські теми писати: «Хамсин», «Дихання пустині», «Афра» (се такі мої вірші).

О, якби ти бачила того рудого демона хамсина, як він світ у жовтий кошмар зміняє! Справді злий дух – Тіфон!.. А потім уже був «тихий хамсин» без піску та каміння, летючого в повітрі, тільки з жовтим колоритом та з +30° R «у холодку»; а потім ще було «дихання пустині» з тою ж t°, але вже без жовтого колориту, а потім була «афра» – мертва тиша з білим від спеки небом (t° все та сама), нарешті, північний вітер і – дощ. Тепер маємо t° Гомерового Олімпу і розкошуємо. А то були такі «єгипетські ночі», що ми мало не подуріли. Гелуан наполовину спорожнів від масового панічного втікання наїзних. Але я вдоволена, бо хотіла знати, що то в справжня Африка. Тепер знаю. Ну, годі вже. Будь здорова, мамочко, поцілуй наших, хто при тобі. Цілую тебе міцно.

Твоя Леся

Твого листа, писаного з Гадяча, я отримала. Цур їй, тій машині! От іще халепа!


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 306 – 309.

Вперше надруковано в журналі «Червоний шлях», 1923, № 6-7, с. 194 – 196.

Подається за автографом (ф. 2, № 230).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 835 – 838. Істотних різночитань з виданням 1979 р. нема.

проект заїхати пожити до Лілі – сестра Ольга була тоді тимчасово у свого чоловіка в Катеринославі. Прим. О.Косач-Кривинюк.

При проїзді з Берліна – у квітні 1908 р. Леся Українка їздила в Берлін до професора Ізраеля на медичну консультацію.

Моя поема – йдеться про драму «У пущі», надруковану в «Літературно-науковому віснику», 1910, кн. 3 і 4.

Хамсин – сухий, гарячий південний вітер у північно-східній частині Африки (самум).

Даремне я одважилась робити ті ін’єкції – вченими доведена шкідливість лікування туберкуліном (використовується лише для діагностики туберкульозного захворювання). Тривале вприскування туберкуліну, звичайно, негативно позначилося на здоров’ї Лесі Українки.

Бергман Ернст (1836 – 1907) – відомий німецький хірург, професор Берлінського університету, в 1899 р. оперував Лесю Українку.

Не написала «Перуна» – зберігся уривок рукопису (ф. 2, № 661) віршованого твору Лесі Українки, що починається словами: «Князь Володимир за Дніпром…» Можливо, це і є початок незавершеного «Перуна».

Тіфон – у грецькій міфології страховище (породжене Геєю і Тартаром), яке боролося із Зевсом за владу; спричиняє землетруси і вивергає вогонь. Леся Українка порівнює хамсин з Тіфоном.